5 жовтня, народився український скульптор-емігрант Сергій Литвиненко

від Стожари

122 роки тому, 5 жовтня, народився український скульптор-емігрант Сергій Литвиненко. Він належить до геніальних українських митців, які зазнали гонінь від польської та більшовицької влади і яким довелося шукати прихистку на чужині.

Про родину ж майбутнього скульптора, про його дитинство знаємо мало.

Два українських міста сперечаються за право називатися його родовою колискою: Полтава і Пирятин. Проте достеменно відомо лише те, що появився він у тій колисці на початку жовтня 1899 року.

Отримавши середню освіту, юнак брав участь у Визвольних змаганнях 1919-1920-х років.  Навчався у Спільній юнацькій школі в Кам’янці-Подільському, отримав звання хорунжого. Курсовим старшиною там був Аверкій Гончаренко, командир славних лицарів-крутянців.

Після поразки армії УНР уряд Польщі інтернував ті частини, що перебували на її території. Два роки хорунжий Сергій Литвиненко перебував у таборах. Вийшовши на волю, вступив до Краківської Академії мистецтв. Цей освітній заклад славився високим фаховим рівнем підготовки, прекрасними педагогами, серед яких були й українці:  І.Рубчак, А.Юркевич, О.Трибунний та інші. Як справедливо зазначає мистецтвознавець О.Головчанська, «Краківська АМ виховала плеяду українських митців, творчість яких не тільки прославила українську культуру в країні, а й піднесла образотворчі досягнення до рівня тогочасної європейської спільноти». Окрім Сергія Литвиненка, випускниками академії були Михайло Жук, Михайло Гаврилко, Михайло Паращук.  Більшість – колишні вояки армії УНР та УГА. «Спраглі до знань, голодні, в біді і нужді, вони похапливо освоювали обширні науки…»  Сергій Литвиненко ще й очолював Спілку студентів-емігрантів. В архіві академії збереглося кілька мистецьких праць українців, зокрема, рисунки оголеної моделі Сергія Литвиненка.

Отримавши диплом з  відзнакою, за рекомендацією викладачів Литвиненко поїхав до Парижа. Там продовжує студіювати тонкощі скульптури, захоплюється французьким модернізмом.  І 1930 року виставляє свої мистецькі набутки у Салоні Тюїльрі.

А через три роки повертається до Галичини. Першим замовником скульптора Сергія Литвиненка стала Українська Католицька семінарія: митцеві запропонували виконати  дві скульптурні композиції у бронзі – святого Кирила і Мефодія та Данила Галицького і Володимира Великого. Згодом на замовлення «Просвіти» Литвиненко творить  скульптурні портрети молодого Тараса Шевченка, Івана Франка, митрополита Андрея Шептицького, гетьмана Івана Мазепи, та ідеолога українського націоналізму Миколи Міхновського.

Мало хто знає:  надгробний пам’ятник Іванові Франку на Личаківському цвинтарі Львова – теж витвір Сергія Литвиненка. Каменяр став чи не найзнаменнішим твором скульптора з Полтавщини.  Пам’ятник урочисто відкрили 28 травня 1933 року – у час страшного Голодомору на підсовєтській Україні.

Роман Фіголь, науковий співробітник Державного історико-культурного музею-заповідника «Личаківський цвинтар» в одному з інтерв’ю зазначив, що мистецтвознавці вважають Литвиненка скульптором «номер два» після Архипенка. Надгробок  Іванові Франку став класикою, а Сергій Литвиненко постав серед найвидатніших скульпторів Західної Україні у міжвоєнний період. За короткий час митець організує майстерню, виконує монументальні пам’ятники полеглим українським героям у Раві-Руській, Яворові, Домбю, Ланцутті,  пам’ятник Т.Шевченкові в Косові, погруддя С.Петлюри, композитора В.Барвінського.  Одночасно очолює відділ скульптури в Українській Вищій образотворчій студії і керамічну фабрику «Око» у Львові.

І все ж таки один твір Сергія Литвиненка мистецтвознавці намагаються не згадувати. Йдеться про «монумент Радянської Конституції», який постав у центрі Львова 1939 року. Та «Конституція» у вигляді колон, опасованих червоними прапорами, мала дерев’яний каркас, покритий бетоном. В нижній частині розмістили червоноармійця, робітника, матір з дитиною, студентку та старого гуцула з хлопчиком. Бетонні фігури та написи українською, польською і єврейською мовами символізували дружбу народів.

Що спонукало Сергія Литвиненка витворити цей «взірець» сталінської монументальної пропагади, лишається загадкою. Сам скульптор не захотів повертатися туди, де животіли за цією конституцією. А його творіння ледь не у перший день німецької окупації Львова розбили на друзки. Уламки пішли в діло: засипали вирви та вибої після бомбардувань.

Влітку 1952 року у Львові комуністична влада знищила понад дві тисячі творів мистецтва, вилучених із музеїв. До категорії  «націоналістичної» скульптури потрапив і Литвиненків пам’ятник Т.Шевченкові. Ще раніше, 1947 року, «ідейні» вандали знищили на подвір’ї Національного музею  його ж таки пам’ятник митрополиту Андреєві Шептицькому.  Сам Сергій Литвиненко на той час уже жив у США, куди перебрався з Німеччини. У Нью-Йорку організує Літературно-мистецький клуб, який незмінно очолював  десять років. Саме у рік згаданого львівського мистецького погрому, Нью-Йоркський клуб став основою для Об’єднання Митців Українців в Америці (ОМУА), головою якого одноголосно обрали Сергія Литвиненка.

У США  митець створює галерею живописних портретів, зокрема поета Євгена Маланюка, історика та географа Володимира Кубійовича, поетеси на художниці Емми Андієвської. Знову створює  пам’ятники Іванові Франку та Іванові Мазепі, митцям-побратимам Петрові Холодному та Василеві Кричевському.  У церквах св. Миколая в Чикаго та св. Володимира і Ольги у Вінніпезі вирізьбив монументальні іконостаси. Бронзове погруддя «Гетьманівна» відзначено Великою американською нагородою.

«…В ділянці камерної скульптури Литвиненко створив у США понад 30 творів у бронзі, дереві, гіпсі, теракоті, пластиліні, що позначені виразним імпресіонізмом. Найширше ж він виявляв себе в портретах – в зображенні голів українських письменників, мистців, музик, науковців та діячів культури, яких виконав понад шістдесят. Умів «схопити» в них не тільки зовнішні риси, а й внутрішньо-психологічні…», – писав І.Кейван у своїй праці «Українські мистці поза Батьківщиною» (Едмонтон-Монреаль, 1996, с.36).

Його роботи експонувалися на персональних виставках,  в Парижі та Нью-Йорку. 1963 року ювілейною експозицією вшанували 40-ліття творчої діяльності Сергія Литвиненка. Доля розпорядилася так, що вона стала його останньою прижиттєвою виставкою: через рік, 20 червня 1964 року у Нью-Йорку, митця не стало.

Свій останній земний притулок Сергій Литвиненко знайшов на українському православному цвинтарі Саут-Баунд-Брук, де на могилах визначних земляків чимало надгробків його роботи. 1981 року вдова митця Надія Литвиненко створила спеціальний Фонд пам’яті свого чоловіка, покликаний допомагати українським митцям, передовсім на схилі віку.

Схожі публікації

Залишити коментар

Facebook Notice for EU! You need to login to view and post FB Comments!