Українські церкви та релігійні організації відіграють особливу роль у час війни. Вони вийшли на передову і надають допомогу тим, хто її найбільше потребує. Серед волонтерів, які нині користуються найбільшою довірою і повагою в суспільстві – представники християнських, мусульманських, юдейських громад, які співпрацюють не лише у межах своїх громад, але й будують тісні людські та міжконфесійні зв’язки.
“Життєдіяльність релігійної громади має свої видимі та невидимі форми. Якщо ми говоримо про негативний вплив на видимі форми, то можемо констатувати, що близько 400 культових споруд були зруйновані, близько 100 з яких — не підлягають відновленню. Водночас ми не можемо не говорити про тортури та переслідування священників, які вчиняються на окупованих територіях. Також ми говоримо про нахабну релігійну анексію єпархій на тимчасово окупованих територіях. Щодо невидимих форм, за вимушеного переміщення громадян України, ми говоримо про переривання сталих традицій, необхідних для діяльності релігійного об’єднання”, — зазначив Віктор Войналович, перший заступник голови Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС).
Надзвичайні умови воєнного стану зумовили й кардинальні зміни у змісті та формах діяльності релігійних організацій. Церква не лише у черговий раз стала опорою для вірян, сформувала правильні сенси для суспільства, але й перетворилася на масштабний гуманітарний хаб, напрацьовувала нові форми духовної опіки.
Із зазначених проблем 10.06.2023 відбулася відкрита дискусія на тему: “Релігійні організації під час війни: приклади згуртованості та ризики для стійкості” за участі уповноважених представників Київської обласної Ради Церков та релігійних організацій. Також під час зустрічі учасники конференції обговорили питання декомунізації українських церков. В. Войналович підкреслив, що зараз постало питання й про духовну деколонізацію українського простору, повідомляють в ДЕСС