Голодомор – злочин радянської системи проти цілої нації, він став одним з найжахливіших випробувань, які випали на долю українського народу у XX столітті. Навіть через майже століття ціна правди залишається високою – факти перекручуються, а дослідникам цієї сторінки історії погрожують. Досі невідома точна кількість жертв цієї трагедії.
“Український інтерес” поспілкувався з директоркою Національного музею Голодомору-геноциду, кандидаткою історичних наук, дослідницею Голодомору Олесею Стасюк.
Отже наразі поле діяльності музею Голодомору досить широке, готується низка нових проектів по висвітленню фактів цього геноциду. Цьогоріч заклад виграв 4 гранти Українського культурного фонду. Ці потужні проєкти, планують презентувати наприкінці року:
- освітня програма й адаптація екскурсії для незрячих називається “Дотик на пам’ять”. Незрячі відвідувачі музею вперше зможуть ознайомитися з архівними світлинами, зробленими в 1932-1933 роках, прослухати унікальні свідчення очевидців Голодомору, ознайомитись із архівними документами та дослідити територію музею. Разом із громадською організацією “Культурні географії” і тифлопедагогинею Ольгою Свєт музейники оволодіють навичками роботи з людьми з порушенням зору.
- Адаптація офіційного сайту стане ще одним проєктом з інклюзії. Кожен охочий, зокрема люди з інвалідністю та літні люди, матимуть комфортний доступ до інформації про музей, його тему, а також освітні заходи. До роботи над проєктом залучена команда ІТ-тестувальників з інвалідністю Inclusive IT, які є фахівцями з вебдоступності.
- Третій важливий проєкт – “Голодомор: мозаїка історії”. Команда музею разом із Ukraїner вирушила в експедицію до восьми областей України, щоб знайти останніх свідків Голодомору. Вони запишуть невідомі історії про геноцид українців на відео, а також зафіксують місця масового поховання. Зараз ми маємо чи не останній шанс дослідити історію та дізнатися щось із уст очевидців, яким вже далеко за 90 років. Команда вже була в експедиції на Сумщині, де знайшла унікальні експонати для другої черги музею, унікальні фотографії 1932-1933 років. Чому вони такі важливі: відомі лише світлини австрійського інженера Александра Вінербергера з вулиць Харкова, якому вдалося зняти й вивезти ці плівки. А зараз співробітники музею знайшли 52 негативи на склі, триває робота по долученню їх до фонду музею.
- Четвертий проєкт – додаток Track Holodomor History покаже сучасну столицю України через рідкісні старовинні фото будинків, відеохроніку життя Києва 30-х років, історії очевидців, раніше неоцифровані документи, дослідження істориків і краєзнавців. 77 локацій сучасного міста, які супроводжуватимуться пояснювальними статтями, складуть картину Києва 1932-1933 років.
Хоча музей має дуже мало площі, там проводимо на ній різні виставки, перфоманси, семінари тощо.
Був проєкт із австралійцями. Називався “Голоси з-за океану”. У ньому взяли участь свідки Голодомору, які його пережили й змогли виїхати до Австралії, де мешкали все життя. Двоє людей приїздили сюди на презентацію.
Був проєкт із мисткинею Дарією Альошкіною “Витинанки про Голодомор”. Величезні чотириметрові вироби на цю тематику.
Нещодавно відкрилася виставка про Віктора Цимбала й власне про його картину “Рік 1933”. Вона була презентована в Буенос-Айросі в 36-му році й викликала чималий резонанс: комуністи не дозволяли презентацію цієї картини. Сам Віктор Цимбал заповідав, щоб полотно було обов’язково передане Україні.
“Цьогоріч ми хочемо представити громадськості й нашим іноземним відвідувачам проєкт “Авдіогід для кожного” – екскурсія для музею, перекладена 33 мовами тривалістю 40-45 хвилин. Ми входимо до церемоніалу протоколу президента України – перші особи інших країн приходять сюди з делегаціями. Буває до 25 людей. Не завжди один англомовний екскурсовод може відповісти всім на запитання. До того ж більше ніж 50% відвідувачів – іноземці. Хотілося, щоб їм було зручніше, щоб людина могла на своїй мові отримати інформацію. Проєкт плануємо презентувати до 87-х роковин пам’яті жертв Голодомору. Здебільшого приходять європейці, американці, були делегації з Кенії, з Індії. До речі, посли деяких країн безпосередньо брали участь у проєкті й озвучували авдіогід”, – розповіла директорка музею Олесея Стасюк.
Серед екскурсій та освітніх програм є настільні ігри, розроблені співробітниками музею. Заклає є доступним онлайн і в усіх соцмережах.
Також музей виходить в місто, де проводить перформанси. Був проєкт у громадському транспорті, зокрема в метро Києва, Дніпра та Харкова – “Потяг української ідентичності”, виставка показувала, що українці втратили через Голодомор.
Понад рік тому був створений інститут дослідження Голодомору при національному музеї, де працюють фахівці, кандидати історичних наук з теми Голодомору, які пишуть книги, видають брошури, збірки документів, монографії. Проводяться конференції та круглі столи.
Із 2015 року музей Голодомору є членом Європейської платформи пам’яті та сумління, щороку бере в ній участь, завдяки їй популяризують тему Голодомору-геноциду в Європі. Її завдання – засудити комуністичну ідеологію.
Також музей співпрацює з організацією українських патріотів з Німеччини – вони хочуть допомогти з визнанням Голодомору в Німеччині. Крім того, заклад спілкується зі Світовим конгресом українців, з Фундацією Голодомору-геноциду в Чикаго, за допомогою якої підтримується чимало ініціатив. Також є співпраця з канадським музеєм із прав людини.
“Згодом, коли буде збудована друга черга, хочемо, щоб наші учні та студенти, які володіють англійською мовою, могли у відеоконференціях спілкуватися з відвідувачами того музею й у такий спосіб розповідати їм про Голодомор як порушення прав людини. Частково там є інформація про це, але її замало. Спілкуємося з білорусами, литовським університетом, також із дослідником Робертом ван Вореном – він спеціалізується на дослідженні репресивної психіатрії часів тоталітаризму. Готуємо спільний проєкт – підготовка дослідження з наслідків Голодомору-геноциду для українського суспільства. До нас часто звертаються іноземні студенти, які пишуть з цієї теми дипломні або кандидатські”, – зазначила директорка.
Торік петиція про визнання Голодомору геноцидом українського народу, яку розмістили на сайті німецького Бундестагу, набрала необхідні п’ятдесят тисяч підписів. Проте, нажаль, через карантин цієї весни делегація з Бундестагу не змогда здійснити запланований візит до музею Голодомору в Києві. Наразі робота в цьому напрямку триває.
Цьогоріч в музеї буде проводена конференція – міждисциплінарний підхід до теми Голодомору.
Тема Голодомору є досить популярною в мистецтві в минулому столітті і зараз.
“Наприклад, торік ми проводили конкурс художніх робіт для дітей: подалися чимало творінь із різних регіонів України, навіть Білорусі. Художники приходять і пропонують свої роботи, чи вони будуть цікавими для музею. Хочемо сформувати фонд мистецьких робіт. Була в нас і передача картин італійського художника Саботіно Шії, який написав роботи на тему Голодомору. Є чимало екземплярів із колекції Моргана Вільямса. Тему Голодомору можна бачити в різних мистецьких варіаціях. Навіть колажі від людей у соцмережах.
Різниця в тому, що століття тому за будь-який запис чи замальовку можна було отримати десять років таборів. Зараз є можливість вільно говорити про це й творити”, – розповіла пані Олеся.
У музеї Голодомору не лише розповідають правду про геноцид, а навчають протистояти проявам ненависті та порушенню прав людини.
Пані стасюк визнає, що кінематографом легше, швидше й зручніше привабити авдиторію, ніж виставками чи книгами. Так, наприклад, нещодавно вийшов фільм Агнешки Голланд “Ціна правди” такі фільми допомагаютьактуалізувати цю тему. Бажаючі можуть також і прочитати книгу Мірослава Влеклого про Ґарета Джонса. Тема Голодомору з кожним роком популяризується в різних площинах. Ґарет Джонс втратив життя у 29 років, тому що НКВС його наздогнало. Він доніс правду до світу, хоча її і не сприйняли. Нещодавно в Києві вулицю назвали на його честь.
Щодо фільму – він актуалізував тему у світі. Про нього писали The New York Times, BBC, New Yorker. Усі відгуки були одностайними – це варто подивитися.
“У Парижі був резонанс – це говорить, що люди все-таки хочуть знати правду. Той самий The New York Times, який тоді обливав його брудом, зараз пише, що фільм про нього варто подивитися. Джонс поклав своє життя, щоб бодай через багато років, але світ через історію про нього дізнався правду про Голодомор. Думаю, що ще багато буде таких фільмів”, – додає пані Олеся.
Вона вважає, що в Україні потрібно запровадити премію для журналістів імені Ґарета Джонса, які розповідають правду про події в Україні та світі.
“Якщо применшуємо злочин Москви – ми самі себе не гідні”, – каже директорка музею Голодомору.
Як повідомлялося, раніше Світовий конґрес українців звернувся до українців у світі та друзів України із закликом підписати петицію з вимогою включення терміну «Голодомор» («Holodomor») до основних словників англійської мови.