Відомі постаті, котрі своїм життям та діяльністю утверджували цінності людиноцентричності та гуманності, слугують орієнтиром для українського суспільства. Їхні вчинки та приклади вчать бути толерантними, співчутливими, справедливими та поважати гідність кожної людини. Ушанування та популяризація досягнень достойників з різних сфер життя сприяє розвитку й удосконаленню української культури глобально.
Важливо зазначити, що пошанування відомих постатей українського соціуму не обмежується лише сприятливими часами. Насправді, у часи лих та випробувань, зокрема як терористична агресія Росії проти України, важливо ще більше підкреслювати їхню роль у збереженні національного духу та єднанні суспільства. Крім того, ушанування знаних постатей, зокрема й тих, хто з тих чи інших обставин у зарубіжжі, – це не лише данина пам’яті, але й інвестиція в майбутнє України. Це спосіб зберегти та примножити те найкраще, що є в українському суспільстві, а також виховати нове покоління свідомих та відповідальних громадян.
Українство протягом століть збагачувало культуру, середовище та науку багатьох країн і в даний час по всьому світу нараховує мільйони людей. Серед них – чимало знаних, видатних особистостей, які своїми здобутками та досягненнями прославили Україну на міжнародній арені, інші суспільства. Понад те, багато з цих постатей залишаються невідомими широкому загалу українців, і навіть тим, хто проживає в Україні. Це пов’язано з низкою факторів, таких як відсутність належного висвітлення в українських ЗМІ, недостатній доступ до інформації про гідні вчинки українців, діяльність української діаспори, а також стереотипи та упередження, що існують у суспільстві.
Висвітлення життя та діяльності відомих й дещо менш знаних українців за кордоном сприяє збереженню історичної пам’яті та національної ідентичності, зміцненню зв’язків між українцями в Україні та в зарубіжжі, їх єднанню та посиленню почуття спільності. Зазначене особливо важливе у період захисту української держави і обороні краю в агресивній і геноцидній війні з імперською РФією.
Золочівський замок, зведений у 1634 році. Фото з мережі Інтернет.
Галицький Золочів та околиці, золочівський край здавна й у всі часи вирізнялися. Ця історична українська територія споконвічно розташована на перехресті шляхів Галичини й протягом століть це, разом з іншими чинниками, робило край значимим історичним, культурним і торговельним центром. Як наслідок, це призвело до поєднання різних культур, ідей, течій та сприяло розвитку української ідентичності, притаманних цій місцевості особливостей. Різноманітний природний ландшафт – рівнини з ланами, горбогір’я, лісові масиви з пралісами, численні витоки рік, озера тощо – також сприяли розвитку різноманітних напрямів людської життєдіяльності, ремесл і галузей. Гармонійно взаємодіяли та співіснували етноси, що надалі сформувало певне сприятливе економічне та культурне середовище краю.
Проте, завжди головним надбанням Золочева і краю були люди. Люди, котрі прагнули і уміли боронити край, творити та примножувати, ростити й виховувати гідні покоління тощо. До прикладу лише деякі із десятків відомих і менш знаних достойників міста та краю: Самійло Зборовський (1540-1584) – Гетьман Війська Запорозького; Маркіян Шашкевич (1811-1843) – український (галицький) Будитель, письменник, поет, перекладач, духовний просвітитель, священник УГКЦ; Василь Пачовський (1878-1942) – український поет, історіософ і мислитель; брати Панейко – Василь (1883-1956) – журналіст, держсекретар зовнішніх справ Західноукраїнської Народної Республіки, Юрій (1886-1973) – вчений, дослідник місцевого самоврядування, ректор Українського Вільного Університету (Мюнхен, ФРН), Олександр (1891-1950) – мовознавець, дослідник та автор системи української стенографії; Марія Феньвеші (1934-2005) – громадська діячка, культуролог, керівниця народної капели бандуристів «Червона калина», Роалд Гоффман (нар. 1937) – вчений (лауреат Нобелівської премії з хімії, 1981), поет, драматург, філософ, мислитель.
Золочівський край також надав соціуму й Праведників народів світу й серед них – уродженка Золочева пані Ярослава Левицька, 1935 року народження, котра в даний час проживає у м. Хайфа (Ізраїль). Тут довідково зазначимо, що за інформацією ізраїльського Національного меморіалу Катастрофи та Героїзму «Яд Вашем», Праведниками народів світу прийнято вважати осіб, які за своєю національністю не були євреями, але з ризиком для свого життя рятували євреїв в роки Другої світової війни. У 1963 році були визначені критерії присвоєння звання Праведник народів світу. Люди, яких визнали Праведниками народів світу, отримують іменну медаль, почесний сертифікат і право вписати своє ім’я на Стіні Честі в Саду Праведників у Єрусалимі. Згідно із законом, Праведники отримують почесне громадянство Ізраїлю, а у випадку їхньої смерті – пам’ятне громадянство.
В Україні церемонія з надання звання Праведника народів світу вперше відбулася у вересні 1991 року. За кількістю таких осіб Україна посідає четверте місце серед світових держав після Польщі, Нідерландів і Франції. За останніми даними від 01.01.2020 року, 2659 громадян України удостоєні звання Праведника народів світу. Проте, ці цифри, як стверджують в Українському інституті вивчення Голокосту «Ткума», не відображають реальної картини порятунку євреїв, жертв Голокосту. Насправді рятівників євреїв (це більш широке поняття) незрівнянно більше, ніж Праведників народів світу. І велика кількість подвигів залишається невідомою для громадськості.
Важливо зазначити, в даний час українське суспільство перебуває у важкому періоді захисту народу, державності й території від геноцидної агресії терористичної Росії у лютого 2022 року. Ушанування людей, котрі рятують українців під час російської окупації (як і майже 80 років тому від нацистів), також є визнанням їхнього героїзму та самопожертви. Ці люди ризикують своїм життям, щоб захистити інших від катувань, взяття в полон та інших жорстоких дій окупантів-московитів. Визнання їхніх вчинків підвищує моральний дух не лише серед самих рятівників, а й у всього українського суспільства, демонструючи, що їхня мужність та самовідданість не залишаються непоміченими.
У 2021 році Україна вперше на державному рівні вшановувала пам’ять тих людей, які, ризикуючи життям, рятували євреїв в роки Другої світової війни. Відповідні нормативні документи про відзначення цієї дати ухвалили Верховна Рада, Президент України. Цьогоріч, 14.05.2024, Україна також відзначила День Пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни. 17 травня автор цього матеріалу, згідно з попередньою домовленістю, в режимі онлайн безпосередньо поспілкувався з уродженкою Золочева, Праведницею народів світу п. Ярославою Левицькою. Перед викладенням основної інформації спілкування з пані Ярославою, доцільно навести нижче короткий опис з її біографії та життєдіяльності (нижче використовуються деякі терміни і визначення п. Я. Левицької – авт.).
Ярослава Левицька виросла в родині де дід був теслею, будував церкви в околицях Золочева. Родина була парафіянами УГКЦ. Мешкали на вулиці, що тепер є Бродівською, в місцині з назвою «Колонія». Сусідами по вулиці були поляки, євреї, жили та спілкувалися приязно, у відносинах завжди була присутня взаємодопомога. Діти родин українців, поляків, євреїв виховувалися і гралися в одні ігри, ходили разом до школи. Згодом родина Ярослави змогла утримувати млин. Одразу ж після «приходу Совітів» у 1939 році, «червоні» відібрали в родини млин, проте надали якусь роботу.
Коли Ярославі було 6,5 років, почалася нацистсько-гітлерівська окупація Золочева. До 9 років вона допомагала дідові і матері таємно носити їжу євреям в гетто Золочева. Сім’я Ярослави врятувала чотирьох євреїв і допомогла порятунку групи з 25 євреїв, які переховувалися в підземному бункері в іншій частині міста. Сайт ізраїльського меморіального центру «Яд Вашем» повідомляє про три покоління Левицьких, учасників порятунку євреїв – дід Олександр, його дочка Катерина та онука Ярослава.
У 1989 році з ініціативи одного з врятованих – ізраїльтянина Абрама Шапіро, Ярослава Левицька та близькі отримали звання Праведників народів світу. Згодом виїхали на проживання до Ізраїлю. Пані Ярослава Левицька є наймолодшою особою, що нагороджена званням Праведниця народів світу за участь у порятунку євреїв. Із 1995 року живе в Ізраїлі, отримала громадянство, пенсійну допомогу, квартиру і єдиною українкою із цим званням в цій країні.
Нижче основні тези з онлайн спілкування автора з п. Я Левицькою 17.05.2024 (прохання врахувати обмежений час та технічні перепони в мережі Інтернет у ході спілкування).
Під час спілкування з Я. Левицькою 17.05.2024, скриншот. Джерело: архів ГО «Україна-Європа-Світ»
Є.З.: Пані Ярослава, щиро вітаю Вас від громадського середовища, мешканців, шанувальників Золочева та краю. В ці дні Україна відзначає День пам’яті українців, які рятували євреїв у часи Другої світової війни. Мешканці Золочева і краю пам’ятають ті добрі вчинки, що здійснили Ви і родина в лихий час. Прийміть побажання здоров’я Вам, добра та гараздів!
Ярослава Левицька: Я вдячна усім небайдужим, котрі пам’ятають мене та родину. Дуже тішуся за привітання від золочів’ян. То були складні часи, важко згадувати про такі біди від нацистів, що мали усі мешканці – українці, євреї, поляки, ін.
Проте, я зажди пам’ятаю і люблю Золочів та добрих людей, часто згадую про часи, коли мешкала в Золочеві.
Є.З.: Пані Ярослава, а що найчастіше згадується Вам у спогадах про Золочів?
Я. Левицька: Пригадуються мені часто дитячі роки, родинна хата, навчання у школі – а я закінчила золочівську школу № 2. Також завжди мені на пам’яті моя робота медсестрою.
Є.З.: А в якій установі і де працювали медичною сестрою?
Я. Левицька: Працювала в медамбулаторіях сіл Підлисся, Божок, Білий Камінь, саме на цих дільницях відпрацювала десять років. Згодом перевелася до Золочева. Пригадую часто наші поїздки з Ірою Сітач [прізвище дівоче, після заміжжя Жорак] на фахові кущові навчання, що організовувалися для підвищення кваліфікації.
Є.З.: Пані Ярослава, можливо маєте побажання для золочів’ян?
Я. Левицька: Я щиро бажаю українцям, мешканцям Золочева та краю здоров’я і миру. Нехай буде спокій у всіх родинах.
Принагідно зазначимо, що у 2025 році п. Я. Левицька відзначатиме своє 90-річчя. Громадська спільнота міста та краю планує належно привітати нашу гідну мешканку Золочева.
Варварські методи, які застосовував нацистський режим у Другій світовій війні, є тотожними тим звірствам, що сьогодні вчиняють російські окупанти на українській землі з неприхованою метою знищення українців. На тлі спротиву окупантам та варварам РФії, коли українці ціною власного життя відвойовують державу, захищають безпеку європейців і боронять загальнолюдські цивілізаційні цінності, наративи злочинного Кремля про необхідність «денацифікації» України видаються особливо цинічними.
На медалі, якою нагороджують Праведників народів світу, влучно наголошується: «Той, хто рятує одне життя, рятує весь світ». Ціна міжнародної солідарності, як під час гітлерівської агресії проти вільної Європи, так і сьогодні – на тлі триваючого збройного вторгнення людиноненависницької Росії в Україну, є надзвичайно високою – це майбутнє народів, держав, безпека мільйонів людей.
Під час підготовки статті використані окремі матеріали інституцій Національної академії наук України, сайту Українсько-Єврейська Зустріч.
Автор висловлює вдячність журналісту Шимону Бріману (Ізраїль) за сприяння в організації спілкування з п. Я. Левицькою. Принагідно, пропонуємо прочитати інтерв’ю Шимона Брімана та пані Левицької, в якому вона більш детально розповіла про історію її сім’ї та чому вони рятували євреїв під час Голокосту.
Євгеній Захарчук,
науковий працівник (за сприяння Західного наукового центру НАНУ і МОНУ, ГО “Україна-Європа-Світ”, в межах проєкту «Інститут Маркіяна Шашкевича»)
22.05.2024