До 29-ї річниці здобуття Україною Незалежності цікавим для дослідження є питання: «На чому або на кому тримається незалежність України?».
Радіо Свобода опитало успішних і відомих людей із різних сфер діяльності – науковців, спортсменів, учасників бойових дій та волонтерів.
“Відповідей вийшло так багато, що ми розбили їх на кілька публікацій. Також ми склали рейтинг факторів/сил незалежності, які називалися опитаними найчастіше”, – зазначається в публікації.
Як уточнює видання, усього в опитуванні взяло участь 48 відомих людей із різних сфер:
- підприємці;
- філософи;
- науковці різного профілю;
- учасники бойових дій;
- волонтери;
- дипломати;
- письменники;
- спортсмени;
- митці;
- колишні «політв’язні Кремля» і проросійського угруповання «ДНР»”
- правозахисники;
- менеджери культурних проєктів.
“Усім ставилося одне запитання – «На чому тримається Незалежність України?», яке в безпосередній комунікації уточнювалося – «які фактори/сили утримують Незалежність України попри атаку на її суверенітет та територіальну цілісність?», – повідомляють журналісти.
Рейтинг названих факторів та сил:
- люди, які цінують незалежність і готові боротися за неї;
- свободолюбність і небажання бути рабами;
- армія;
- культура і мистецтво, культурна спадщина (стимулюють самоідентифікацію);
- прагнення народу самому господарювати на своїй землі;
- громадянське суспільство, активні і небайдужі люди;
- інтелектуали, еліта, креативний клас, харизматична меншість, яка розуміє необхідність незалежності;
- досвід поколінь, історична пам’ять: як історія поразок і нищення, так і історія здобутих перемог;
- нове покоління, яке не має радянської ментальності і приймає незалежність як норму;
- бізнес, який засуджує агресію Росії і який несе соціальну відповідальність перед суспільством;
- підтримка Заходу та інших міжнародних партнерів;
- здатність об’єднуватися перед лицем загроз;
- моральні авторитети і сила духу Українства світу;
- українська мова та бажання нею розмовляти;
- втрати під час Революції Гідності і на фронті;
- відвідування європейських країн і порівняння із російськими реаліями;
- любов до своєї землі і дітей, для яких хочуть кращого майбутнього;
- церква, віра;
- Боже Провидіння;
- страх не потрапити у «лапи» «русского мира»;
- традиції і прищеплені сім’єю цінності;
- дипломатія
- поінформованість суспільства
Варто зазначити, ніхто із опитаних не згадав про державну владу, як силу, на якій «тримається незалежність України».
Ігор Юхновський (94 роки), фізик-теоретик, професор, академік НАН України, народний депутат України І-IV скликань Верховної Ради:
“Незалежність тримається на «стовпах». Це люди, які за будь-яких обставин підтримують, зміцнюють і розвивають державність України. Ці люди тягнуть «віз незалежності», що б не відбувалося. У точному визначенні – незалежність України тримається на українському народові. І це записано в Конституції. Бо Україна здобула незалежність через волевиявлення народу. Ми були народом усі минулі століття – народом, який боровся за право мати свою державу. Але лише 24 серпня 1991 року народ став політичною нацією, волею якої була утворена незалежна держава. І її визнав увесь світ. І хоч зараз Україна переживає непрості часи через агресію Росії – її суверенітет і незалежність ніхто не забере”.
Ярослав Грицак, доктор історичних наук, директор Інституту історичних досліджень Львівського національного університету імені Франка, професор Українського католицького університету:
“Україну тримає бажання жити окремою державою. Рівень й інтенсивність цього бажання коливається, але воно є, і це є настрій більшості. Проблема полягає у тому, що різні регіони і різні групи уявляють цю незалежність по-різному. Але, як на мене, це не є найбільшою проблемою. Найбільшою проблемою є те, що такі свої переваги, як незалежність і демократію, ми не можемо досі конвертувати у добробут та суб’єктність – і це є особливо тривожно, з огляду на те, якого маємо сусіда і як росте рівень загроз у світі”.
Оксана Півень, провідний науковий співробітник Інституту молекулярної біології НАНу, доктор біологічних наук:
“Попри непросту історію нашої країни, короткі періоди відновлення державності та втрати її на десятиліття, Україна існує на карті світу як незалежна держава. І я думаю, що факторів, завдяки яким це є можливим, дуже багато. Це і внутрішні, і зовнішньо-політичні. Проте головним є те, що в Україні завжди були і залишаються люди, які готові боротися за її незалежність”.
Мирослав Дочинець, лауреат Шевченківської премії:
“На незалежності українського духу.
На живучій генетичній українській ментальності.
На українській мові.
На українській армії.
На спадщині українських геніїв – Сковороди, Мазепи, Шевченка, Франка, Лесі, Вернадського, Бандери, Гузара…”
Оксана Забужко, лауреатка Шевченківської премії:
«Не поняла вопроса», як казала Мотря у серіалі про Кайдашів. )) Як то – на чому тримається? Розуміється, на логіці світової історії, з якої незалежність України випливає з такою ж непохитною закономірністю, як дощ із хмари, – про це ще Арнольд Тойнбі в 1916 році цілу книжечку був нагаратав. Зараз у нас – все-таки 2020-й, можна було б і не дивуватися вже так…. А якщо про те, які сили її тримають, то це: армія, мова, віра”.
Ірен Роздобудько, лауреатка конкурсу «Коронація слова»:
“Незалежність – це найважливіший внутрішній стан справжньої людини. Без неї ми раби. А, отже, незалежність України тримається на тих, у кому є це відчуття. І нехай таких людей більшає із кожним днем”.
Георгій Вишня, технічний директор (COT) компанії SBC Group, публіцист:
“Прагнення еліти та народу протягом останніх століть. Геополітичні чинники – незалежна Україна отримала підтримку з боку геополітичних гравців, для яких незалежність України була важливою у боротьбі з агресивною політикою Російської Федерації. Боже Провидіння. Бо як ще можна назвати ті, чи не містичні, нагоди для українців продовжувати обстоювати незалежність та курс «подалі від Москви», попри усі несприятливі обставини та поразки у попередніх звитягах. Наприклад, занепад Гетьманщини і цілковите «підпадіння під стремено» Російської імперії наприкінці XVIII століття. Але народжується Котляревський, звучить його веселий сміх в «Енеїді», а далі відбувається низка подій духовного українського відродження, що призвела з часом до формування потуги, що створила за сприятливих умов 1917 року УНР. Чи події найгострішої фази протистояння на Майдані в лютому 2014 року, коли здавалося, що 18-20 лютого проукраїнські сили ось-ось будуть понівечені й зломлені. Однак Янукович утік, а разом з ним і ті, хто розстріляв Майдан. Розпочалася нова сторінка історії незалежної України”.
Михайло Романчук, срібний призер чемпіонату світу 2019 року з плавання:
“На людях, які дійсно є патріотами. У моєму розумінні, це не ті, хто просто кричить: «Ми – патріоти», а ті, які прославляють Україну, намагаються змінити її на краще та приносять їй користь. У випадку спортсменів – ми їдемо на міжнародні змагання і з гордістю представляємо Україну на всесвітньому рівні”.
Станіслав Асєєв, журналіст, письменник, автор збірки есеїв «В Ізоляції» про життя на окупованій території Донбасу:
“Думаю, що одним із факторів, який змушує боротися за утримання незалежності, є страх. Це страх потрапити у лапи «русского мира». Це, звісно, страх меншості, страх тієї частини нашого суспільства, яке вже відчуло на собі, з чим має справу – чи то на фронті, чи то як волонтери, чи при зіткненні із «русским миром» у донбаських підвалах. Адже, як і при кожному екзистенційному зламі історії будь-якої країни, більшість байдужа до сенсів і живе в своїй утилітарній площині, намагаючись пристосуватися і вижити. І це нормально. Але цей страх – є лише частиною загального механізму, бо він, у свою чергу, тримає у страху чинну владу. Влада знає, що якщо вона зверне у бік Росії, то отримає третій Майдан. Ці обидва страхи – як у механізмі годинника – забезпечують рух один одного. Думаю, це і тримає нашу державу в тонусі і не дозволяє розслабитися, думаючи, що найгірше ми вже пройшли”.
Олександра Матвійчук, голова Центру громадянських свобод:
“Насамперед, це люди. Саме вони у критичний момент на Майдані вибороли правильний вектор руху країни. І заплатили за це досить дорогу ціну. А тепер дають енергію, щоб Україна зробила стрибок і вирвалася із зони турбулентності, в якій застрягла останні десятиліття. Ми усі стоїмо на плечах наших попередників, які роками боролися за відновлення незалежності. Наше історичне завдання її ствердити та побудувати країну із міцними інституціями, де права кожної людини захищені. Це робота у довгу. Ми не вибираємо ні країну, в якій народжуємося, ні час, в який живемо, але ми можемо вибрати прийняти цей виклик та не лишатися осторонь”.
Олесь Санін, кінорежисер:
“Боже провидіння нас утримує. І ми постійно його випробовуємо своїми недолугими вчинками”.
Тарас Компаніченко, кобзар, бандурист, лірник, керівник гурту «Хорея Козацька»:
“Україна тримається на великій сукупності факторів, але найвагоміший із них – це щире, самовіддане, навіть альтруїстичне служіння людей, які вірять в Україну і які щоденно змінюють і зміцнюють її своїми вчинками, своїм служінням, своїми справами. Ці вчинки, діла і чини, врешті, скорочують дистанцію між омріяною Україною та реальною країною, в якій ми живемо”.
Олександр Щерба, посол України в Австрії:
“Українська незалежність тримається на трьох речах. Перше – українська інтелігенція, яка дала нам щось на зразок національної ідеї (європейська орієнтація плюс національна ідентичність). З неї все почалося. Друге – інституції. Насамперед, дипломатія і армія зі спецслужбами. За роки незалежності вони стали дорослими – і не бачать себе поза парадигмою незалежності. Третє – народ. Найбільш загадковий інгредієнт нашої незалежності. Має тенденцію рівною мірою розчаровувати романтиків і ставити на місце циніків. Українцям подобається бути незалежними. І це, мабуть, головна панацея від будь-яких зрад”.
Тарас Лютий, професор кафедри філософії та релігієзнавства НаУКМА, письменник:
“Культурна ідентичність: усвідомлення власної відмінності та відкритості до світу в історичній перспективі; мова як маркер осмисленого висловлення власних позицій; література, або карбування смислу в слові. Соціальна мобільність: уміння гуртуватися, волонтерство, самоврядність. Свободолюбність: прагнення самостійно упоряджати свій світ і підтримувати прагнення до волі в інших”.
Галина Алмазова, волонтер, водій-парамедик Медичної команди швидкого реагування «Вітерець»:
“Незламний дух; прагнення українців самостійно господарювати на своїй землі”.
Віталій Дейнега, засновник і керівник Фонду «Повернися живим»:
“Це наша спадкова нелюбов до тоталітаризму. Ми ще не навчилися розуміти, чого хочемо і домовлятися про це. Але ми вже здатні досягати консенсусу у питанні про те – чого ми не хочемо. Це не робить нас успішними чи щасливими, але це дозволяє утримувати незалежність нашої країни і створювати ситуативні союзи”.
Марина Гримич, директор видавництва «Дуліби», менеджерка культурних проектів, письменниця, етнолог, антрополог:
“Часом, перебуваючи в сентиментальному настрої, я дивлюся на історію України, порівнюю її з долею інших народів, що також, як і ми, довгі століття задихалися у лещатах Російський імперії, а згодом – Радянського Союзу, і приходжу до романтичного висновку, що ми вижили як народ і як нація не «дякуючи тому, що», а «всупереч» і «на зло». І це перше, що спадає на думку мені як письменниці стосовно запитання «На кому і на чому тримається наша незалежність?». Але це, звичайно, суто письменницьке пояснення, намагання представити нашу історію як літературний сюжет. А якщо без зайвого пафосу, а лише на основі фактів, то наша незалежність утрималася протягом цих майже 30 років, дякуючи трьом речам:
світові політичні тренди;
наша політична інерція;
наша політична зрілість.
У 90-і роки, в епоху розпаду тоталітарних режимів, ми (навіть ті, хто все своє попереднє життя щиро вірив, що Радянський Союз вічний), стежачи за тим, що відбувається на східноєвропейській політичній сцені, де один за одним виникали нові державні утворення, надихнулися прикладом сусідів. Ми свідомо і несвідомо рухалися за трендом. І тому проголосували за незалежну Україну майже одностайно. І наші політичні кроки як держави протягом 30 років не раз були зумовлені світовими політичними трендами. На другому етапі нашої незалежності, – після того, як розвіялася ейфорія, коли з’явилося перше, а потім друге, а потім третє розчарування, коли нас охопило незадоволення тим, що в нас не все так, як, наприклад, у країнах Балтії чи Польщі (а у декого – чого гріха таїти – як у Росії), ми як держава не розвалилися лише за рахунок політичної інерції, яка на етапі великого ризику «відкату назад», щоправда, в новій формі, зіграла позитивну роль. А потім з’явилася політична зрілість незалежної держави. І не тому, що ми – ті, хто проголосували у грудні 91-го за незалежність, чудово справилися зі справою побудови нової країни, а тому, що нам стало дихати у потилицю нове покоління, яке народилося в цій, далеко не ідеальній, але самодостатній державі і яке не має на ногах гирь радянського минулого. Воно мислить іншими категоріями і поділяє інші цінності, – це так. Питання: «чи є якась альтернатива незалежній Україні» перед ним навіть не стоїть. Це ми, народжені в СРСР, рефлексуємо на цю тему. Але насправді оце покоління і є сьогодні де-факто гарантом незалежності. І це вже політична зрілість”.
Василь Тарасюк, офіцер 72-ї ОМБр ЗСУ, Герой України, після поранення працює в концерні «Укроборонпром»:
“Незалежність України тримається на її народові, на тих людях, які за неї борються. У кожен період історії України були, є і будуть люди, які цінують і захищають незалежність своєї землі. Після нападу Росії у 2014 році таких людей виявилося достатньо, щоб втримати країну. Насправді таких людей дуже багато і про багатьох ми навіть не знаємо!”
Дмитро Крикун, кулеметник 95-ї ОДШБр, під час активних боїв за Донецький аеропорт, возив туди все необхідне і забирав поранених, засновник бренду «Кіборг-масаж»:
“Незалежність тримається на бажанні достатньої кількості людей – не бути рабами”.
Як повідомлялося, за словами голови Спілки українських освітян діаспори, у тихих класах закорднних шкіл теж вирішується майбутнє України.