Ці дві книги мають абсолютно однакові назви. Причому ні автори, ні видавці ніяк не були пов’язані між собою.
Перша книга називається «Крим: шлях до України», видана Сімферопольським видавництвом «Таврія» у 2006 році. Її автор-упорядник Сергій Савченко, науковий редактор ‒ Петро Вольвач. Вона становить собою систематизований огляд усієї відомої на той час літератури з проблеми історичних зв’язків Криму з Україною, починаючи від античності й закінчуючи серединою 50-х років ХХ століття.
Друга книга також називається «Крим: шлях до України», але з хронологічним уточненням ‒ 1945-1954 рр. Це монографія, яка ніби підхоплює історичну естафету у першої книги й аналізує процеси та події двох післявоєнних п’ятирічок 1945-1954 років. Дослідження проведене на основі аналізу первинних матеріалів ‒ державних документів, архівних відомостей того періоду. Дослідження провів Павло Сацький, нині вчений Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана.
Книга випущена у світ видавництвом цього ж університету під егідою Міністерства освіти та науки України у 2019 році. Дослідження має високий науковий рівень, перед виданням воно рецензоване вченими трьох університетів ‒ власне КНЕУ, а також Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київського національного університету будівництва й архітектури, а також Інституту законодавства Верховної Ради України.
Між книгами існує тісний зв’язок ‒ друга книга хронологічно продовжує концепцію першої, розповідається в публікації кримського журналіста Миколи Семени, оглядача Крим.Реалії.
Книга 2006 року, видана у Криму, є одним з найповніших зібрань спростувань неправдивих тез російських пропагандистів про російську приналежність Криму. Автор-упорядник збірки йде від початку історії, тобто від Геродота, і використовує відомості, викладені у книгах відомих істориків Петра Гарчева «Первісне суспільство та початок державотворення на території України», Володимира Сергійчука «Український Крим», дослідження академіка Петра Вольвача «Дарунок Хрущова» чи економічна безвіхідь?» та інших.
Її автори досліджують зв’язки ще античної Таврики з народами Північного Причорномор’я, які були природними та життєво необхідними в усі історичні періоди. Причому аналіз цих зв’язків показує:
- контакти Криму та регіонів нинішньої України завжди були історично й економічно обґрунтованими, і в більшості випадків вони вели до розвитку і півострова, і Причорномор’я,
- а війни Росії в Криму, претензії Росії на Крим, а також періоди володіння Росії Кримом вели до конфліктів, людських та економічних втрат, часом до трагедій цілих народів, навіть геноциду, і, врешті-решт, до деградації регіону з великим економічним і соціальним потенціалом.
У результаті всього складного та суперечливого історичного шляху Крим до середини ХХ століття ‒ і через десятиліття після Другої світової війни! ‒ виявився зруйнованим, спорожнілим, депресивним регіоном.
Чиновники Росії зрозуміли, що їм не впоратися зі швидким виведенням з післявоєнної кризи величезної російської території, а тому частину її, зокрема і Крим, вирішили передати іншим республікам, наприклад, Крим ‒ близькій і навічно пов’язаній з ним Україні. Це була ініціатива Російської Федерації. Обидва автори наводять документи про те, що саме Росія запропонувала Україні взяти Крим під свою опіку та свою відповідальність. За всю історію перебування Криму в Україні за часів Радянського Союзу до неї не було жодних претензій. Лише зараз ласий шматочок різко знадобився північному сусіду.
Друга книга ‒ наукове дослідження передумов передачі Криму Україні. Павло Сацький здійснив аналіз соціально-економічного потенціалу Кримського півострова за десятиліття до передачі та основних чинників, які визначали процес і особливості інтеграції Криму з Україною. У книзі проведений критичний аналіз численних робіт, у яких відображений стан економіки й соціальної сфери Кримського півострова та південних районів Української РСР.
До уваги читачів пропонується величезний масив архівних відомостей щодо реалізації в Україні та Криму програм розвитку енергетичної системи, шляхів залізничного сполучення та мережі шосейних доріг, за допомогою яких забезпечувалися умови для комунікації Криму з Україною. Причому реалізація стратегії розвитку сільського господарства в регіоні південних районів України та північних районів Криму закладала основи формування цілісного господарського комплексу та вирішення демографічних проблем у регіоні.
Цей єдиний органічний господарсько-економічний комплекс у 2014 році російською анексією був розрізаний по живому ‒ зруйнована не тільки економіка, але завдано величезної шкоди людям, їхньому способу життя, психології, добробуту, життєвим планам, створений потік біженців з десятків тисяч кримчан.
Автор досліджує, як на практиці відбувався розвиток півдня України, що стало основним фактором розвитку Криму. Ці програми містили післявоєнне відновлення енергетики, розвиток аграрного сектора, транспорту, рибної промисловості, управління трудовими ресурсами. У цілісний комплекс, що включає і Крим, входило будівництво Південно-Українського та Північно-Кримського каналів, будівництво Каховської ГЕС, створення Верхньо-Інгулецької та Нижньо-Інгулецької систем зрошення, формування Південного енергетичного регіону.
До розвитку Криму має безпосередній стосунок створення і розвиток нафтогазової промисловості у південних регіонах України, яка зараз у кримській частині захоплена і фактично зруйнована Росією.
Особливою програмою в Україні було передбачене відновлення Севастополя і забезпечення його швидкого розвитку. І хоча в цьому процесі брали участь і союзні міністерства, проте Рада міністрів УРСР стала координатором цієї роботи, виділяючи для відновлення потенціалу Севастополя основні фінансові та трудові ресурси.
Так, ще у 1954 році на забезпечення життєдіяльності й розвитку Криму і Севастополя в бюджеті України було виділено більше, ніж на 11 із 28 областей. Тобто на Крим Україна виділила 434 млн 823 тисячі рублів, і на Севастополь ‒ 116 млн 595 тисяч рублів. Водночас на такі області, як Волинська, Миколаївська, Кіровоградська, Івано-Франківська та багато інших ‒ тільки близько 200-300 мільйонів.
“Взагалі, це цікавий досвід ‒ читати послідовно дві книги з однаковою назвою та простежувати, як два не пов’язаних між собою автори досліджують часом різні джерела, але згідно з логікою, приходять до однакових висновків. І це найкращий доказ брехливості російської пропаганди”, – резюмує журналіст Микола Семена.
Як повідомлялося, слідчі ДБР виокремили 5 основних епізодів злочинної окупації Криму.