1 серпня, рівно о 17 годині, у столиці Польщі завмре життя. Увімкнеться сирена, а люди, незалежно від політичних поглядів, вшанують хвилиною мовчання пам’ять загиблих під час повстання у Варшаві.
Саме 1 серпня, 80 років тому, почалось Варшавське повстання (powstanie warszawskie) під час нацистської окупації Польщі.
Варшавське повстання стало символом опору німецькій окупації, продемонструвавши волю поляків до протистояння будь-якому тоталітаризму. Його організувала польська Армія Крайова, некомуністичний підпільний рух опору та уряд країни у вигнанні з метою звільнення міста від німецької окупації та відвоювання незалежності Польщі. Поштовхом до військових дій став триваючий відступ німецьких сил із Польщі з подальшим наступом радянської Червоної армії вздовж східного берега річки Вісла.
Та радянська армія не прийшла на допомогу полякам, хоча, за твердженням істориків, могла це зробити.
Від початку повстання німецькі війська, виконуючи наказ Генріха Гіммлера про знищення міста, мстилися мирним жителям. Найкривавіша акція проти жителів відбувалася в період з 5 по 7 серпня 1944 року, коли приблизно 40 000 чоловіків, жінок і дітей були вбиті під час масових убивств у районі Воля.
У лікарнях поранених розстрілювали, а медсестер ґвалтували і вбивали, використовуючи “всілякі садистські методи”, розповідає історик. “Що я повинен робити з цивільними? У мене менше боєприпасів, ніж полонених”, – так описував те, що відбувається, своїм подільникам Райнефарт. Одночасно німці ініціювали депортацію цивільних осіб із міста до транзитного табору Дулаг 121 за межами Варшави. Пізніше їх було переведено на примусові роботи чи в концтабори.
Після двох місяців запеклих боїв повстання, що спричинило величезні людські жертви, закінчилося капітуляцією і майже повною руйнацією Варшави.
Так, 2 жовтня 1944 року головнокомандувач Армії Крайової Тадеуш Коморовський був змушений підписати з німцями угоду про капітуляцію.
Історики наголошують, що є багато підстав вважати, що Сталін свідомо не захотів прийти на допомогу польським повстанцям. Західні союзники обмежилися підтримкою з повітря – і ці акції не змогли запобігти поразці.
Сьогодні, український народ, як і поляки 80 років тому, бореться зі злом, яке знищує все на своєму шляху, не жаліє ні малих ні старих, стирає міста і села з лиця землі. Та якби тяжко не було, українці боряться! І ми віримо, що союзники не обмежать підтримку, а допоможуть знищити зло.