В останній день липня київські депутати вирішили раптово вжити заходів для більш активного патріотичного виховання школярів. За поданням “свободівців” Київська міська рада ухвалила рішення щодо започаткування виконання Державного гімну України в школах міста Києва для “сприяння вихованню патріотизму серед молодого покоління”.
Про це пише Український інтерес.
Пізніше у Київраді уточнили, що співи гімну в школах – це не вимога, а рекомендація. Однак стверджують, що їхнє рішення “популяризуватиме та виховуватиме у маленьких киян шанобливе ставлення та повагу до державних символів України”.
Варто зазначити, що як відзначають наші громадяни старшого покоління, згадуючи для прикладу своє піонерське й комсомольське минуле за часів ще радянської школи – нічого, крім відторгнення і протесту, отой нав’язаний згори “патріотизм” не принесе. Адже й тоді подібний принцип “виховання патріотизму”, щляхом піснеспівів, проведення зборів, проголошення промов, після яких люди стикалися з прозаічними реаліями країни, лише провокував перетворення людей в активних противників системи та держави.
В цьому контексті можемо пригадати рішення Київради “Про заходи щодо забезпечення регіональної мовної політики в місті Києві” від 5 жовтня 2017 року. В якому депутати встановили, що “в місті Києві мовою роботи, діловодства і документації всіх органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій комунальної форми власності, мовою офіційних оголошень і повідомлень є державна мова”. Це рішення, начебто, суворо запроваджувало правило, що “на території міста Києва всі назви установ, підприємств, організацій, вивіски, плакати, афіші, публічні повідомлення, рекламні оголошення та будь-які інші форми авдіо- і візуальної рекламної продукції, інформація для споживачів товарів та послуг виконується державною мовою і, на розсуд власника такої інформації, англійською та будь-якою іншою мовою”. Там же йшлося про те, що “у всіх сферах громадського обслуговування громадян при реалізації товарів і наданні послуг першочергово використовується державна мова”.
Крім того, існує ще й закон “Про забезпечення функціонування української мови як державної”, який на території України встановлює приблизно ті ж правила щодо використання мови у сфері обслуговування та на вивісках. Ідея правильна, проте, чи втілюється вона в реальності.
Стосовно рішення Київради, що зобов’язує суб’єкти господарювання всіх форм власності робити вивіски та обслуговування насамперед українською, а вже потім – якою там вже схочеться, і не замість української, а в додаток до державної. Маємо констатувати, що навіть через три роки після цього “епохального” їхнього рішення значна частка реклами в столиці, меню в ресторанах і обслуговування в крамницях так і лишилися російськомовними, або англомовними. І,власне, це є реалізацією права громадян на свободу.
Навіщо ж тоді дипутати Київради приймають такі рішення, які ніхто не виконує і ніхто не контролює їхнє виконання?
“Щоб промайнути в новинах? Щоб формально відзвітувати? Щоб вкинути в суспільство, яке й так розривають протиріччя, ще один подразник? Ваше рішення щодо вивісок ухвалене три роки тому. І що? Настав сплеск патріотизму? Усі дружно “осознали” й перейшли на українську? Ви вірите, що після співів гімну в школах той патріотизм ще посилиться?”, – емоційно зауважує Микола Сатпаєв, журналіст “Українського інтересу”.
Та при всьому власному глибокому переконанні, що мова в нашій державі має панувати саме одна – українська, пан Сатпаєв підкреслює, що він категорично проти рішень влади в форматі показного патріотизму, тим більше які ухвалюються, але не виконуються – це просто суцільна ганьба такій владі.
“Якщо хтось думає, що я противник української мови в житті і, зокрема, на рекламах і вивісках, то він глибоко помиляється. Держава називається Україна. І мова тут має бути українська. На тому всі дискусії припиняються. Я противник отакого показного “патріотизму”. І рішень, які ухвалюються, але не виконуються. І річ тут у простому прагматизмі. Влада має бути владою. Її рішення мають виконувати. А якщо рішення влади не виконуються, то – яка це тоді влада? Усе насправді просто: ухвалюєш рішення – примусь його виконувати. Або не ухвалюй. Бо виходить суцільна ганьба”, – ділиться своїми міркуваннями київський журналіст.
Як повідомлялося раніше, українська мова за останні чотири століття пережила багато репресій, відомо 134 акти лінгвоциду.