Церкви, музеї, пам’ятники, мозаїки: агресивна війна варварської Росії проти України націлена й на українські культурні цінності. За даними міністерства культури та інформаційної політики України станом на 09.01.2024 року, з початку повномасштабної війни було пошкоджено або зруйновано понад 870 культурних об’єктів, з яких 120 – національного значення.
Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) класифікує численні об’єкти Всесвітньої спадщини в Україні як такі, що перебувають під загрозою зникнення. Серед таких об’єктів – Софійський собор у Києві та старе місто Львова. «Руйнування тривають, адже кінця війні не видно», – констатує Крістіан Брахт (Christian Bracht), директор Німецького центру документації історії мистецтва й фотоархіву Марбурга (Deutsches Dokumentationszentrum für Kunstgeschichte – Bildarchiv Foto Marburg), повідомляє DW.
Тому архів Марбурга відрядив близько 20 місцевих фотографів, оснащених цифровими камерами та спеціальними об’єктивами. Починаючи з жовтня 2022 року вони сфотографували близько 250 будівель, які мають важливе історичне чи культурне значення, у таких містах як Київ, Одеса, Миколаїв та Запоріжжя. Вони зробили кілька тисяч фотографій екстер’єру та інтер’єру. «У разі їх руйнування зображення слугують основою для реконструкції, наукової документації та культурної пам’яті», – пояснює Брахт в інтерв’ю DW.
У фокусі – старовинні дерев’яні церкви. Мистецтвознавець вирішує, що саме фотографувати, разом зі своїм колегою з України, який має доступ до списків національних та регіональних пам’яток. У результаті фокус уваги вже змістився на велику кількість будівель, які раніше були лише частково задокументовані або взагалі не задокументовані й не перебувають у списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – як-от історичні дерев’яні церкви навколо Львова, а також палаци й садиби, меморіал партизанам і настінні мозаїки в Харкові.
Цілеспрямовані атаки на культурну спадщину? Багато будівель постраждали не лише від ракетних обстрілів, але й від масованих атак із застосуванням безпілотників. Але чи навмисно росіяни атакують українські культурні пам’ятки? Крістіан Брахт у цьому не впевнений: «Швидше за все, це супутні збитки від атак на інфраструктуру або військові об’єкти, – припускає він. – На відміну від атаки союзників на історичний центр Любека у 1942 році під час Другої світової війни або руйнування Фрауенкірхе у Дрездені, які завдали удару в саме серце Німеччини як культурної нації». Однак метою російських нападників є також і деморалізація українців, зауважує німецький мистецтвознавець.
Досі Брахт жодного разу не відвідував Україну особисто. Та попри це він став експертом з української культури – не в останню чергу завдяки фотопроєкту, який співфінансується федеральним урядом Німеччини та різними фондами. «Ми раптом отримуємо новий образ України», – каже він. Для нього фотографії будівель і пам’ятників розповідають про суміш різних архітектурних стилів, які раніше були невідомі на Заході.
Жодних координат для Росії. «Поки триває війна, ми не публікуватимемо наші зображення і дані досліджень», – зазначає Брахт, обґрунтовуючи це тим, що марбурзький фотопроєкт не хоче грати на руку російським нападникам. Інакше російська армія «лише кількома кліками миші» могла б створити військову карту, використовуючи геокоординати зображень, додає він.
Фотопроєкт є особливо важливим для нього, запевняє Брахт: «Йдеться про цінність людського творіння, про захист культури міжнародним правом і про культуру як фактор формування ідентичності в українському суспільстві». Хоча, зізнається він, документація не може запобігти руйнуванню культурних об’єктів. «Ми не можемо зберегти сам об’єкт, ми можемо лише уможливити візуальну пам’ять і таким чином його реконструкцію», – каже Брахт.