У деяких куточках Буковини й донині збереглася унікальна прадавня традиція хлібної помани померлим – найчастіше її називають “деревце”.
Такий звичай досі існує у колишніх Глибоцькому, Кіцманському та Вижницькому районах, а ще 40 років тому його знали і в Заставнівському районі.
Найбільші поминальні деревця складаються зі своєрідного каркасу, на який нанизуються калачі. Деревце виходить у формі піраміди, тобто більші калачі ставляться внизу, менші ще вище і так до самої верхівки. Після цього поміж цими калачиками кладуть солодощі: цукерки, шоколадки, зефір, мандарини. На самому вершечку, за бажанням, можна поставити живі квіти.
Поминальне деревце роблять у день поховання померлого, яке супроводжує його до самої могили. Деревце несуть перед померлим четверо чоловіків. Далі воно ще робиться на шість місяців після смерті, на рік, на три роки та сім років.
Вважається, що залежно від того, якою була людина за життя і виходить поминальне деревце. Якщо людина була хорошою, з добрим серцем та привітною, то фігурки виходять гарними та рум’яними. А от якщо людина була злою, то й робота не йде.
Письменниця Марія Матіос розповідає, що раніше у поминальні дні робила такі “деревця”.
“Калач був прикрашений сонцем з тіста, листям, колоссям і 56 маленькими фігурками різної форми. Не конче робити дерево з хліба (перепічок та калачів) дуже великим. Можна зробити один великий калач і нанизати на дерев’яні шпажки випечені фігурки пташок, хрестиків, яблук, цукерок, інших символічних речей – того дару, з яким душа людини має прийти на той світ”, – розповіла буковинка.