На 77-му році життя бачу: світ змінився, Україна змінилася. І покоління нові збагачують Україну своєю появою.
Про представницю нового покоління – 22-річну письменницю, членкиню Спілки письменників України – львів’янку Ольгу Вовк розповім Вам, шановні читачі, у цьому цікавому, як на мене, інтерв’ю.
«Зло – це Росія»
- Чим для вас став день 24 лютого?
- Цей день змінив все і всіх. Спочатку було осліплення думки й слова, був лише біль. Той, що проникає в кожну клітинку й витісняє з тебе усе, що було до того. Ти перетворюєшся на комок суцільного розпачу. Саме так було зі мною. Я хотіла кричати: «За що?!», але голос застиг, десь там – у минулому. Згодом, зрозумівши, що маю діяти, я повернулась на свій фронт – літературний.
Довелось між тієї непроглядної темряви запалювати лампадку світла,- адже саме цього так потребують зараз наші діти. Їм потрібна казка, у якій, нехай і ненадовго, можемо заховатись від війни. Тож я пишу казки, вкладаючи у них якомога більше тепла, яке зігріватиме маленькі й великі серця.
- Як ви відчуваєте свої роки?
- Що я вже не дитина, але ще не доросла душею.
- Чи маєте лад в душі?
- Мабуть, цей лад настане, коли буде наша Перемога.
- То коли вона, ця наша Перемога, настане? Коли закінчиться війна?
- Коли на нашій землі не залишиться жодного окупанта.
- Бажано, щоб якнайшвидше… А тепер – коли ви почали писати?
- Найперша спроба пера відбулася в першому класі… Написала лічилку.
- Вчилися у Львові?
- Так, я тут народилась.
- То де ви вчитесь?
- На факультеті кінорежисури Київського національного університету культури і мистецтв – як прийнято казати: у Поплавського. На IV курсі.
- То ви – щаслива людина, чи не так?
- Думаю – що так! Я вважаю, що в кожного – своє щастя. Бо ж є люди, що не мають ні будинку, ні зарплати, ні сім’ї.
- Але – все ж щасливі?
- Мабуть… Очевидно.
- Чи не хоче бути щасливим, скажімо, Лукашенко – тобто напасти на Україну, якщо до цього його примусить повелитель орків?
- Теоретично – він уже напав. Бо білоруси частково воюють… Я не певна в цьому – бо то, можливо, були чутки. Лукашенко міг би напасти, коли Росія буде сильною. А тепер він бачить, що Росія слабне. Взагалі Лукашенко – хитра людина. Адже розум – це щось хороше. А йому більше притаманна хитрість.
- Чи ви вже визначились, що для вас є ідеалом?
- Я не хочу будувати собі ідеалів. У кожного – свій шлях. Я, ясна річ, надихаюсь творчістю. Я є ідеалом для себе сама… У майбутньому – мабуть, точніше – звісно.
- Чим для вас є політика?
- Чимось досить брудним. Я би не хотіла туди заходити і мати спільне щось.
- Як ви потрапили до Спілки письменників?
- Була в «Джерельці» …
- Яким керує відома українська письменниця Марія Людкевич…
- Так. Я стала старостою «Джерельця». Послали мене на нараду молодих літераторів. І тими двома нарадами я була рекомендована до Спілки.
- Що з преси читаєте?
- Журнал «Вечірня казка». На жаль, вже закрився. Коли був – читала. Дуже красиве видання було. Журнал «Крилаті» – це видання Спілки української молоді.
- Що таке зло?
- Зло – це Росія. Я більшого зла не бачила за своє життя.
- Чи не хотіли б бути хлопцем?
- Ой, я дуже часто задумуюсь про це. З одного боку, в хлопців є риси, які б я хотіла мати: склад характеру, фізична сила. А іноді думаю, що силу духу і витривалість можна розвинути в собі. І не обов’язково для цього бути хлопцем. А взагалі – була б поганим хлопцем, бо люблю поплакати.
- Чому? З чого?
- Радію – плачу. Сумую – плачу.
- Чим більше живете – розумом чи серцем?
- Зараз я подумаю…. (Подумала). Скоріш за все – серцем.
- Чи охоплює вас страх, коли звучить тривога?
- На початку було дуже лячно.
- А тепер?
- На жаль, ми вже призвичаїлися всі. От, учора була тривога – ніхто з нас не ховався в укриття. Тільки – кіт. Цього не можна людям робити – треба іти в сховище.
«Львів – це душа України»
- Яке для вас свято найвагоміше?
- Різдво.
- Ким маєте надію працювати?
- Письменником. Всім серцем хотіла б бути письменником. Не знаю, чи вийде. Бо література не прогодує. Можливо, поєднувати буду. Але вже ж таки буду намагатися постійно мати справу з літературою
- Чи десь побували закордоном?
- У Єгипті. Моя подруга там жила певний час. Зо п’ять років з нею дружимо. Запросила в гості. З друзями.
- І який є той Єгипет?
- Дуже різний. Культура інша. Ставлення до жінок зовсім інше. Боляче на них дивитися з тою паранджою. Були ми в місті Хургада. Там дуже цікаво. Навпроти будинку, в якому ми зупинилися, була піцерія – «Львів». її відкрила українка з Чернівців. Ми познайомилися з нею, потоваришували.
- Чи проявляєте свою здібність? Може, це «загостре» запитання?
- Ні, не загостре. Як мені здається, – таки проявляю. Я вважаю, що кожна людина – здібна.
- Чим для вас є таке поняття як «вчора»?
- Це – те, що минуло, що більше не проживеш і не повернеш. І кожне «вчора» творить наше «сьогодні».
- Чи пробували вести щоденник?
- Колись, у дитинстві, вела. І знайшла його кілька років тому. Тож було дуже кумедно читати.
- А що вас до цього підштовхнуло?
- Не знаю. Хотіла кудись вихлюпнути думки. І це пішло на папір.
- Що вам запам’яталося з навчання у школі?
- Там було багато пригод. На цілу книжку назбирається. Почала писати в п’ятому класі. І дали мені привітати вчителів. Я написала вірш. І повісила на ватмані шкільної газети. Я там написала:
Хоч ваші коси посивіли,
Для нас ви завжди молоді.
Нехай здійсняться ваші мрії,
Наші шановні вчителі.
Підходжу до ватмана. А там: «ваші носи (замість – коси) посивіли». Довелося зірвати газету. Словом, прикольна пригода. Мені це подобається.
- Час для вас – біжить чи помалу рухається?
- Він біжить, коли я роблю те, що люблю. І йде повільно в тих моментах, які не дають задоволення.
- Чи доводилось вам читати когось із зарубіжних класиків?
- Зараз – Люсі Монд-Монтгомері «Блакитний замок» – англійська письменниця. І ще дещо – з її творів.
- Що таке справедливість – у вашому сприйнятті?
- Ого!.. Треба подумати. (Думає). Це – коли усе стається, як має бути в моєму розумінні Законів Всесвіту.
- Чи не доводилось вам, молодій людині, нарікати на життя?
- В дитинстві було таке. Я про це шкодую.
- Що таке – життя людини? Це …
- Це круговерть подій і моментів. Я вважаю, що життя – це більше ніж риска між двома датами.
- Коли станете особистістю? Чи ви вже нею стали?
- А як можна не бути особистістю?
- Хто з українських письменників вам найближчий?
- Ліна Костенко. А також – Марія Людкевич, Дара Корній.
- Як би ви охарактеризували Львів – скажімо, одним реченням?
- Львів – це душа. Київ, як відомо, – це серце України, а Львів – це її душа. Неймовірно тепле місто. Можливо, тому, що я тут народилась.
- Скільки книжок вам вдається прочитати за місяць – наприклад?
- Дві. Іноді – більше. Книжку з 120 сторінок можу й за ніч прочитати.
- У стосунках з людьми – на кого більше покладаєтесь?
- На тих, хто мене любить.
- Чим для вас є Світ?
- (Сміється…). Це щось неймовірне.
- Про що мрієте?
- Про Перемогу – одну на всіх. І – зараз.
- Про що я вас ще не запитав, а ви б хотіли висловитися?
- Кому б я хотіла подякувати?
- За що?
- За підтримку на життєву шляху. Світу. Він мене добре підтримує. І – мамі. А також – моїм найближчим.
- А чим для вас є наука?
- Це – пізнання усього, що навколо. І – самого себе.
- Дякую вам, Ольго, за яскраву передноворічну розмову.
30 грудня 2022 року
Про авторку (як доповнення)
Ольга Олегівна Вовк – членкиня Національної спілки письменників України, авторка п’ятьох художніх збірок. Староста літературної студії «Джерельце». Лавреат численних конкурсів.
Волонтерка благодійного фонду «Із янголом на плечі», дружинник Спілки Української Молоді в Україні та членкиня Жіночої Ділової палати України.
Богдан Залізняк,
керівник пресцентру
наукової журналістики
ЗНЦ НАН України і МОН України,
член НСПУ і НСЖУ
м. Львів