Війна терористичної Росії в Україні спричинила безпрецедентну гуманітарну кризу, змусивши мільйони людей покинути свої домівки. Підтримка та дослідження цих вимушених мігрантів є нагальною потребою, щоб забезпечити їм базові потреби, захист та доступ до можливостей.
Діаспора українців за кордоном може стати потужним голосом на підтримку України на міжнародній арені. Дослідження їхніх поглядів та настроїв може допомогти українському уряду краще розуміти міжнародну підтримку. Зазначене також може сприяти довгостроковій безпеці та стабільності України.
Важливо, щоб українські урядові структури вже вживали заходів для підтримки та дослідження українських вимушених мігрантів, а також для створення умов для їх повернення в Україну. Це допоможе не лише самим мігрантам, але й країнам, які їх прийняли, а також сприятиме миру та стабільності в регіоні.
Скільки втратила українська економіка від міграції робочої сили, і що робити, аби бодай частково зменшити ці втрати та запобігти подальшим – в дослідженні колективу авторів CASE-Ukraine, Інституту соціально-економічної трансформації, Київського економічного інституту, Економічної експертної платформи (https://iset-ua.org/images/Policy-war-migranti-final.pdf ) й деяких матеріалів дослідників НАН України.
Повернення мігрантів до країни походження зменшує навантаження на соціальні служби країни прихистку та, за певних умов, може позитивно впливати на економіку країни походження. Якщо це повернення є добровільним, то його можна розглядати як win-win для усіх сторін. Проте, добитися такої ситуації може бути непросто, оскільки мігранти, що повертаються, стикаються з низкою проблем, які часто змушують їх до повторної міграції, або надовго роблять клієнтами соціальних служб чи міжнародної допомоги.
Наявні академічні дані свідчать про те, що зворотна міграція є поширеною: понад 50% мігрантів, як правило, повертаються до своїх країн походження протягом 15 років. Насамперед, більшість самих воєнних мігрантів, яким довелося покинути батьківщину недобровільно, через загрози безпеки, хочуть повернутися додому по усуненню таких загроз. Ще одним сильним фактором, який спонукатиме багатьох повернутися, є обмежений у часі правовий статус.
Водночас, мігранти від війни – це або цілком населення певних місцевостей (чи, як у колишній Югославії – етнічних меншин), або, принаймні, відносно більш активні його представники. Але далі відсів відбувається вже у країні прихистку: більш активні і підготовлені знаходять роботу, в той час як решта призвичаюється до соціальної допомоги, а, отже, паразитизму. Саме друга частина є першими кандидатами на повернення по закінченні дії програм допомоги, надто зважаючи на інтереси країн прихистку, що зацікавлені у кваліфікованій робочій силі, і тому не виштовхують тих мігрантів, що знайшли роботу і пристосувалися у місцевому суспільстві. З цих причин, післявоєнні мігранти, що повертаються, можуть складати і гіршу за якістю робочу силу, а також містити значну частину неактивних (наприклад, через вік чи хвороби) та патерналістські налаштованих людей.
До того ж, багатьом з них нема куди повернутися (в Україні війна знищила щонайменше 140 тисяч житлових будинків, у тому числі близько 18 тисяч багатоповерхових). Тому швидке масове повернення може створити великі проблеми і надалі погіршити життя таких мігрантів. З іншого боку, час працюватиме проти повернення, бо мігранти все глибше будуть адаптуватися до життя в країнах тимчасового перебування – українські діти підуть до місцевих шкіл та університетів, а батьки – рано чи пізно знайдуть роботу. З цих причин затягувати цей процес теж не варто.
Поточна ситуація з українськими мігрантами. Станом на лютий 2024 року, за оцінками УВКБ ООН загальна кількість зареєстрованих українських воєнних мігрантів з різним статусом захисту, які перебувають за кордоном, склала 6,48 млн. осіб. З них 6,004 млн. – перебувають у Європі, в тому числі 1,25 млн. осіб у росії та Білорусі (добровільно або депортовані), з них у Білорусі – 40 тис. осіб. За межами Європи, переважно в США та Канаді, перебуває 475,6 тис. осіб. Ця оцінка включає українців, які подали заявку на притулок як біженці, особи з тимчасовим захистом, або інші подібні статуси.
Станом на липень 2023 року 80% воєнних мігрантів – жінки з дітьми (за іншими джерелами – до 88%). Частка дітей серед мігрантів становить 35%. Частка дорослих чоловіків становить 13%, переважно це особи віком 18-59 років (11%). Частка осіб обох статей віком 60+ складає 10%. На рівні домогосподарств частка домогосподарств з принаймні однією дитиною становить 58%, тоді як домогосподарства з принаймні однією людиною похилого віку становлять 21%. Домогосподарства з одним дорослим віком 18-59 років з утриманцями (дітьми або людьми похилого віку) складають 36%. Домогосподарства з двома або більше дорослими працездатного віку з утриманцями складають ще 30% серед мігрантів. Частка домогосподарств, що складаються з однієї або кількох осіб похилого віку (60+) – становить 6%. Близько 28% домогосподарств складається з одного або кількох дорослих віком 18-59 років без утриманців. Такий склад домогосподарств мігрантів передбачає високий коефіцієнт вікової залежності ((діти + люди похилого віку / дорослі віком від 18 до 59 років)), який становить 83%. Серед мігрантів спостерігається високий рівень стосунків на відстані – 37% мігрантів зазначили, що їхня дружина та/або діти все ще живуть в Україні.
Працевлаштування і доходи. Доходи мігрантів формуються з декількох джерел. Приблизно половина (54%) отримують соціальні виплати в країні прихистку, трохи менша частка отримує зарплату або доходи від самозайнятості. Зокрема, 43% дорослих мігрантів працюють, у тому числі 8% – неофіційно; 19% шукають роботу та 11% – навчаються. Відповідно, 26% є економічно неактивними, у тому числі 12% доглядають інших членів родини повний робочий день.
Проживання. Дані свідчать про те, що значні показники розділення сімей серед мігрантів впливають на умови їхнього життя та, можливо, на їхні наміри повернутися в Україну. Мігранти повідомляють про значні проблеми з доступом до стабільного житла та задоволення основних потреб, особливо серед тих, хто не займається економічною діяльністю. Загалом 18% мігрантів проживають разом з іншими мігрантами, можливо, через те, що у них менше контактів на місці, або немає можливості проживати окремо. 18% мігрантів приймали сім’ї або їхні друзі. 33% мігрантів повідомляють, що не можуть задовольнити елементарні потреби.
Географія. Географічно мігранти прибули з різних регіонів України, причому 39% походили зі сходу України та 15% – з Києва, а саме регіонів з найбільшими містами, які також найбільше постраждали від війни. Решта, більше 30% походять з регіонів, які війна безпосередньо не зачепила. Серед втікачів зі сходу найбільша частка мігрантів (30%) прибула з Харківської області (30%), за нею йдуть Дніпропетровська, Донецька та Запорізька області (по 29%). 15% мігрантів прибули з півдня України (Херсонська, Миколаївська та Одеська області). Більшість мігрантів (80%) покинули свої домівки в перші місяці 2022 року, що вказує на тривалий період переміщення. Але більше половини із заходу України та приблизно третина з півдня виїхали після квітня 2022 року.
Навчання дітей. Достовірної інформації про загальну кількість українських дітей за кордоном немає. Разом з тим відомо, що діти шкільного віку складають від 30% до 50% загальної кількості мігрантів у будь-якій приймаючій країні Європи. Розподіл дітей-мігрантів з України за країнами відображає розподіл загальної кількості українських мігрантів, за яким Польща, Німеччина та Чехія очолюють список. Велика кількість дітей також присутня в країнах, географічно віддалених, таких як Італія, Іспанія та Великобританія.
За даними Європейської комісії, на 5 березня 2024 року до шкіл Європейського Cоюзу інтегровано 831,5 тис. дітей шкільного віку. У жовтні 2022 року цей показник становив 517,1 тис. учнів. Таке зростання ймовірно зумовлено як збільшенням кількості українських дітей закордоном, так і зростанням частки дітей зарахованих до місцевих шкіл. Згідно з опитуванням ООН про наміри мігрантів у серпні-вересні 2022 р. 18% батьків вважали за краще, щоб їхні діти продовжували навчатися за українською програмою, а 73% мали намір зарахувати дітей до місцевих шкіл. Проте, як засвідчило дослідження ООН «Навчання на паузі», на кінець 2022-2023 навчального року значна кількість українських дітей залишалася поза освітньою системою країн прихистку: від 10% у Чеській Республіці, до 56% – в Польщі. На цю ситуацію впливають як вподобання українців чи труднощі з місцевою мовою, особливо серед дітей-підлітків, так і вимоги до відвідування місцевих навчальних закладів, які відрізняються від країни до країни.
Економічний вплив міграції. У мирний час міграція була добровільною, переважно з економічних мотивів, та значною, якщо не більшою, мірою тимчасовою («маятниковою»). З одного боку, вона зменшувала пропозицію робочої сили всередині України. Це сприяло зменшенню безробіття та тіньової зайнятості, а також збільшенню зарплат, але, ймовірно, стримувало зростання ВВП через зменшення робочої сили. Зменшення безробіття, однак, наразилося на фактор епідемії COVID19, тому виявити чіткий тренд в цьому разі неможливо. Однак збільшення трудової міграції напевне сприяло зменшенню тіньової зайнятості, яка скоротилася майже на 1 млн. осіб, або майже на 23% від 2016 р., першого року, за який є доступні дані.
Надходження від трудових мігрантів за оцінкою НБУ склали на піку, у 2021 р., більше 14 млрд. дол. США (в тому числі через неофіційні канали). Для порівняння, експорт товарів склав більше 68 млрд. дол., а його найбільша стаття продукція рослинництва – 15.5 млрд. дол. Цей внесок в економіку можна умовно порівняти із внеском, який могла б зробити відповідна кількість працівників, самозайнятих та ФОП, якби вони працювали в Україні і виробляли середній по країні обсяг доданої цінності кожен. Цей обсяг на 2021 р. становив приблизно 12.8 тис. дол. на одного зайнятого – більш ніж вдвічі вищий за середню зарплату. Тобто, надходження від мігрантів могли б перевищувати їхній потенційний економічний внесок на батьківщині, якщо б таких мігрантів було 1.1 мільйони чи менше – а їх за усіма оцінками було у кілька разів більше. Тому економіка України виграла б (могла би бути на 10-15% більшою), якби у країні були створені сприятливіші умови для створення доданої цінності, насамперед через кращий підприємницький клімат, а також для забезпечення привабливості роботи на батьківщині, насамперед через виплати вищих зарплат – для чого потрібно зменшення податкового навантаження на такі виплати.
Міграція, як добровільна (трудова), так і вимушена, через війну, суттєво підірвала людський капітал України. Як видно з наведених вище даних УВКБ ООН, 55% мігрантів складають люди від 18 до 59 років, решта, здебільшого – діти та підлітки, тільки 10% складають представники старшого покоління 60+. Близько 70% опитаних ЦЕС у листопаді 2022 року мігрантів мали вищу або незакінчену вищу освіту, при тому, що в середньому таку освіту мають 29,1% українців у віці від 25 років.
Ще важче оцінити, яка частина з цих фахівців буде готова повернутися в Україну по закінченні війни. З одного боку, люди з вищою освітою частіше володіють іноземними мовами, або легше можуть ними оволодіти; також вони є більш активними у пошуку роботи і потенційно можуть сподіватися на вищі зарплати, чи вже отримувати їх, а також працювати віддалено. Це сприятиме їхньому закріпленню у країнах прихистку. З іншого боку, їхні дипломи не завжди визнаються на Заході, та й фактична кваліфікація, набута в Україні, не завжди відповідає тамтешнім стандартам і потребам роботодавців.
Проте, є інша, можливо більша, небезпека: втеча мізків у мирний час. У разі закінчення війни за неоптимальним сценарієм (із збереженням загрози поновлення бойових дій, див. далі), Україну можуть полишити до 118 тис. тільки фахівців ІТ-галузі, тобто приблизно половина з усіх що залишилися після від’їзду мігрантів. Їх виштовхуватимуть такі фактори, як ризик відновлення конфлікту (із забороною виїзду для чоловіків призовного віку), можливе погіршення економічних умов (наприклад, таке, що передбачено Національною стратегією доходів, ухваленою КабМіном), а також згортання євтоінтеграції, якщо таке відбудеться.
Міграційні процеси та умови повернення в Україну. Більшість мігрантів, які залишаються за кордоном, виїхали в лютому-березні 2022 року. Не зважаючи за повернення значної частки виїхавших, кількість мігрантів повільно зростає. Так, за оцінкою ЦЕС, станом на кінець червня 2023 року за кордоном через війну перебувало 5,6–6,7 млн українців. Це на 0,3–0,5 млн більше, ніж на кінець 2022 року, коли кількість українських мігрантів було оцінено в 5,3–6,2 млн осіб. Аналогічну тенденцію фіксують і опитування ООН.
Численні дослідження настроїв українців, які вимушені були виїхали в Європу внаслідок війни в Україні, свідчать, що більшість українців демонструють наміри повернутися до України. Так, зокрема у вищезгаданому дослідженні ЦЕС, спираючись на опитування info Sapiens, станом на листопад 2022 року 74% опитаних планували повернутися, в той час як 10% – не планували. У наступній хвилі в квітні 2023 року ці частки змінилися на 63% та 18% відповідно. Згідно з дослідженням 4Service у квітні 2023 року планували повернутися додому 72% опитаних (на 12% менше ніж у червні 2022 року). Водночас 16% мали намір залишитися проживати за кордоном. У аналітичній записці Сологуб (2024), яка спирається на дані Factum Group за липень-серпень 2023, планували повернутися 64% опитаних, а залишитися за кордоном – 13%. Аналогічні дані наведено в опитуванні Опори за квітень 2023: 67% мігрантів хотіли би повернутися в Україну, тоді як 18% не планують цього робити.
З найостаннішого опитування УВБК ООН, у грудні-січні 2024 року планували повернутися в Україну 65% респондентів (на 12% менше ніж за рік до того), в той час як бажання не повертатися засвідчили 11% опитаних (зростання на 6% до минулорічного показника). Слід розуміти, що зростання частки мігрантів, які не бажають повернутися, відбувається не лише через зміну настроїв мігрантів. До цього також додається і те, що частина тих, хто планував повернутися, здійснили свої плани.
На рішення про повернення в першу чергу впливають фактори «тяжіння» (pull factors), основним з яких виступає безпекова ситуація. Якщо війна триватиме ще достатньо довгий час (а 39% респондентів вважають, що війна не закінчиться ще рік та більше, в тому числі 52% серед молоді), українські мігранти ще більше адаптуються до нового життя за кордоном і ймовірність, що вони можуть залишитись у країні перебування, зросте.
Згідно ще одного опитування – Info Sapiens – отримано такі відповіді на питання: «Які з цих факторів можуть стимулювати Вас повернутися в Україну?», % від загальної кількості респондентів:
- Остаточне закінчення війни – 51,2%
- Відсутність бойових дій або повітряних ударів на території проживання
- – 34,1%
- Гідно оплачувана робота в Україні – 28,3%
- Вищий рівень життя в Україні – 20,7%
- Відновлення інфраструктури у моєму регіоні – 17,7%
- Закінчення дії тимчасового прихистку – 17,4% .
Близько 59% мігрантів зазначили, що можуть бути змушені повернутися Україну, якщо стикатимуться з проблемами в приймаючих країнах, переважно пов’язаними з можливостями працевлаштування і правовим статусом. Надзвичайно велике значення і мігранти за кордоном, і переселенці в Україні надають умовам життя: наявності роботи у місці, яке до війни було їхнім домом, а також стабільності водопостачання, електрики, базових послуг. 74% опитаних зазначили, що це є необхідною умовою для їх повернення.
Серед інших факторів різні дослідники наводять географічні фактори. Зокрема, мігранти, які перебування в країнах, що межують з Україною, частіше планують повертатися. Наприклад, мігранти в Німеччині – найчисельніша група в Європі, є найменш схильними до повернення. Проте слід пам’ятати, що цей результат може бути наслідком кореляції з іншими факторам, як-то: вищий рівень життя завдяки більш щедрим соціальним виплатам у країні перебування, або більшою часткою респондентів, які втратили житло і роботу в Україні.
Таким чином, для повернення необхідним є наявність сприятливих умов для забезпечення базових потреб. в перше чергу це безпека. Важливим також стоїть розв’язання житлового питання, деяким людям просто немає куди повертатися. Ще одним моментом, що впливає на повернення українських емігрантів виступає можливість працевлаштування: багато хто втратив свою роботу. Крім того, важливо не ігнорувати роль емоційних факторів. У глибинних інтерв’ю можна часто почути, що рішення повертатися було спонтанним, або спричинено тугою за рідним домом.
Висновки: проблеми, характерні для України та шляхи їх вирішення. У разі закінчення війни без повної поразки України, операція з повернення мігрантів буде однією з найбільших в історії.
У найсприятливішому сценарії повної перемоги з відновленням безпеки можна обережно розраховувати на добровільне повернення до 54% тимчасових мігрантів. Ще певна кількість (в залежності від політики країн прихистку) може стати предметом недобровільного повернення, але це важко оцінити заздалегідь. Можна припустити, що зважаючи на перспективу членства України в ЄС, у разі реалізації такого сценарію буде припинено соціальну допомогу українським мігрантам (цей процес вже розпочався), але заходи з примусового повернення застосовуватися не будуть. В такому разі додатково може повернутися близько 8% мігрантів. Водночас, певна, наразі невизначена, частина чоловіків призовного віку, яким довелося розлучитися із своїми сім’ями, може воз’єднатися з ними шляхом еміграції, якщо дружини спромоглися добре закріпитися на новому місці. В інших варіантах закінчення бойових дій відсоток бажаючих повернутися ймовірно буде значно меншим, до 40%, оскільки ймовірність поновлення тих загроз, які змусили їх до міграції, залишатиметься високою. Частина з таких мігрантів повертатимуться тільки тимчасово, аби владнати справи в Україні, але надалі шукатимуть собі і своїм дітям кращої долі за кордоном.
Усі ці мігранти потребуватимуть роботи, частина – також житла (хоча б на певний час) та, подекуди, допомоги в адаптації на новому місці. Перше і друге є відповідальністю уряду України. Важливий вплив матиме місцева позиція місцевої влади на рівні громад.
Найголовніше: ми маємо зараз прагнути забезпечувати зв’язок українців, які з різних причин виїхали за кордон, з Україною. Повсякчас нагадувати, що ми на них чекаємо. Це нічого не коштує, але це дуже важливо. Це потрібно робити, аби не втратити людей.
Зреферував Євгеній Захарчук,
науковий працівник (за сприяння Західного наукового центру НАНУ і МОНУ, ГО “Україна-Європа-Світ”)
06.05.2024