Серед української літературно-мистецької спадщини досі залишається мало вивченою тема сатири і гумору української діаспори ХХ століття, особливо його другої половини.
Фундаментальною робото є підготовлена за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» книга видавництва «Либідь» – «Право на сміх»: Антологія сатири і гумору української діаспори. Книга перша. Часопис «Лис Микита». Сатира, гумор, карикатура, 1948—1985».
Це видання є непересічною подією в нашому культурному житті — адже тут ідеться про твори, митців та мистецькі події, практично незнані для вітчизняного читача, це перша подібна книга в Україні.
Творчий колектив антології «Право на сміх» включив у це величезне, 400-сторінкове видання «альбомного» формату сотні фейлетонів, карикатур, гумористично-сатиричних дописів, вага й зміст яких виходять далеко за межі творчої історії «Лиса Микити» та інших блискучих зразків преси української діаспори. Це — читання дуже смішне й водночас гірке, сумне, філософське.
Нагадаємо, часопис гумору й сатири «Лис Микита» виходив від 1948 року в Мюнхені, 1950-го — у Нью-Йорку під назвою «Лис», від 1951-го — в Детройті.
Варто зазначити, що академік Іван Михайлович Дзюба упорядкував видання і написав дві передмови: одну — про історію української політичної еміграції, починаючи з часів гетьмана Пилипа Орлика і до ХХ століття, а також про роль сатири й гумору в цій історії; та другу — спеціально про творчий шлях журналу «Лис Микита», його провідних авторів та інтелектуальну спрямованість.
«Назва часопису демонстративно промовиста. Лис Микита — це персонаж однойменної знаменитої поеми Івана Франка, в якій використано й узагальнено мотиви світового «звіриного епосу», мандрівних фольклорних та літературних сюжетів, адаптованих до уявлень і побуту українського селянина та присмачених його почуттям гумору і тверезим глуздом, за яким вгадується не лише природна спостережливість, а й традиційна правова свідомість народу», – розповідає пан Дзюба.
Особливої шани, на думку Івана Михайловича Дзюби, заслуговує зараз призабута, але винятково яскрава постать Едварда Козака — видатного графіка, карикатуриста, фейлетоніста, письменника-гумориста, організатора і головного редактора гумористично-сатиричних журналів у Львові (1924 — 1939 рр.), а потім на еміграції. Він був душею і творчим «мотором» «Лиса Микити» упродовж цих вкрай непростих для української діаспори десятиліть.
Як зазначає укладач, перше, мюнхенське число «Лиса Микити», яке вийшло 1948 року за тяжких і тривожних умов життя в казармах для «Ді Пі» (депортованих осіб), воно відкривалося девізом: “Так об землю лихом вдарте, Хай врятує нас тут сміх!”
Лікувальна або підтримуюча дія сміху — терапевтичний гумор — це, мабуть, щось із національної душевної спадщини українців, до якої вони звертаються навіть у безнадійні миті життя.
«Сміх крізь сльози», «загуслі в сміху сльози» — на ці й подібні метафори не раз натрапимо у поетів та прозаїків, гумористів еміграції (діаспори). А популярний у ті роки Іван Евентуальний (Анатоль Васильович Калиновський) маніфестував:
Уже забрала в нас Москва –
І Батьківщину, і права.
Живем, як бідні родичі,
Від хат зберігши лиш ключі.
І мовчимо. Але, але…
Не є ще нам так справді зле,
Коли серед терпінь усіх
Ми право маємо на сміх.
Ось влучний вислів із часопису «Міра дурноти»: «Бувають такі великі дурниці, що їх не в силі зробити один чоловік; до цього треба цілого народу».
Як повідомлялося раніше, СУМ анонсувала – вихід нового літнього яскравого українського журналу для дітей «Крилаті».