Книга академіка Миколи Жулинського – це висвітлення подій української історії, доповнене голосами діяльних українських постатей, – те, чим жила українська спільнота у воєнні і повоєнні часи.
«Моральне здоров’я нації, – констатує автор в першій частині книги, що називається «Війна з нами проти нас», – визначається глибиною самоусвідомлення себе серед інших в історичному процесі цивілізаційного самоздійснення. Інші – це ті, що поруч, і ті, що далеко, але історичними долями переплетені наші переживання і події так міцно, що вирватися з цієї химерної пастки історичного буття не судилося ще нікому»1.
Переконаний, що авторові таки удалось «вирватися» з традиційного підходу до висвітлення тих подій, які нам, українцям, довелось пройти. Про це свідчить навіть уточнення до заголовку книжки – «Роман-хроніка в голосах». Додам: а також і в розмовах з представниками українського соціуму. Назва другої частини книжки – також філософська (як і першої), «Війна за себе з усіма». Словом, для того, щоб ми, українці, творили свій світ, маємо воювати не тільки з іншими народами (часто – це потрібно), а й із самим собою («Війна з нами проти нас»).
Маємо, річ ясна, пам’ятати про минуле і, звісно, думати про майбутнє. І теоретично, і практично. Тому офіційна історична інтрига (образно кажучи) доповнюється щирими голосами людей: як вони відчували (чи відчувають) свою життєву ситуацію.
Кілька цифр, якими наповнена книга. У 1939 році, наприклад, державні органи заарештували в Західній Україні 5406 поляків, 2779 українців і 1439 євреїв. У червні 1941 року в трикутнику Броди-Дубно-Луцьк зійшлися колосальні потуги – майже 3 тисячі радянських танків, із них – 800 нових та модернізованих КВ і Т-34, і 600 німецьких. «З 1918 до 1924 року було закрито, поруйновано і пересвячено на костели майже 50 церков, відібрано від українців близько 20 тис. га церковної землі разом з будівлями»2.
А ось кілька «голосів».
«Меж людьми пішло, що я, теє, проти колгоспів намовляю. Донесли в район. Кличуть. Ну, прийшов, нова власть строга, заїдатися не можна. Заходжу, два сидять енкаведисти. Револьвер на столі. Як крикне один: «Садісь, сукін син! Твоя фамілія Жулінський? Григорій Лук’янович? Что ти агітіруєш людям, чтоб оні до колгоспу не запісивалісь?! Смотрі, ти знаєш, гдє бєлиє ведмеді. Поєдєш туда со своїм кодлом. Ступай домой!» І в Бога ругаються на мене»3 (Голос Григорія Жулинського).
«Я любила його. Вірила йому. Таки вийшла за нього. Пожили півроку. Напали енкаведисти, забрали. Куди? Де слід шукати? Був із ним Федь Климусь із Новосілок. Вернувся якимось дивом. Казав, був із Андрієм десь на Уралі, в Пензі якійсь. Там його розстріляли совєти. Шепелюк я. Була. Бо Андрій був Шепелюк. Із Золочівки. І дві його сестри Валька і Вєра були тоже в УПА. Одна, молодша, Вєра пропала безвісти» 4 (Голос Оксани Шепелюк-Піддубної).
«Знаєте, я ніколи чомусь смерті не боявся. І тоді був готовий до смертної кари. Думаю, і мої друзі, ті, що були на процесі, – Степан Бандера, Микола Климишин, Євген Качмаровський, Ярослав Карпинець, Роман Мигаль – ми всі були якісь особливо ентузіастичні, навіть хотіли, про всіх не скажу, бо нас, тих, кого судили, багато було, аби засудили до кари смерті» 5 (голос Миколи Лебедя).
«Я ледь свого Яшка завела в льох. Там була наша криївка. Кожен в селі мав криївку. А то й не одну. Хлопців своїх завела, а Вєра тоді була чогось у Пашеві. Слава Богу. Тоді Пашеву обминули німаки. Ще бачила, як німці й ті бруднозелені поляки виїхали до могили, яку насипали над селом біля могилок задля незалежної України»6 (Голос Фраськи Кримусь).
А головна тема книги – польсько-українські стосунки. «Переговори і контакти між польським і українським підпіллям тривали, – читаємо в книзі. – Цьому сприяла енергійна діяльність митрополита Андрея Шептицького, та й з боку польського політичного підпілля було бажання мати в особі українців союзників у боротьбі проти радянської і німецької імперій. Доходимо до визнання принципу права кожного народу на самовизначення і розбудову незалежних і самостійних держав – Польщі й України» 7.
Так і сталось. Як конкретно відбувалося це становлення, – читаємо у вагомій книзі Миколи Жулинського «Моя друга світова». Маємо пам’ятати про минуле.
Богдан Залізняк
керівник прес-центру
наукової журналістики
ЗНЦ НАН України і МОН України,
член НСПУ і НСЖУ
м. Львів
Микола Жулинський. Моя друга світова. – К.: «Український пріоритет»». – 2020.
1 С. 130.
2 С. 108.
3 С. 44.
4 С. 99.
5 С. 278.
6 С. 237.
7 С. 177.