Україна 28 червня втретє відсвяткувала День Конституції в умовах воєнного стану. Виникають численні правові та моральні колізії, на які можна певний час закривати очі. Однак ігнорувати ці суперечності невизначену кількість років також не є можливим.
У розмові ми звернемо увагу лише на одну колізію щодо Конституційної норми, для якої під час війни ще не знайдено адекватного вирішення.
Оскільки Україна розраховує на фінансову і військову підтримку країн демократичного світу, через це правовий режим воєнного стану не може безконечно довго ігнорувати головні демократичні процедури і правила.
Російська Федерація 10 років веде гібридну, а останні 2,5 роки повномасштабну війну проти України. На цьому етапі її правитель В.Путін не приховує свою ціль – знищити державність і культурну ідентичність України. А далі має бажання анексувати інші уламки СРСР – Молдавію, Грузію, Литву, Естонію, Латвію, які після розпаду «імперії зла» стали суверенними демократичними країнами, а окремим вдалось увійти до ЄС і НАТО. Війну він має намір вести до досягнення (як він цинічно заявляє) своїх цілей, використовуючи ядерний шантаж і військовий терор.
Необхідність військової оборони призупинила значну частину конституційних прав і свобод українців. Закони про воєнний стан (продовжується що квартально, востаннє до 12.08.2024 р.), про мобілізацію3 (18.05.2024 р.), про штрафи за порушення мобілізаційних законів (19.05.2024 р.), про обмеження для чоловіків призовного віку на свободу пересування та інші нормативні акти визначили воєнні рамки для життя більшості громадян на невідому кількість майбутніх років.
Війна може тривати ще 3 роки, або ще 6 років, або до 2036 року, доки В.Путін буде переобиратися внаслідок проведеної в РФ конституційної реформи.
Зважаючи на ці екстраординарні обставини реальний стан в українській державі де-факто не відповідатиме Конституції невизначено тривалий час. Це є проблемою, оскільки ні в конституції, ні інших правових актах таких обставин «обнулення» демократичних процедур не передбачено.
Попри зрозумілі ризики піднімати ці теми на публічному рівні, є правова колізія в українському законодавчому полі, оскільки чинна Конституція України не діє в умовах воєнного стану, а отже соціальна реальність не знаходить своє відображення у законодавстві. Зокрема, це стосується щодо строків повноважень Верховної Ради, строків повноважень Президента України. Згідно до Конституції строки їх повноважень завершились відповідно восени 2023 р., на початку літа 2024 р.
З критичною пересторогою можна як аналогію до українського сьогодення навести епізод історії початку ХХ століття – період гетьманату Павла Скоропадського. Скасувавши демократичну конституцію УНР, він на другий день правління (29.04.1918) ввів у дію Закони про тимчасовий державний устрій України, які давали відповідь щодо правових засад у новій на той час соціальній реальності.
Гетьман П.Скоропадський здійснював владу лише 7 місяців. А воєнний стан і система монопольної влади сьогодні триває вже 27 місяців без будь-яких ознак припинення в осяжному майбутньому. При цьому юридична колізія досі суспільством слабо усвідомлена і не вирішена в легальний спосіб.
За наявних в Україні обставин можливо діяти за наведеною вище аналогією – тобто скасовувати чинну демократичну Конституцію, вводити закони тимчасового державного устрою, зокрема визначити статус глави держави як правителя (а не президента), а також визначати повноваження його органів управління, зокрема Офісу Президента та його керівника.
Або ж для збереження хоча б ознак демократичності урядування під час війни давати чіткі часові терміни призупинення дії норм чинної Конституції.
У другому випадку на рівні державних юридичних інституцій, наприклад Конституційного суду України (КСУ) має бути зроблено юридичні роз’яснення головних запитань:
- за умов неможливості проведення виборів Президента та Верховної Ради в умовах тривалого воєнного стану згідно чинного законодавства на який строк має в подальшому здійснюватися легітимне управління державою президентом і народними депутатами?
- якою в умовах тривалого воєнного стану має стати система політичних стримувань, противаг і взаємного контролю в суспільстві?
На перше питання могло б бути роз’яснення КСУ про те, що повноваження Президента, Верховної Ради продовжуються на 1 або 2 календарні роки і попри війну проводяться вибори. Впродовж цього часу мають бути ухвалені відповідні зміни до чинного законодавства й розроблено технологічні рішення.
Які саме зміни і рішення? Передовсім Верховна Рада має прийняти зміни до закону про вибори в умовах тривалого військового стану, в якому знайти реалістичні процедури проведення виборів, зокрема за участі тих громадян, які перебувають в Україні, і тих, які вимушено перебувають закордоном (крім тих, що перебувають на території Російської Федерації), узгодити окремі питання виборів в умовах війни (наприклад, щодо політичної реклами в ЗМІ, тематики політичних дебатів і т.п.).
Кабінет Міністрів (зокрема Міністерство цифрової трансформації) мав би за ці роки створити надійну і захищену систему дистанційної ідентифікації українських громадян (наприклад за банківськими реквізитами, чи/та біометричними даними) для телефонного (електронного, поштового) голосування на виборах.
Щодо другого запитання про систему політичних стримувань, противаг і взаємного контролю у суспільстві, то роз’яснення КСУ могли б бути у формі, для прикладу: на період тривалого воєнного стану створюється коаліційний Кабінет Міністрів, керування комітетами Верховної Ради розподіляються між парламентськими політичними партіями (за квотним принципом і т.п.).
Ці юридичні роз’яснення необхідні у першу чергу для збереження довіри до дій української влади, для забезпечення прозорості її політики, для унеможливлення на період військового стану корупції, саботажу щодо військово-технічної та фінансової допомоги, яку надають Україні країни-партнери і без якої держава не зможе захистити себе.
Названі питання є базовими для збереження за Україною в умовах багаторічної війни демократичності її цивілізаційного шляху та міжнародного іміджу на противагу авторитаризму Російської Федерації. Без розставлення «крапок над і» щодо цих запитань міжнародна спільнота демократичних країн місяць-за-місяцем, рік-за-роком втрачатиме аргументи для власних виборців надавати Україні допомогу у війні.
На темі «нелегітимності і корумпованості української влади» грала і грає не лише пропаганда Кремля, але і «праві» й «ліві» популісти в країнах Європейського Союзу (прем’єр-міністри Угорщини, Словаччини та ін.), а також окремі трампісти в республіканській партії США. Тенденція приходу до влади такого типу партій, як бачимо, на жаль наростає, про що свідчать нещодавні вибори у французького парламенту.
Коли ж юридичних роз’яснень і правових змін в системі української влади не з’явиться, тоді це матиме вкрай негативні внутрішньо-політичні наслідки6: через воєнні лихоліття і корупцію загострюватиметься соціальна напруга, радикалізуватимуться суспільні настрої, підсилюватиметься бажання громадян будь-якими способами емігрувати, демотивуватиме чоловіків ставати на захист держави в умовах багаторічної війни.
Країни-партнери зменшуватимуть/зволікатимуть надавати допомогу Україні, не відбуватиметься реальний прогрес щодо вступу України до Європейського Союзу.
На такий перебіг подій розраховує північний ворог, неодмінно скористається цим на полі бою, й підливаючи вогонь для внутрішньої дестабілізації.
З українським суспільством впродовж 30 років незалежності вже намагались вести антидемократичні ігрища, однак це завжди закінчувалось не на користь їх ініціаторів.
Українській владі та її вищим посадовим особам доведеться ухвалювати рішення щодо обмеження монопольних можливостей. На жаль на 860-і дні війни не проглядається такого усвідомлення і бажання.
Лозинський Олег
кандидат психологічних наук, керівник ГО «Львівський аналітичний дім», м.Львів, Україна