4 березня композитору Володимирові Івасюку мало б виповнитись 71 рік (народився 4 березня 1949-го – пропав 24 квітня 1979 року, а 18 травня знайшли тіло). Його земне життя тривало лише 30 років. Але за цей короткий час він виконав свою місію, використав талант і потенціал, зробивши українську пісню модною на весь світ. Його пісні звучать й до сьогодні, вони популярні, їх знають молоді люди, а сучасні виконавці їх переспівують.
Володимир Івасюк – один із творців української естрадної музики. Видатний українець, який прожив всього 30 років, за своє коротке життя написав 107 пісень, 53 інструментальних творів, створив музику до кількох спектаклів. Окрім цього, він професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Відомий як музикант, Івасюк був і неординарним живописцем.
Народився 4 березня 1949 року у районному містечку Кіцмань Чернівецької області в сім’ї вчителів Михайла та Софії Івасюків.
Вже у три роки він проявив величезну увагу до музики, в п’ять років оволодів мистецтвом гри на скрипці. Коли хлопцю було 10 років, про нього вже пішла слава у рідному місті Кіцмань. У 15 про нього почули Чернівці, в 20 років – говорила вже вся Україна, а ще за рік його прийняла Москва. Його пісні відомі не лише в Україні. “Червона рута” була визнана найкращою піснею 1971 року, а “Водограй” – 1972.
Окрім музики і поезії, він мав ще й хист до малювання. У його особовому фонді зберігається кількадесят малюнків різних років – переважно шкільних і студентських. Це виконані олівцем або акварельними фарбами натюрморти, пейзажі, портрети видатних людей, автопортрет, шаржі і карикатури.
Молодша сестра Івасюка Оксана зазначає, що він був дуже галантний у стосунках з усіма жінками. “Тексти, написані братом, свідчать про його ніжні почуття. Перше велике кохання в нього було ще у школі, в Кіцмані. На пісні раннього і більш пізнього періоду дуже впливали люди, які оточували його, для яких він створював мелодії. Він сидів на лекціях у медінституті і на полях поряд з конспектом записував рядки пісень”, – поділилась спогадами сестра митця.
Івасюк був не просто музикантом, він був патріотом України. Своїми піснями він відроджував любов українців до української культури та намагався протистояти пропагандистській ідеї одного великого “радянського народу”. З Чернівецького медичного університету видатного українця відрахували не через те, що погано вчився, а через вчинок, який виказує справжнього Івасюка. Він у 1966 році у своїй рідній Кіцмані був серед тих, хто скинув із п’єдесталу пам’ятник Леніну.
Ставши популярним у всьому Радянському Союзі, він завзято відмовлявся писати музику до російських текстів, говорячи, що він український композитор. Те, що молодий музикант був авторитетом для українців, знала і радянська влада. Тож, коли у 1979 році радянська преса була переповнена хвалебних од Росії, присвячених святкуванню 325-річчя Переяславської угоди, а українські послужливі віршотворці писали: “Слава! Тебе прославляємо, рідна Росіє, за правду твою, за вірність твою, за братерську любов!”, Івасюку пропонували створювати музику на ці вірші. Влада очікувала, що Володимир, як і інші, віддасть данину Москві, адже він, улюблений композитор України, міг, як ніхто інший, вплинути “ідеологічно”. Але Івасюк був безкомпромісним. Він так нічого й не написав для прославлення горезвісного “возз’єднання”. Замість того взявся за створення опери козацької доби.
«Івасюк був не з тих, хто б спокусився на ультрастоличні штуки, він би ніколи, ніколи цього не зробив. Він би не поїхав у Москву. Івасюк – це було явище таке, над яким влада міркувала, полювала, і так сталось. Незалежність у ті часи розцінювалась як злочин, треба було так той вектор загнути, щоб він не випирав», – каже Богдан Стельмах.
Друзі пригадують Володимира Івасюка як цікаву особистість, з яким ніколи не було сумно. У нього було багато мрій і бажання творити музику, а ще навчитись мистецтву підводної фотографії, але, на жаль… 24 квітня 1979 року композиторові зателефонували і він пішов з дому, більше не повернувся. 18 травня митця знайшли мертвим у лісі під Львовом, на території військової частини.
Офіційна версія, в яку ніхто не вірить і яка дає багато підстав для сумнівів, – самогубство. Однак чимало фактів вказують на те, що молодий талановитий музикант пішов з життя не сам.
За два місяці до смерті Володимира викликали в КДБ для бесіди із приводу гонорарів, які він повинен був одержати за вихід своїх платівок у Канаді. Його переконували передати ці гроші в “Фонд миру” в обмін на дозвіл виїхати в Америку. Але видатного українця закордон не цікавив, і він відмовився від цієї пропозиції.
18 травня 1979 року його тіло було знайдене повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Між датою зникнення й датою смерті Івасюка є загадковий проміжок часу. 24 квітня 1979 року Володимир пішов зранку на заняття в консерваторію. Близько 13.00 повернувся додому, взяв якісь ноти й знову пішов, сказавши, що буде через годину. Володимира знайшли тільки 18 травня 1979 року: однак не міліція, а випадковий солдат, що, наткнувся в лісі на напіввисячий-напівстоячий труп людини. До речі, пошуки велися з 27 квітня до 11 травня. Саме тоді була закрита справа №239, що чомусь мала назву “Пошукова справа по факту смерті композитора В. Івасюка”. Імовірно, уже тоді комусь було відомо, де він і що з ним трапилося. Інакше чому пошуки припинили 11 травня, якщо тіло знайшли тільки 18. До того ж тіло, зняте з петлі, не мало ознак розкладання. Слід від петлі був свіжий. Пізніше дружина поета Ростислава Братуня Неоніла, яка пішла разом з матір’ю композитора у морг, розповіла, що в Івасюка було знівечене обличчя, без очей, поламані пальці й все тіло в синцях. Але, незважаючи на це, слідчі завзято відпрацьовували версію про “самоповєшаніє”, відкидаючи в сторону всі інші. Івасюка намагалися також назвати божевільним, говорили про “творчу кризу”, про заздрість вчителя.
Відповідно до неофіційної версії, смерть Івасюка була вбивством, виконаним КДБ за наказом вищого керівництва СРСР. Архіви цієї справи, що зберігаються в Москві, дотепер ані родичам, ані працівникам музею Івасюка не відкривають, посилаючись на гриф “таємно”.
На похорон Володимира Івасюка прийшли більше десяти тисяч чоловік. Труну несли на руках до самого цвинтаря. Похорони композитора перетворилися на справжню демонстрацію. На могилі були гори квітів і вінків, які міліція викинула в цей же день, а наступного – люди принесли їх іще більше. І так тривало протягом місяця. Це було свого роду актом громадянської непокори.
26 січня 2009 року Генеральна прокуратура України поновила давно закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка, але в листопаді 2012 року справу було закрито нібито через відсутність складу злочину. 12 червня 2014 року Генеральна прокуратура України знову поновила закриту кримінальну справу про смерть Володимира Івасюка. “Вбитий співробітниками КГБ”, – заявив прокурор Львівщини Роман Федик в лютому 2015 року.
У 2009 році, коли видатному українцю мало б виповнитися 60, він був удостоєний звання Героя України.
