В очікуванні «параду на площі Степана Бандери у Москві»: Чехи зняли фільм про життя в країні, де триває війна

Прем’єра фільму «У Києві не стріляють» молодого режисера і сценариста Якуба Шедого, який він знімав за підтримки Чеського культурного центру, планувалася ще навесні. Карантин перебив творчі плани, та не зменшив інтересу до цієї роботи – у переповненому залі, розрахованому на 150 людей, не було вільного місця – переважно студентська молодь сиділа і на приставних стільцях і навіть на сходинках.

Радіо Свобода побувало на прем’єрі фільму та поговорило з його автором.

Українські події зійшли з перших шпальт чеських газет і випусків новин на телебаченні, але для молодого покоління документалістів Україна залишається країною великих творчих можливостей – місцем, де можна побачити поведінку людини в граничних ситуаціях, розпитати про пережите, перевідкрити для себе основні життєві цінності. Щоб зняти таких людей, навіть не треба далеко їхати – достатньо пошукати в Києві, де вже давно не стріляють, але Майдан і війна на сході змінили людей, навчивши їх покладатися на себе і один на одного – навички, які у благополучній Західній Європі, здавалося б, уже були майже втрачені.

Як розповідає режисер Якуб Шедий в коментарі для Радіо Свобода, ідея фільму належить його другу і колезі – колишньому кореспонденту Чеського суспільного радіо Мартіну Оцкнехту, який побував на Донбасі в час «найгірших бойових дій», а тепер хотів повернутися в Україну і «зняти фільм про те, як живеться у країні, де триває війна».

«А мене цікавило те, як ця війна вплинула на життя звичайних людей, які не мають безпосереднього контакту з війною, живуть у Києві, але ця війна все одно змінює їхнє життя. Ми зустрілися з десятками різних людей, яких об’єднала волонтерська діяльність, які мусили самі для себе та для інших створити те, чого їм не могла дати держава», – розповідає Якуб Шедий.

Протягом трьох років, завжди взимку, команда чеських кінематографістів їздила до Києва знімати своїх героїв – ветерана з Донбасу Леоніда Остальцова, який, повернувшись з війни, привіз звідти не лише посттравматичний синдром, але і відчуття, що став іншою людиною і що для нього стало природнім підтримати товариша, навіть коли самому важко. Тож він подумав про те, що вмів робити найкраще – пекти піцу, і залучив до цієї справи інших ветеранів, які повернулися з війни і не могли знайти собі місця у мирному житті.

Як каже Остальцов у фільмі, люди, які не хотіли впускати реальність війни на сході у свою свідомість, ветеранів просто боялися – не брали на роботу, уникали. Тож для багатьох хлопців місити тісто і пекти піцу стало своєрідною терапією, а піцерія – місцем, де всі свої, де тебе підтримають і не засудять.

Ještě někdo neví, jestli v pátek dorazí? Trailer napoví!Premiéra filmu "V Kyjevě se nestřílí" již tento pátek od 19:00 v kině Pilotů. Druhá projekce v případě naplnění kapacity sálu bude od 20:15.English, Ukrainian and Czech friendly.

Geplaatst door V Kyjevě se nestřílí / There's no shooting in Kyiv op Maandag 31 augustus 2020

Зимовий час допоміг чеським кінематографістам зняти один з найчарівніших ритуалів, що ще збереглися в Україні – святкування Різдва. У тісній кімнаті, куди родина біженців з Донбасу з чотирма дітьми ледь вміщалася, панувала атмосфера свята, взаємної підтримки і любові. Разом з католицькою монахинею, яка допомагає родині у скруті, вони співали і молилися українською і арабською, бо батько, колишній біженець з Лівану, мусив рятуватися втечею вдруге у своєму житті, переїхавши з окупованого Донецька до Києва.

Ще одна героїня фільму – колишня журналістка Радіо Свобода, а нині активістка за права тварин – Тамара Тарнавська. Вона провела чеських документалістів величезним притулок для покинутих тварин на околиці Києва – багатьох з них бійці привозили зі сходу – під кулями і бомбами люди покидали свої будинки, залишаючи собак і котів напризволяще, каже вона.

«У неї в притулку – понад 1000 собак і 300 котів, багато саме з тих районів, де були бойові дії. Вона може жити в Західній Європі, її родина живе в Норвегії, але вона повернулася до України рятувати бездомних собак», – зі щирим захопленням говорить Якуб Шедий.

На тлі невтомної роботи російської пропагандистської машини, що діє і через чеські ЗМІ і через чеських політиків, велику увагу публіки привернув до себе ще один представник київського добровольчого руху – ветеран війни, боєць «Правого сектору» і бард – Олексій Бик. Кремезний чолов’яга, який у кадрі ніжно грався з кошеням, розповів, що вирішив іти на війну, коли почув, що на передовій формуються цілі з’єднання з дівчат. Цього його чоловіча натура вже витримати не могла і він пішов збирати гроші на військове спорядження.

Весь його «страшний націоналізм» у фільмі проявився у тому, що він відмовився розмовляти з чехами російською мовою, ускладнивши цим роботу документалістам, які знали лише російську, і процитував майже дослівно слова з промови генерала Джорджа Паттона, яку він виголосив перед американськими солдатами у 1944 році перед висадкою у Нормандії: «Ніхто ще не виграв війну тим, що загинув за свою країну, війну виграють, коли змушують того тупого засранця вмерти за свою».

Коли ж публіка попросила уточнити, що ж іще його характеризувало як справжнього «бандерівця», Мартін Оцкнехт сказав, що це була відповідь на запитання про те, як закінчиться війна – «парадом на площі Степана Бандери у Москві».

Олекса Бик – музикант, стрілець, командир медичної групи

Як говорить режисер фільму Якуб Шедий, він був вражений тим, як у скрутних умовах українці могли допомагати одне одному, що йому цього відчуття солідарності дуже бракувало в житті.

«Лише коронавірусна криза повернула певною мірою це відчуття взаємної допомоги і залежності, коли весь західний комфорт вже не дає відчуття захищеності, а твоє життя залежить від поведінки ближнього», – пояснює режисер.

Прем’єра фільму планується восени цього року на Міжнародному фестивалі документальних фільмів у чеському місті Їглава. Але, як каже Мартін Оцкнехт, «навіть якщо ми не отримаємо за цей фільм нагороду у Каннах, нашою метою є показати правдивість слів Вацлава Гавела, який казав, що надія є стан духу, який дає сенс нашому життю».

Як повідомлялося, вийшла перша іспаномовна книга про події на Донбасі.

Схожі публікації

Залишити коментар