Історію української діаспори дуже цікаво можна представити крізь призму фалеристичних пам’яток, зібраних у Львівській національній науковій бібліотеці (ЛННБ) України імені В. Стефаника. Там зберігається всього — 203 фалеристичні пам’ятки.
Тему досліджував кандидат історичних наук Роман Голій, який є молодшим науковим співробітником наукового відділу інформаційної та організаційно-виставкової роботи Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів ЛННБ України ім. В.Стефаника.
Варто зазначити, що крізь призму вивчення фалеристичних пам’яток (відзнак, бейджів), зібраних у Львівській національній науковій бібліотеці України можна окреслити розвиток української діаспори в США, Канаді та Польщі.
«Фалеристичні пам’ятки» — це категорія, що об’єднує предмети, які вивчає допоміжна історична дисципліна — фалеристика (від лат. phalerae — металеві прикраси, військові нагородні відзнаки). Такі предмети мають чималий спектр різновидів: від «політичної біжутерії» (медалі, ордени та інші напівприкрасинапівнагороди) — до відзнак, які не є вартісними у матеріальному вимірі (значки, бейджі, стрічки), але мають хоча б якусь мистецьку чи історичну цінність. Термін «фалеристика» до наукового обігу 1937 р. ввів чеський дослідник Олдржих Пільц. Відтак, в середині ХХ ст., ця галузь остаточно відокремилась від нумізматики, однак не втратила з нею тісного зв’язку, як і з геральдикою, медальєрикою та іншими допоміжними історичними дисциплінами. Водночас, фалеристика суміжна з такими видами мистецтва, як пластика дрібних форм, емалева мініатюра на металі, поліграфічний дизайн тощо.
Яе стверджує кандидат історичних наук Роман Голій, серед пам’яток, які зберігаються у фонді фалеристики Львівської національної наукової бібліотеки, особливо цікавими, є відзнаки української діаспори. Адже про історію, культуру та громадсько-політичну діяльність цієї частини українства назагал відомо мало, хоча наша діаспора (зокрема у ХХ ст.) щиро турбувалася про буття батьківського краю, допомагала і переймалася його болями.
Перша масова хвиля еміграції українців розпочалася в 1870-х роках і тривала до 1914 р. Цей рух мав західний напрям (переважно до США, Канади) і трудовий (часто сезонний) характер, адже далеко не всі переселенці хотіли залишитися у Північній Америці назавжди, особливо зважаючи на труднощі, з якими стикалися мігранти. Та все ж оселилося там чимало осіб, а згодом виникли й братства при парафіяльних структурах, громадські організації,
школи, фінансові спілки тощо. Наступні дві хвилі еміграції — після Першої та Другої світових воєн — виникли вже через чинники більш політичні та охопили значно ширше коло країн поселення. А четверта хвиля — після 1991 р. — знову набула характеру трудової еміграції.
Фалеристичні пам’ятки української діаспори, які зберігаються у бібліотеці, переважно датуються 1950–1980-ми роками, тобто стосуються третьої хвилі еміграції та тих здобутків перших двох хвиль, які продовжували впливати на культурне та громадсько-політичне життя українців за кордоном у другій половині ХХ ст. Варто також зазначити, що тематика фалеристичної зарубіжної україніки майже не розкрита, цій темі присвятили кілька публікацій вітчизняні та діаспорні дослідники, зокрема Я. Семотюк, С. Пахолко, О. Круковський.
Окремі фалеристичні пам’ятки діаспори мають канадське, німецьке та, ймовірно, італійське, чехословацьке і польське територіальне походження. Але більшість відзнак виготовлено в США, про що свідчать не лише легенди на аверсі, а й емблеми американських профспілкових організацій на звороті: «Union label», «LPIU» тощо. На гурті деяких пам’яток навіть зазначено адресу виробника. Дві відзнаки мають на кріпленнях напис «Ballou Reg’d», що також вказує на американське походження пам’яток.
Майже всі відзнаки діаспорної збірки раніше належали відомому видавцеві, громадському діячеві Мар’яну Коцю. Це певною мірою визначило тематику та походження фалеристичних пам’яток, адже меценат більшу частину життя перебував у США, де працював директором кооперації «Самопоміч» (у збірці є відзнака цієї організації.
Він брав участь у діяльності українських об’єднань, зокрема був делегатом на ХІІ Конгресі Українського Конгресового Комітету Америки 1976 р. (стрічкабейдж) і відзнака заходу та гостем на ХVІ Конгресі Українців Канади 1989 р., брав участь в Установчій Конвенції Координаційного Комітету допомоги Україні 1991 р.
Мар’ян Коць також є автором низки статей з історії й культури України. Його коштом було здійснено друк наукової та науково-популярної літератури, зокрема документів, спогадів та інших матеріалів про голодомор 1932–1933 рр. Отож широке коло інтересів цієї особи безумовно посприяло різноплановості збірки, подарованої відтак ЛННБ України ім. В. Стефаника.
При вивченні фалеристичних пам’яток їх класифікують за багатьма ознаками: матеріал, техніка виготовлення, форма, розміри, стан збереження, територіальне походження пам’яток і спосіб їх надходження до бібліотеки.
Відзнаки діаспори, які зберігаються у фонді фалеристики ЛННБ, за матеріалом виготовлення можна класифікувати на такі групи:
- відзнаки на металевій основі (137 пам’яток і 40 дублетів),
- відзнаки на папері і тканині (25 пам’яток)
- відзнака на пластмасовій основі (одна відзнака).
При виготовленні відзнак на металевій основі було використано кілька технік: Карбування — одна з найдорожчих технік, при якій використовуються матриця і пуансон, в результаті чого на обох боках з’являються окремі зображення і написи. Штампування — дещо простіша техніка, при якій виріб отримує зображення на одному боці, а інший (зворот) залишається гладким, або може містити ввігнутий рельєф лицевої сторони, випуклі або вигравірувані написи, знаки виробника тощо. Водночас варто зауважити, що штампування нерідко поєднується з емалюванням — технікою покриття поверхні емаллю. Також чимало відзнак на металевій основі мають написи і клейма, виконані способом гравірування — нанесенням тексту або інших знаків за допомогою штихеля або гравірувального верстата. Основна частина відзнак на металевій основі (120 пам’яток, тобто 88 %) виготовлена простішим способом.
Майже всі такі відзнаки мають круглу форму, з 120 пам’яток лише одна — квадратна.
Паперові і текстильні відзнаки є прямокутними. Відзнака на пластмасовій основі також прямокутна, проте має незвичний (унікальний у фонді фалеристики) спосіб виконання, а саме — дереворит без жодного захисного покриття, щільно наклеєний на пластмасову пластину (іл. 1).
Відзнаки на папері та тканині виготовлені графічними і поліграфічними техніками. Найчастіше використовували цинкографію (близько половини пам’яток цієї групи), а також ліногравюру, монотипію, офсет, машинопис тощо.
Відзнаки цієї групи мають найбільші розміри. Так, найдовшою (207 мм) є текстильна стрічка з написом «DELEGATE» учасника Установчої Конвенції Координаційного Комітету допомоги Україні (іл. 2). Довжина інших стрічок сягає 152-205 мм, ширина — 35-69 мм. Круглі відзнаки мають різні діаметри (∅): від 15 мм (іл. 3) до 77 мм (іл. 4), однак найпоширенішим є ∅ 32 мм (48 відзнак, тобто майже 40 % усіх круглих пам’яток).
Загалом, збірку фалеристичних пам’яток можна умовно поділити на чотири тематичні групи, кожну з яких варто розглянути докладно:
- релігійні відзнаки,
- відзнаки громадських організацій,
- відзнаки правозахисних
- і відзнаки культурно-освітніх заходів української діаспори та персоналії на фалеристичних пам’ятках.
- Релігійні відзнаки
Близько десяти релігійних відзнак діаспори, зібраних у фонді фалеристики, стосуються святкування 1000-ліття державного утвердження християнства в Україні. Урочистості з нагоди цієї події почалися задовго до 1988 р. Так, на двох пам’ятках зображено княгиню Ольгу.
Варто зазначити, що перші організаційні комітети для відзначення ювілею засновано вже впродовж 1977–1983 рр. На думку Ю. Недужка, тоді в українських організаціях Америки та Європи, зокрема в церковних громадах, було чітке усвідомлення важливості об’єднання зусиль задля консолідації діаспори та досягнення легалізації українських православних і католицьких церков у СРСР. Активну участь у кампанії взяли й громадські організації,
зокрема жіночі і молодіжні: Світова Федерація Українських Жіночих Організацій, Спілка Української Молоді та інші.
Деякі фалеристичні пам’ятки до 1000-ліття прийняття християнства Володимиром Великим були виготовлені у
Торонто (Канада). На кожній із них зображено князя та вказано 988 і 1988 роки, а на найбільшій виконано також герби українських земель.
Кілька релігійних фалеристичних пам’яток приурочено побудові й освяченню храмів. Серед них варто назвати металеву карбовану медаль 1962 р., на аверсі якої зображено трикупольний зрубний храм, на реверсі — напис: «Українська католицька церква св. Івана Хрестителя в Гантері Н. Й.».
Також спеціальну металеву відзнаку було виготовлено з нагоди освячення собору Святої Софії в Римі 27-28 вересня 1969 р., після якого, 29 вересня – 4 жовтня, відбувся Архієпископський Синод з участю звільненого від ув’язнення архієпископа Йосифа Сліпого. Цей Синод, очевидно, мав неабиякий резонанс серед української діаспори, про що свідчать фалеристичні пам’ятки, зроблені до першої та другої його річниць.
Представлена у збірці й відзнака (із силуетом Української православної церкви Святих апостолів Петра і Павла), виготовлена з нагоди посвячення 2 липня 1971 р. площі в Ґлен Спей у Нью-Йорку. Випущено, крім того, пам’ятки до сорокової та п’ятдесятої річниць собору УАПЦ 1921 р., з нагоди 41-го Міжнародного Євхаристійного конгресу в Філадельфії, для вшанування кардинала Йосифа Сліпого, до Свята Торонтонської єпархії в сторіччя поселення українців у Канаді, до Днів молитви, проведених Світовим Конгресом Вільних Українців «в наміренні переслідуваних в Україні» та «в наміренні українського народу й всеукраїнської національної єдности», й інші відзнаки.
2. Відзнаки громадських організацій
У фонді бібліотеки зберігається кілька десятків фалеристичних пам’яток, які відображають громадсько-політичну діяльність українців у діаспорі. Найдавнішими громадськими організаціями переселенців були церковні громади, а відтак — релігійні братства, союзи, товариства тощо. 1894 р. на основі кількох місцевих парафіяльних організацій засновано Руський (з 1914 р. — Український) Народний союз, який ставив перед собою завдання дбати про згуртування українських громад в Америці та сприяти освіті, культурі і матеріальному забезпеченню своїх членів
У фонді фалеристики зберігається шість відзнак, випущених Народним союзом, на кожній з яких неодмінно зображено символ організації — дві руки в потиску, під якими розміщено абревіатури U.N.A. (Ukrainian National
Association) та У.Н.С. (Український народний союз), вгорі — синьожовтий і американський прапори, іноді — символіка Канади (прапор або кленовий листок, адже у 1906 р. в Торонто (Канада) створено один із відділів організації. Члени союзу могли носити відзнаки організації, одна з яких (із позолотою) зберігається у фонді бібліотеки. Ця пам’ятка датується, ймовірно, 1930-ми роками і є однією з найдавніших у збірці.
Керівними органами союзу є конвенції, які збираються щочотири роки. Для учасників таких з’їздів виготовлялися спеціальні відзнаки. Так, серед діаспорної фалеристики є медаль, випущена до 28-ї Конвенції УНС (1974 р.). На аверсі зображено описану вище емблему організації, а на реверсі — 14-поверховий офіс-будинок УНС у
Джерсі-Сіті (штат Нью-Джерсі).
Тоді членами союзу були близько 89 тисяч осіб. Це був пік розвитку організації, після якого її численність почала зменшуватися. І вже на ті й же конвенції 1974 р. голова союзу Й. Лисогір зазначив про незначну кількість молоді в УНС. Однак варто зауважити, що й громадське об’єднання у той час вже дещо змінило свою сутність, поставивши на перший план матеріальне забезпечення своїх членів. Домінантною стала фінансова складова діяльності організації, хоча культурно-освітні заклади, які виникли за сприяння УНС, продовжують діяти й до сьогодні.
Зокрема, це стосується й газети «Свобода» — одного із найстаріших українських часописів в Америці (заснованого ще 1893 р.), який від 1908 р. став друкованим органом Руського (Українського) народного союзу. Редакція газети, до речі, розташована у тому ж офісі-будинку, зображеному на медалі 28 Конвенції.
Також у фонді фалеристики ЛННБ України ім. В. Стефаника зберігається відзнака 1968 р., виготовлена з нагоди 75-ліття часопису.
Часопис «Свобода» відіграв величезну роль у розвитку громадських організацій діаспори, адже публікував не лише газету, а й (як додатки до «Свободи») тижневик «Ukrainian Weekly», книги, брошури, листівки (загалом близько ста назв), низку англомовних видань про Україну, зокрема «Ukraine: A Concise Encyclopaedia», 1963–1971 рр. (перевидання «Енциклопедії українознавства», 1949– 1952), журнали для дітей і молоді тощо. Крім того, часопис активно займався правозахисною діяльністю та відігравав консолідуючу роль серед українських громад США, Канади та Бразилії.
Ще однією з найдавніших українських організацій діаспори, відзнака якої представлена у фонді фалеристики, є Український братський союз (Ukrainian Fraternal Association), заснований 1910 р. Спочатку організація мала назву «Руський народний союз» — таку ж саму, як і громадське об’єднання, засноване 1894 р. (про нього мовилося вище), з якого, власне, й виокремився Братський союз. Відтак, члени організації почали називати себе «новим» союзом
(для розмежування від «старого»), а від 1918 р. — Українським робітничим союзом. Саме ця назва й вказана на металевій емальованій пам’ятці, яка зберігається у ЛННБ України ім. В. Стефаника. Так, на відзнаці міститься
абревіатура УРС UWA (Український робітничий союз Ukrainian Workingmen’s Association). Проте й ця назва організації була замінена 1978 р. на зазначену вище (Український братський союз). Це дає змогу умовно датувати пам’ятку періодом існування назви «Український робітничий союз» (1918–1978).
1912 року в США греко-католицький єпископ Сотер Степан Ортинський заснував Союз українців католиків «Провидіння» (після виходу деяких священиків з Руського (Українського) народного союзу). 1972 р., до 60-ліття організації, було випущено відзнаку, в центрі якої на фіолетовому щиті зображено емблему Союзу католиків (тризуб з грецькими літерами «альфа» й «омега» над боковими зубцями та короною і символом «Всевидяще Око» над
середнім зубцем), назву організації українською й англійською мовами та роки: 1912, 1972 (іл. 9). На момент святкування ювілею організація нараховувала близько 18 тисяч членів у 212 філіях.
Також серед фалеристичних пам’яток діаспори є й декілька інших ювілейних відзнак українських громадських організацій: до 100-річчя Наукового товариства імені Шевченка, до 75-річчя Українського народного союзу, до 30-річчя Українського конгресового комітету Америки, до 30-річчя Спілки української молоді в Торонто, до 25-річчя об’єднання «Самопоміч», до 20-річчя Світової федерації українських жіночих організацій, до 15-річчя Антибільшовицького блоку народів, до 10-річчя Організації оборони чотирьох свобід України.
Крім того, у збірці є по одному примірнику відзнак: V З’їзду Української революційно-демократичної партії з портретом відомого письменника Івана Багряного, який очолював цю партію у 1948–1963 рр. ; Українського музею, заснованого у Нью-Йорку 1976 р.; Фонду допомоги дітям Чорнобиля, членом дирекції якого був Мар’ян Коць.
П’ять відзнак фалеристичної збірки були виготовлені до заходів Світового конгресу вільних українців, який був створений 1967 р. для координації діяльності організацій діаспори та для допомоги українському народові здобути державну незалежність. Дві з названих пам’яток, ймовірно, випущені до І Конгресу, що відбувся у Нью-Йорку того ж року, в якому брало участь 1 003 делегати з різних країн. На відзнаках зображено Тризуб, земну півкулю на написи: «1917 1967», «Світовий конґрес вільних українців» (українською та англійською мовами). Усі зображення та легенди виконані золотим кольором на синьому тлі.
У збірці Мар’яна Коця була представлена й фалеристика Конгресу (до 1989 р. — Комітету) українців Канади, заснованого 1940 р. для координації роботи діаспорних організацій та для представництва українських громад перед
канадським урядом. На середину 1960-х років Комітет об’єднував 32 громадські організації, а 1967 р. став одним із засновників Світового конгресу вільних українців. Одна з пам’яток об’єднання — бейдж (∅ 56 мм) делегата ХІ Конгресу — має синю легенду на жовтому тлі. У центрі відзнаки зроблено виріз для вставки картки з ім’ям, прізвищем та містом делегата Конгресу. Зокрема, на згаданому бейджі міститься два ряди машинопису:
«Василь Авраменко / Вінніпеґ» .
Окремо варто виділити фалеристичні пам’ятки української скаутської організації Пласт — одного з найрозвинутіших дитячоюнацьких об’єднань діаспори. Виникла організація у Львові в 1911–1912 рр. й набула значного розвитку в Галичині, на Закарпатті та Волині. У 1930-х роках на території Польщі Пласт існував напівлегально, а відтак український скаутський рух розвивався переважно у діаспорі й повернувся в Україну
1990 р. Найдавніша з пластових відзнак збірки (1958 р.) містить напис українською мовою: «Пластовий дім Клівленд, ЗДА 25.V.1958» . Справді, Клівленд став одним із важливих осередків Пласту в США («ЗДА» — «З’єднані Держави Америки»), відтак саме у цьому місті був відкритий Пластовий Музей. У центрі відзнаки зображено емблему організації — пластову лілейку — мистецьке поєднання Тризуба та трилистої лілії (тобто українського національного герба та загальноскаутського символу).
Така ж емблема є ще на двох пам’ятках: перша — з нагоди 60-річчя Пласту; друга — закріплена має напис: «ІІІ Краєвий з’їзд УПС. 11-12.4.1959. Ню Йорк» (іл. 10). Абревіатура «УПС», тобто Улад пластунів-сеньйорів, свідчить, що у заході брали участь найстарші за віком скаути — ті, що мають понад 35 років.
На ще одній відзнаці є напис з абревіатурою: «11-тий Загальний з’їзд УСП Новий Сокіл 1981». Тут «УСП» означає, що захід стосувався Уладу старших пластунів — вікової категорії від 18 до 35 років, а словосполучення «Новий Сокіл» позначає місце проведення з’їзду — так названа одна з пластових осель у США. Ще дві скаутські відзнаки, які Мар’ян Коць подарував бібліотеці, виготовлено до Ювілейної пластової зустрічі 1962 р., з нагоди 50-ліття Пласту.
Військових відзнак і нагород у збірці немає. Хоча є ювілейні пам’ятки до 50-річчя Українських січових стрільців та до річниць Української повстанської армії. Також Мар’ян Коць передав бібліотеці гаптовану нашивку Товариства колишніх вояків УПА та майже 40 відзнак Братства «Броди-Лев», що займалося охороною військових могил.
Відзнакою-загадкою певною мірою є пам’ятка з написом: «У.Н.К. Ukranian national committee of U.S.» («Український народний комітет Сполучених Штатів»). Напис на звороті — ADVANCE CO 309 B’WAY N. Y. — підтверджує, що відзнаку виготовлено у НьюЙорку (іл. 3). Однак в історичній літературі не згадано жодної організації з назвою «Український народний [чи національний] комітет», яка б існувала в США у другій половині ХХ ст.
Отож датування цієї відзнаки є дещо відмінним від більшості пам’яток збірки. Адже єдиною організацією в Америці, яка мала зазначену назву, був Український народний комітет, що функціонував ще в 1919 р. Ймовірно, саме цьому громадському об’єднанню й належала відзнака. Про це також свідчить порівняно малий розмір пам’ятки (∅ 15), що характерно для відзнак першої половини ХХ ст. Так, майже такий самий діаметр (∅ 19) має пам’ятка до вшанування в
діаспорі Івана Франка 1926 р. та відзнака Українського робітничого союзу (∅ 16), що існував у 1918–1978 рр.
Крім того, згадана пам’ятка має у написі помилку — «Ukranian» замість «Ukrainian», що також свідчить про належність відзнаки до більш раннього періоду, коли, можливо, ще не було усталено англійський відповідник українських слів. Таким чином, ця пам’ятка є, ймовірно, найдавнішою у діаспорній фалеристичній збірці бібліотеки.
На сам кінець огляду відзнак організацій діаспори зазначимо, що у 1990–1991 рр., коли в Україні виникли перші легальні некомуністичні громадські об’єднання (зокрема Народний рух України за перебудову), українці Америки надали їм різносторонню допомогу, щоб пришвидшити появу незалежної держави. Про це свідчить, зокрема, відзнака у формі прапорця (19 × 25 мм) з легендою «РУХ» та написом на звороті: «Union made U.S.A.». До речі, участь української діаспори в заходах на території України відображено ще на кількох фалеристичних пам’ятках: бейджі та відзнаці учасника Світового з’їзду Української академічної гімназії, Львів 9-12 травня 1991 р.; стрічці Днів скорботи і пам’яті, 10-12 вересня 1993 р., до 60-ї річниці голодомору тощо.
3. Відзнаки правозахисних і культурно-освітніх заходів української діаспори
Правозахисна та культурно-освітня діяльність діаспори у другій половині ХХ ст. була досить активною. Українці у всьому світі надзвичайно щиро відгукувалися на болі свого народу. Водночас діаспора прагнула зберегти свою національну свідомість, різними способами пропагувала знання про Батьківщину та намагалася посприяти появі суверенної України.
Зокрема, у фонді фалеристики є сім пам’яток до вшанування жертв голодомору 1932–1933 рр. Найдавніша з
них (1953 р.) має напис (дев’ять рядків): «Пам’яті жертв / московського / народовбивства / голод в Україні / 1932–33 – 1953 / Russian genocide / in Ukraine / June 21, 1953 / Newark, N. J.». Звернімо увагу, що на цій відзнаці в англомовній частині використано термін «геноцид». В Україні ж цей термін офіційно був ухвалений через 53 роки (Закон України № 376-V від 28 листопада 2006 р.). Отож саме українська діаспора, незважаючи на те, що радянська влада заперечувала факт голодомору, вперше назвала події 1932–1933 рр. «народовбивством» (тобто геноцидом) та усіма
можливими засобами намагалася привернути до цього увагу світової громадськості.
Загалом, фалеристичні пам’ятки заходів вшанування українською діаспорою жертв голодомору яскраво віддзеркалюють політичний підтекст подій 1932–1933 років. Так, до 25-річчя трагедії було виготовлено відзнаку з написом: «25-ліття голодової облоги України Москвою. 1918-33-58», а до 40-річчя — відзнаки з написами: «40-ліття голодової облоги України Москвою. 1933–1973» та «замучені кличуть — боротись!».
У фонді фалеристики є також три відзнаки до 50-х роковин трагедії. На них зображено закривавлені серп і молот, череп, терновий вінок і напис із закликом пам’ятати сім мільйонів убитих Москвою в Україні.
Саме до півстолітніх роковин голодомору дуже широкого розмаху набули заходи діаспори: 1982 р. в Торонто був заснований Український дослідний центр, члени якого почали збирати завірені свідчення очевидців голоду та вивчати архівні документи (зокрема в Англії та Німеччині), що стали загальнодоступними після 50-літнього зберігання. Того ж року український часопис «The Ukrainian Weekly» підготував спеціальний випуск, який надіслали всім сенаторам і конгресменам США, а наступного року цей же тижневик видав книгу «Великий голодомор: невідомий голокост» за редакцією Романа Гадзевича.
У січні 1983 р. Ярослав Рудницький — визначний український громадсько-політичний діяч, голова уряду Української Народної Республіки в екзилі (1980–1989) — передав на ім’я Генерального секретаря ООН Меморандум про голод-голокост в Україні в 1932–1933 рр., а у червні того ж року біля штаб-квартири ООН у Нью-Йорку проведено
«Український день» — масовий захід, під час якого лунали виступи українців і представників інших національностей з осудом комуністичного режиму. Численна маніфестація відбулася також у Вашингтоні, куди з’їхалися 18 тисяч українців. На цьому заході конгресмен Дон Ріттер наголосив, що «хвороба тоталітарного панування над людьми, які прагнуть стати вільними, призводить до голокостів», а особистий представник Президента США оприлюднив звернення, в якому засуджено колективізацію, насильницький голод і репресії в СРСР.
Дуже активну діяльність до вшанування жертв трагедії розгорнули Українська православна церква у США, Українська автокефальна православна церква та Українська католицька церква. Так, у Баунд-Брук збудовано меморіальний храм Святого Андрія Первозванного в пам’ять про голодомор. Також до «Церкви Пам’ятника» (так називають неофіційно цей храм у діаспорі) у 1970–1990-х роках з’їжджалися українці Америки на Провідну неділю (неділя після Великодня). Про це свідчать, зокрема, дві відзнаки-стрічки 1972 та 1992 рр.
Вирізняється за технікою виконання та мистецькою вартістю відзнака заходу «Шляхами лемківських церков» (іл. 1), проведеного в Польщі 18-19 травня 1985 р. Українським суспільно-культурним товариством. Пам’ятка має вигляд прямокутної пластини (85 × 46 мм) з графічним зображенням трикупольної дерев’яної церкви. Це зображення — дереворит українського графіка, майстра екслібриса, члена літературно-мистецького об’єднання, що діяло
при згаданому Товаристві, Тирса Венгриновича (1924–2002). Митець виконав цикл дереворитів «Українські церкви», в якому зобразив дерев’яні (зокрема й вже втрачені) храми Лемківщини. Естамп на згаданій відзнаці нагадує роботи того ж автора, на яких зображено церкву Святих Косьми і Дам’яна в селі Баниця та храм Святих Косьми і Дам’яна в селі Бортне. Та найімовірніше, що Тирс Венгринович на фалеристичній пам’ятці
графічно зобразив архітектуру церкви Святої Параскеви в Квітоні (до речі, вписаної 2013 р. до Переліку світової спадщини ЮНЕСКО), сучасний вигляд якої тотожний із зображенням на деревориті.
Варто також зазначити, що цю відзнаку, як і згадану громадськуорганізацію (та й взагалі українську громаду в Польщі), можна назвати «діаспорними», але з важливою заувагою — що українці в Польщі до Другої світової війни проживали на своїх етнічних землях і «діаспорою» (у звичайному розумінні цього слова) не були. Проте примусове переселення українців Лемківщини, Холмщини, Підляшшя на північ і захід Польської Народної Республіки у 1944–1951 рр. призвело до того, що колишнє місцеве населення цих територій (тобто українці) стало, в кращому випадку, «діаспорою». Бо ж метою переселення було ополячення лемків, холмщаків, підлясців і вирішення у такий спосіб «українського питання» у Польщі. Цьому сприяв Радянський Союз, на територію якого також було переселено частину українців.
Попри те, Українське суспільно-культурне товариство (засноване 1956 р.) — єдина українська установа в Польській Народній Республіці, яка мала право здійснювати культурно-освітню роботу, щоправда, під наглядом Міністерства внутрішніх справ. Головному правлінню Товариства підпорядковувалося у 1988 р. 180 гуртків, які об’єднували близько 7 500 членів в усій Польщі. Але тільки 10 % з них були на українських етнічних землях, а на Холмщині та Підляшші тривалий час Товариству взагалі заборонялося засновувати гуртки. Відтак, 1990 р. Товариство було реорганізовано в нову організацію — Об’єднання українців у Польщі.
До збірки Мар’яна Коця ця фалеристична пам’ятка потрапила, ймовірно, від Тирса Венгриновича (який, крім того, виконав для Іванни і Мар’яна Коців екслібрис), проте не виключено, що згаданий українець із США сам брав участь у названому заході Українського суспільнокультурного товариства.
Важливою складовою правозахисної діяльності діаспори 1950–1970-х років були мітинги та маніфестації, про що свідчать, зокрема, фалеристичні пам’ятки. Причому легенди на відзнаках масових заходів 1950-х років дуже різняться від вимог і лозунгів на пам’ятках пізнішого часу. Так, фалеристика маніфестацій 1952 і 1956 років, представлена у збірці ЛННБ України ім. В. Стефаника, має виразно національний характер із наголосом на потребі політичної незалежності українського народу — ці відзнаки виконані виключно синім і жовтим кольорами та мають у центрі Тризуб, хоча на одній із них, поряд з написом «ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ», є й легенда більш широкого значення: «за волю всіх поневолених народів».
Масовізаходи в 1960–1970-х роках набули дещо іншого змісту — переважно вони відбувалися у формі протестів на арешти шістдесятників та мали на меті захист національних і політичних прав українців через залучення міжнародних організацій, органів влади, мас-медіа та громадськості країн Америки. Зокрема, такі маніфестації діаспора провела біля посольств СРСР у США та Канаді. Написи на фалеристичних пам’ятках цих заходів акцентують увагу на захисті дисидентів у Радянському Союзі: «Свободу ув’язненим», «Free all UKRAINIAN political prisoners»
(«Свободу усім українським політичним в’язням») , «Stop soviet-russian persecution in Ukraine» («Ні радянсько-російському гонінню в Україні») (іл. 11). На останній пам’ятці, крім того, схематично показано кордони України — очевидно, щоб засвідчити у такий спосіб окремішність від Росії. Отож ця пам’ятка (з виключно англомовними легендами та кольоровим зображенням) мала й певне просвітницьке значення для громадськості США.
Дещо вирізняється із цього ряду відзнака з портретом українського дисидента Валентина Мороза та написом: «IN DEFENSE OF UKRAINIAN INTELLECTUALS IN THE U.S.S.R.» («У захист українських інтелектуалів в СРСР») (іл. 12). Ця фалеристична пам’ятка досить точно відобразила тогочасні настрої української громадськості Америки, адже справа Валентина Мороза конкретизувала вимоги діаспорних організацій: від захисту інтелектуалів взагалі до оборони конкретної особи. На думку Сергія Білоконя, це призвело до «парадоксальної локалізації стихійного руху українців по різних країнах за звільнення одного Мороза».
До речі, його таки було звільнено — в ніч з 27 на 28 квітня 1979 р. Радянський Союз та США здійснили обмін двох радянських агентів, засуджених в Америці, на п’ятьох політичних в’язнів, серед яких був і Валентин Мороз, який жив у США, але 1991 р. повернувся в Україну.
Деякі фалеристичні пам’ятки збірки свідчать про те, що українські громадські організації в Америці намагалися долучатися до заходів, які проводили міжнародні правозахисні об’єднання та діаспори інших народів, що входили до СРСР. Зокрема, це видно на прикладі фалеристичної пам’ятки «August 23rd International black ribbon day» — Міжнародного дня чорної стрічки (23 серпня), який широко відзначали емігранти зі Східної Європи, а особливо діаспора країн Прибалтики. Спочатку 23 серпня вшановували в США та Канаді, згодом — у Європі. Так, на початку
2000-х років найвищі органи Євросоюзу офіційно затвердили Міжнародний день чорної стрічки як день пам’яті жертв нацизму та комунізму, адже саме того дня 1939 р. згадані тоталітарні режими уклали договір, за яким намагалися розділити на сфери впливу Східну Європу, після чого й почалася Друга світова війна. Відзнака — квадратна за формою, на чорному тлі зображений колючий дріт і англомовний напис білими літерами. До пам’ятки прикріплено чорну стрічку, яка не має ні написів, ні зображень.
Також дотичною до міжнародних заходів є відзнака Українського року дитини (іл. 13), проведеного в Америці в 1979 р. у зв’язку з проголошенням Організацією Об’єднаних Націй Міжнародного року дитини.
У діаспорі відразу ж було сформовано спеціальну Світову комісію Українського року дитини. Особливу роль при цьому відіграли українські жіночі організації. Так, з ініціативи Союзу Українок Америки відбулася низка заходів: виставки дитячих робіт у Нью-Йорку, Детройті, Трентоні, зокрема у приміщенні Національної Ради жінок США та в Українському музеї;
конкурс творів для дітей; видання кількох дитячих книг; виступи лялькового театру та хору; вертеп для дітей молодшого віку; організовано матеріальну допомогу потребуючим українським родинам тощо. Крім того, керівники Союзу брали участь у зустрічах і конференціях, проведених американським урядом та ООН до Міжнародного року дитини, видано та розповсюджено інформаційну листівку серед жіночих організацій англомовних країн.
Виховна референтка Ірина Лончина так окреслила діяльність Союзу Українок Америки у відзначенні Українського року дитини: «Ми, українці, мали подвійне завдання: звернути увагу світу на недолю української дитини на рідних землях, а в діяспорі — подбати про збереження наших дітей в українському дусі, подбати, щоб діти вчилися української мови, історії та культури для самозбереження української нації та для поширювання правди про Україну серед нашого оточення».
Певну культурно-освітню роль у США відігравали також заходи, які діаспора проводила для відзначення річниць політичних подій в історії України початку ХХ ст. Судячи з пам’яток фонду фалеристики, таких заходів в Америці відбулося чимало. Так, у збірці, яку подарував Мар’ян Коць, є відзнака святкування 40-річчя проголошення ІV Універсалу (22 січня 1918 р.) — «Ukrainian Independence Day» (Український День Незалежності, три пам’ятки з нагоди річниць проголошення ЗУНР — на згадку про події 1 листопада 1918 р., а також відзнака «50 ліття Соборности України» 1969 р., на якій зображено герб УНР (Тризуб у лавровому вінку) у поєднанні з гербами українських земель, що символізувало єдність, задекларовану Актом Злуки 22 січня 1919 р.
Крім того, культурно-просвітницьке значення в США мали й неполітичні мистецькі заходи діаспори. У бібліотечному фонді зберігається, зокрема, фалеристична пам’ятка святкування 700-річчя Львова у 1952 р. В центрі відзнаки зображено декорований овальний картуш, в якому на блакитному тлі виділено золотою барвою Тризуб і напис «UKRAINAE». Під Тризубом, обрамленим золотими променями, розміщено білий мур з трьома вежами та брамою, в середині якої коронований лев, повернений праворуч, спирається передніми лапами на скелю. Нижче картуша — латинський напис «Leopolis semper fidelis» («Львів завжди вірний»), а зверху — «700-ліття Львова».
Певне культурно-просвітнє значення в Америці мають також українські мистецькі фестивалі. На фалеристичній пам’ятці першого такого заходу зображено декорований Тризуб у вінку та вказано назву, місце і дату фестивалю — «First Ukrainian Festival at the Garden State Arts Center. June 9, 1974».
До цієї ж тематичної групи пам’яток можна також умовно зарахувати відзнаки з такими назвами:
«IT’S GREAT TO BE UKRAINIAN» («Як чудово бути українцем»),
«Маленькими слідами до великого діла», «UKRAINIAN POWER» («Українська сила»),
«Форд» (напис українською).
Попри активну громадську та культурно-просвітницьку діяльність, українська діаспора в Америці намагалася не відриватися від суспільств США та Канади. Про це, зокрема, свідчать такі пам’ятки збірки Мар’яна Коця, як «200. Proud to be American. Proud to be Ukrainian» («200. Гордий бути американцем. Гордий бути українцем», іл. 4) та «American Revolution 200. 100 Українського поселення», виготовлені 1976 р. до святкування двохсотої річниці Американської революції та століття від початку масового переселення українців до США.
У фондіфалеристики також є відзнаки, які, ймовірно, використовували українці, хоч вони й не мають прямого стосунку до діаспори: кленовий листок з написом «Canada», прапорець Канади, велика за розміром
кругла пам’ятка (∅ 78 мм) «VATICAN INJUSTICE», відзнака у вигляді синьо-жовтого прапорця з олімпійськими кільцями та написом «Ukraine» (виготовлена у Німеччині) тощо.
4. Персоналії на фалеристичних пам’ятках діаспори
Серед персоналій, вшанованих діаспорою у фалеристичних пам’ятках, варто виділити постаті релігійних і культурно-освітніх діячів. Так, крім згаданих вище відзнак із зображенням княгині Ольги та князя Володимира (до 1000-ліття державного затвердження християнства в Україні), було виготовлено пам’ятки з портретами А. Шептицького, Й. Сліпого, І. Могильницького. Зокрема, у фонді ЛННБ України ім. В. Стефаника зберігається відзнака 1954 р. «Апостол єдности» , приурочена десятій річниці смерті Андрея Шептицького, та пам’ятка 1994 р., виготовлена, ймовірно, в Канаді, до п’ятдесятих роковин Митрополита. В 1960–1980-х роках у США та Канаді на численних відзнаках було вшановано також Йосифа Сліпого, який ще при житті мав серед українців діаспори велику повагу
як мученик за віру. У збірці М. Коця є чотири круглі відзнаки та три стрічки іззображенням кардинала.
Особливого значення українці діаспори надавали постаті Тараса Шевченка. Так, у неділю 16 червня 1957 р. поблизу «Союзівки», оселі Українського народного союзу в Кетскильських горах (Кергонксон, штат Нью-Йорк), відкрито пам’ятник поетові. З цієї нагоди виготовлено відзнаку з фотографією скульптури та словами Кобзаря: «Свою Україну любіть». Також у фонді бібліотеки є дві фалеристичні пам’ятки діаспори 1961 р. до сторіччя смерті Тараса Шевченка і
три відзнаки до річниць народження поета (1964 р. і 1989 р.). Показово, що на жодній із відзнак, які зберігаються у фонді фалеристики, поета не зображено в шапці і кожусі (за радянським кшталтом). Навпаки, Кобзар постає глядачам молодим чоловіком або людиною зрілого віку, але не дідусем, яким він ніколи не був, бо відійшов із цього світу в 47 років.
Пам’ятки із зображеннями персоналій виготовляли переважно з нагоди ювілеїв і річниць. Так, українська громадськість Америки широко відзначила 100-річчя народження Лесі Українки, а також не оминула увагою 150-ліття народження Маркіяна Шашкевича (ФЛР 392), 70-ту річницю народження і 10-ті роковини Івана Франка.
Персоналії політичних діячів також представлено у фалеристичній збірці, зокрема, у фонді є відзнака, присвячена Мері Бек (громадській діячці української діаспори, першій жінці-меру в США), з нагоди 100-річчя народження Павла Скоропадського, на спомин про Миколу Павлушкова, засудженого радянською владою 1923 р. Деякі пам’ятки виготовлено до річниць загибелі відомих політиків, зокрема до 25-річчя смерті Євгена Коновальця, в роковини Симона Петлюри, Тараса Чупринки, Степана Бандери.
Отже, збірка фалеристики Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника містить значну кількість пам’яток, які можуть бути додатковим історичним джерелом для вивчення історії української діаспори ХХ ст., зокрема діяльності релігійних і громадсько-політичних організацій в США, Канаді, Італії та Польщі.
Нагадаємо, український бізнесмен Валерій Галан розповів про свій унікальний інтерактивний та мультимедійний історичний музей. Він аргументовано стрерджує – інвестувати в духовний розвиток нації вигідно.