Відомий науковець, доктор історичних наук, заслужений діяч науки й техніки України Тарас Чухліб поділився своїми міркуваннями стосовно низки знакових подій та проблем нашої давньої і сучасної історії.
Ці питання обговорювалися в інтерв’ю Українському інтересу.
Цього року нашій новітній незалежності виповнюється 30 років, так само свій професійний шлях історика-вченого пан Чухліб розпочав саме у 1991 році. У 1995 році він захистив кандидатську дисертацію на тему “Правобережна Україна у сфері геополітичних інтересів країн Східної та Південно-Східної Європи”, а у 2008 році – докторську дисертацію під назвою “Український гетьманат у протистоянні держав Європи з Османською імперією: міжнародні відносини, зовнішня політика, зміна сюзеренів”. Власне, і перша, і друга наукові кваліфікаційні роботи стосуються історії XVII-XVIII століть. Цей період ще називають Козацькою добою, а тому в 1996 році пан Тарас очолив таку громадську наукову інституцію як Науково-дослідний інститут козацтва імені Степана Бандери.
За словами пана Чухліба, у певних прошарках українського суспільства викликало здивування фактом присвоєння свого часу почесного імені Героя України Степана Бандери Науково-дослідному інституту козацтва.
“Власне, маємо велику честь носити ім’я одного з провідних очільників національно-визвольного руху українців ХХ століття. Зазначу, згідно з джерелами, довголітній провідник Організації Українських Націоналістів Степан Андрійович Бандера та його сподвижники у боротьбі називали себе не інакше як “козаками”, “січовиками”, “стрільцями”, “пластунами” та були ними не тільки за своїми ідейними уявленнями, але й за практичним вишколом, який проходили у громадських товариствах “Січ”, “Сокіл” і “Пласт”, – пояснив дослідник.
Відповідно, одним із наукових завдань Інституту козацтва є дослідження не тільки біографій видатних особистостей нашої минувшини, але й історії визвольних рухів періоду Української революції 1917-1921 років, а також часу існування Української Повстанської Армії. Як підкреслює Тарас Чухліб, її вояки були ідейними продовжувачами традицій боротьби українського козацтва від часів повстань гетьманів Северина Наливайка та Богдана Хмельницького й до революційної доби головного отамана Симона Петлюри, гетьмана Павла Скоропадського та холодноярського отамана Василя Чучупаки.
На глибоке переконання очільника інституту козацтва, учасники руху на чолі з провідниками Євгеном Коновальцем, Андрієм Мельником, Романом Шухевичем, Миколою Лебідем та Степаном Бандерою продовжували представляти у ХХ столітті започаткований козаками та гайдамаками національно-визвольний рух нашого народу.
Як сучасний історик, пан Тарас є досить активним користувачем соцмереж, зокрема, Facebook. На YouTube він веде власний канал під назвою “Телеісторії козака Тараса”. Адже інформаційний простір в наш час вимагає більш динамічних, інтерактивних та лаконічних форматів, хоча і не виключає цінність підготовки матеріалів історичних досліджень в формі друкованих видань.
Крім того, він зауважує, що після 2014 року це стало для нього доступним методом особистого внеску в протидію окупації інформаційного простору України. Адже агресивні військові дії мають і велику інформаційно-психологічну складову, в якій кращі знання з історії і їхня популяризація відіграють не останню роль.
Історик Чухліб переконаний, що рівень незнання українцями власної історії є катастрофічний, а за ці 30 років, що пройшли від 1991 року українська історична наука зробила колосальні напрацювання та відкриття. Донести ці здобутки історичної науки є дуже відповідальною місією.
“Ось тому й доводиться, жертвуючи часом роботи в архівах і бібліотеках, займатися тим чим би мало перейматися наше телебачення (а там майже немає адекватних історичних передач про Україну!) та відповідні інститути Міністерства освіти і науки”, – підкреслює пан Чухліб.
Тому активний дослідник історії України намагається бути цікавим громаді завдяки подачі ексклюзивних відомостей про ті чи інші події минулого, які були роздобуті ним в архівосховищах України та Польщі.
“Ось нещодавно, наприклад, опублікував у себе на сторінці оригінальний текст Бучацького миру 1672 року, де йшлося про існування Української держави межі якої визнали Польща й Туреччина. Цікаво, що більше тисячі вподобайок зібрала публікація поіменного Реєстру 1581 року українських козаків, які брали участь у Лівонській війні з Московським царством. Дуже багато сайтів передрукували повідомлення про знайдення мною в одному з архівів Польщі оригінального тексту Листа українських козаків до турецького султана, який датується 24 серпнем 1683 року”, – рорзповів дослідник.
2. Реєстр козаків 1581 року 3.Текст Бучацького миру, 1672 рік
Цікавим і досить дискусійним є таке історичне питання – коли українці почали називати себе українцями?
“Усім сьогодні вже відомо, що українці, як окремий світовий етнос, беруть свій початок від часу завершення Великого переселення народів у III-IV столітті нашої ери. Це переконливо довів наш великий вчений Михайло Грушевський у своїй “Звичайній схемі руської історії”, і зараз про це пишуть у всіх шкільних підручниках і текстах із ЗНО для українських шкіл. Однак, наука розвивається й сучасні українські вчені дійшли висновку, що праслов’янські племена виникли задовго до 200-300-х років і беруть свій початок від періоду існування на наших землях держави Велика Скитія у VIIІ-IІІ століттях до нашої ери. Вочевидь, що праслов’яни того часу на чолі зі своїми вождями уклали мирний договір із зайшлими іраномовними племенами. Це ще потрібно досліджувати… Я прихильник сарматсько-роксоланського походження українців, ідеологом якого виступив у XVI столітті наш видатний мислитель Станіслав Оріховський. А українцями за своєю назвою ми почали називатися вже після революції на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким. У ході революції середини XVII століття козацька еліта зрозуміла, що нова держава та нова політична нація, які виникли внаслідок цих подій, мають мати оригінальні й неповторювані у світі назви. Адже на той час польський король був “Великим князем Руським”, а населення Московського царства називалося також “руськими людьми”. Тому Богданом Хмельницьким і його соратниками та послідовниками починають використовуватися такі народні назви як “Україна”, “український”, “українці” для самоідентифікації. Звичайно, що це дуже стара назва, яка бере свій початок ще від часів князівської Русі, але хіба гетьман Хмельницький не хотів відродити самостійну державу часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого?”, – поділився міркуваннями історик.
Тарас Чухліб вважає, що стосовно сучасної політики формування національної пам’яті українців, левову частину якої складає історична пам’ять, сучасні державні, громадські та приватні інститути нашої національної пам’яті мають проводити чітку й виважену політику інформаційного наступу на полі наступних ситуативних противників чи союзників: “Українці мають більше прав на історію Польщі, Росії, Ізраїлю та США, ніж ті поляки, росіяни, євреї та американці, які твердять про належність не тільки нашої історії, але й території, до сфер інтересів їхніх держав. Власне, сьогодні кожному українцю є відомим факт безпосередньої участі наших предків у становленні Речі Посполитої, Московського царства, новочасного Ізраїлю, а також боротьбі за незалежність США”.
Дослідник історії підкреслює, що очевидним є і те, що сьогодні ми повинні сформувати консолідовану й тверду культорологічну позицію у сфері політики національної пам’яті не тільки у світі, але й у нас в країні щодо провідних держав світу. Він наголошує, що вона повинна бути наступальною у гарному розумінні цього слова – “українці зобов’язані проводити інформаційно-зовнішню національну політику історичної пам’яті щодо іноземних країн на захист українців, що проживають там. Окрім того, ми повинні робити дружні заходи щодо залучення історичних поляків, євреїв, росіян і представників інших етносів в Україні до єдиного поля української національної пам’яті”.
Чи є українці імперською нацією? Будівниками чи руйнівниками імперій? На це питання історик Чухліб відповів наступним чином:
“Якщо говорити про імперії, то це зазвичай так називають держави, які включають до себе насильно чи добровільно-примусово багато менших народів чи слабших держав і через уніфікаторську політику силоміць керують ними. Відразу скажу, що ми ніколи не були імперією, але неодноразово виконували роль підневільних будівничих багатьох імперських утворень на території України, починаючи від Священної Римської імперії (а протягом І ст. до нашої ери – ІІ ст. нашої ери частина земель Північного Причорномор’я була у її складі) і завершуючи Радянським Союзом ХХ століття. Ви скажете – князівська Русь була імперським утворенням? Та загальновідомо, що її державний устрій утворили варяги, які прийшли на нашу землю з території Скандинавського півострова. Отже, українці ніколи не були імперською нацією, але свої кращі “мізки” та неоціненний людський ресурс неодноразово поставляли для потреб Монгольської, Австро-Угорської та Російської імперій…”.
За його словами імперії як жорстко централізовані тоталітарні структури розпадаються за своїми законами, але зрозуміло, що підневільні народи, зокрема й волелюбний український народ неодноразово виступав руйнівником імперського ладу.
Доктор історичних наук Чухліб зауважує, що ми ще не оцінили у повній мірі історичний період Хмельниччини та його значення для сучасної Української держави.
“Справді, вважається, що багато націй утворилися на зламі ХVIII-XIX століть під впливом Французької буржуазної революції. Хоча, думаю, що єврейська, наприклад, нація має дуже глибоке коріння, вірменська нація має глибоке коріння, українська нація також має глибоке коріння. І саме як політична нація ми утворилися за часів Богдана Хмельницького – чим випередили усі народи тогочасної Європи. Саме завдяки Козацькій революції середини XVII століття ми і є сучасними українцями”.
Чи можна вважати Богдана Хмельницького засновником Української держави в сучасному сенсі? Був він завойовником чи збирачем земель руських?
“У 1649 році гетьман Хмельницький твердо заявив: “Лядська земля згине, а Русь ще в цьому році панувати буде… виб’ю з лядської неволі народ весь руський… правда… жем лихий і малий чоловік, але мі то Бог дав, жем єсть єдиновладцем і самодержцем Руським…”. Налякані заявами Богдана польські комісари доносили королю, що гетьману йдеться “…вже не про козацтво, тільки про володаря й князя Русі…”, – цитує великого полководця історик.
Отже, як підкреслює пан Чухліб, саме Богданом Хмельницьким було проголошено існування Української держави. До речі, саме в його гетьманських універсалах і листах слово “Україна” вперше стало використовуватися як політична назва для Русі на території якої здійснювало владу Військо Запорозьке.
“На жаль, з огляду на багато причин і донині Україна як держава сприймається не тільки іноземцями, але й окремими нашими співгромадянами як така собі terra incognita (невідома земля) чи доволі випадковий уламок колишнього Радянського Союзу, де не було своєї влади, своїх правителів. Хоча ще триста-п’ятсот років наш край звався не інакше як Ukraina terra Cossacorum, що у перекладі означало – “Україна земля козацька”, а більшість її населення звалося козаками, незважаючи на те належали вони до козацького стану чи ні”, – розповідає дослідник.
Проблема існування Української держави у попередні віки є найактуальнішою у сучасній вітчизняній історіографії, зауважив очільник Науково-дослідного інституту козацтва імені Степана Бандери. Питання побудови генеалогії української державності з найдавніших часів до сьогодні є досить складним.
“Зрозуміти такі складні процеси, як зародження, формування та еволюція державних інституцій України в Середньовіччя, Новий та Новітній часи без осмислення наукового доробку (але, наголошую, що, насамперед – методологічного!) провідних історичних шкіл європейського й американського континентів, неможливо. Це допоможе позбутися тенденційних і кон’юнктурних поглядів на минуле нашої державності, які завжди притаманні інституціоналістам чи контрісторикам”, – зважено зазначає дослідник.
Однак за його словами, майже всі європейські й американські науковці у своєму сприйнятті процесів, які відбувалися на українських землях в період Середньовіччя, Нового та Новітнього часу, головно відштовхувалися від робіт російських і радянських інституціональних істориків (які є переважно шовіністично-імперськими щодо історії України), менше від праць українських контрісториків, які були оголошені у світі націоналістичними – “звичайно, “погляд з боку” має бути найоб’єктивнішим, але треба враховувати також проблему ідеологічної дезінформованості європейських та американських історичних шкіл й обмеженість доступу до джерельної бази”.
Історик Чухліб вважає, що сьогодні потрібно особливу увагу звернути на генеалогічну історію доби Київської Русі та її правителів:
“Адже у свідомості багатьох громадян сучасної України ще не відклався той простий факт, що великі князі Русі від Олега й Ігоря Рюриковичів і до Романа Мстиславовича й Данила Романовича є героями саме української, а не чужоземних історій. Важливим є і пізнання біографій царів Великої Скитії та Антського царства. Я прихильник концепції, що всіх українських правителів, починаючи від князів і гетьманів і закінчуючи провідниками Української революції 1917-1921 років та Української Повстанської Армії потрібно сприймати як видатних особистостей нашої минувшини”.
Варто зазначити, що в контексті своєї активної діяльності, як дослідник і популяризатор історії України, науковець Тарас Чухліб, був в команді експертів, що були задіяні у створенні такого масштабного проекту як Музей становлення української нації.
Крім того, в цьому інноваційному культурному просторі кожен бажаючий може замовити екскурсію, яку проведе особисто доктор історичних наук, головний консультант музею пан Чухліб. Протягом двох годин науковець розповість про цікаві та маловідомі факти зі сторінок історії дружніх стосунків між українською, кримськотатарський, польською та єврейською націями у XVI – XVIII століттях. Під час лекції відомий вчений проведе презентацію своїх книг «КОЗАКИ і ТАТАРИ» та «МАГНАТ, КОЗАК і ГАЙДАМАКА», а також новознайдених ним оригінальних архівних документів.
Як повідомлялося, український бізнесмен Валерій Галан розповів про свій унікальний інноваційний історичний музей – він стверджує, що інвестувати в духовний розвиток нації вигідно. Доречі, 1 серпня – День народження Музею становлення української нації, три дні там триватимуть святкові події та акції, детальнішу інформацію шукайте на Facebook-сторінці музею!