Юні українські театрали записали на відео найдовшу українську скоромовку

від Стожари

Під час карантину учні театральної майстерні «ДогориДриґом» з Луцька записали відео найдовшої української скоромовки та кинули виклик іншим дитячим театральним студіям.

«Під час карантину ми не нудьгуємо і проводимо час із користю, займаючись удома! Студійці записали відео НАЙДОВШОЇ УКРАЇНСЬКОЇ СКОРОМОВКИ! А тепер ми запускаємо челендж: записати відео цієї скоромовки у будь-який спосіб і поставити хештег #найдовшаскоромовкачелендж» — повідомили у дописі на своїй сторінці у фейсбук театрали із «ДогориДриґом».

Челендж вже прийняли та запустили хвилю в інші міста України театрали «Бешкетники» та «Творча студія Наталі Журавльової»!

Таким чином до веселої та корисної справи, аби не сумувати у час карантину, долучається все більше юних акторів. Ініціатори очікують хвилю по всій Україні. А вже зараз педагоги «ДогориДриґом» готують новий соціальний проєкт «Притча дня».

Текст скоромовки: «У четвер четвертого числа за чверть четверта дня у центрі столиці садівник розсадівникувався.Та так розсадівникувався, що разом з садом троянд висадив ще й сад азалій, сад каприфолій та розарій. Потім усе те у садочку навпроти, потім ще навпроти, та ще навпроти. А там далі росла липа біля Пилипа, який жив із Пилипицею та пилипеленятами. Якраз із пилипеленятами у цей час пиляв Пилип поліна з лип. Притупив пилку Пилип. А потім Пилип і Пилипко поливали липки. Виросли липки й у Пилипа, й у Пилипка. А Пилипиця напекла пироги перепечені, перцем переперчені. Бо була Пилипиця засмучена, засмучена та змучена та ще й неабияк вимучена тим, що всю ніч миші в шафі шаруділи, шість шарфів шерстяних з`їли. І хотіла влізти в шафу кішка, там де шурхотить у шафі мишка. Але мишка раз прийшла до кішки, уклонилась кішці в ніжки, кішці – смішки, мишці – нітрішки. Та обидві потім так вимокли-перемокли під жахливою зливою під кущем, з жуком та джмелем, що здружилися і не сварилися. А Пилипиха так з відчаю плакала-заплакала, що шарфи миші з’їли. І так голосила-переголосила, що заболіло горло в господині, бо ще й багато говорила, переговорила, перенаговорювала на мишку, кішку, й сусідську кішку й мишку, та ще й шишки на сосні та шахи на столі. І побігла стежинами, поміж ожинами, туди, де у діброві – дуби, під дубами – гриби, трава – між грибами, хмарки – над дубами. Й млин стоїть, скоро не встоїть. Прилетіли горобці – говорили про крупці; не про крупці, не про крупицю, а про круп’ячко. А на пагорбі одна впала одна торба і покотилася торба з високого горбА, в торбі паляниця Пилипу й Пилипиці. Пилип знизу верещить, Пилипиця зверху пищить, торбина тріщить. Одначе котилася вона, не перекотилася, тріщала, та не тріснула. От біля тарадайки з її хазяйкою й спіймали Плип і Пилипиця торбицю. А поруч – чорно-білий чорногуз у болото чорне вгруз і чапля сохла, чапля чахла, чапля здохла. Дорогою Пилипиця зупинилася біля броду, біля броду, біля саду, там, де бабин виораний город. Де барабанять по городу бараболя та горох. А горох у городі виріс небувалий, одначе горобці город пограбували. А трохи далі в горішнику горішенька горішками обвішана. Обтрушують горішки Оришка та Тимішка. Попросила в малих малу жменю горіхів малих для милих малих. Їхній батько ніс міх горіхів через поріг. Став на горіх, упав на поріг. Тому що всю ніч не спав, пильно поле пильнував, перепелів полював. А Пилипиця згадала, як приснивсь сьогодні сон сусідці, що приніс їй сусід сік з суниці. Та вона вже за суницю не питала, лише горіхів повну жменю набрала. Й побігла знов Пилипиця поміж ожинами назад стежинами додому, щоб напекти для синів-молодців свіженьких млинців, пироги ж були – перепечені, перцем переперчені. А вона ж, мов та квочка, що ходить коло кілочка, водить діточок коло квіточок, над своїми синами носиться без устану. Тому за годину були у печі смачні та гарячі пшеничні калачі. Зі свіжою ожиною, бабиними бобами, горохом та сиром з горіхами з горішника, що збирали Тимішка й Оришка. І хвалили молодці ті млинці на молоці і гарячі калачі, що пеклися у печі. Коржі – з медом, коржі – з маком, і смаженя – з пастернаком, і галушкИ – з лютим перцем, господиню з добрим серцем, що ще й сусідам усім за спасибі дала ще й хрону, дала ще й риби, мАківку – до мачини, перченятко – до перчини. А потім чорним вечором пригощала й щасливих синів і гостей чаєм з печивом. А дідусь Опанас купив ананас. Кликав: “Приходьте до нас – ананасом почастуємо вас!”. А Пилипиця стільки наготувала- переготувала, що не до ананасів їм було, бо вона ж кликала- перекликала усіх сусідів та їхніх сусідів із сусідніх дворів, накликала з усього місто людей певно з двісті. От такий вийшов бенкет – всім бенкетам бенкет. А як він починався? Вже ніхто й не здогадався, що у четвер четвертого числа за чверть четверта дня у центрі столиці садівник розсадівникувався.»

Схожі публікації

Залишити коментар