Згідно з даними Агенції ООН у справах біженців через терористичну й геноцидну агресію імперської Росії проти України наприкінці 2023 року за кордоном перебували 6,335 млн вимушених переселенців з України. У тому числі в ЄС зареєстровано 5,931 млн переселенців з України із статусом тимчасового захисту. За даними Євростату, 46,7% українських громадян, які отримали статус тимчасового захисту в ЄС, – жінки, 35,3% – діти, 18% – дорослі чоловіки. Крім того, кількість внутрішньо переміщених осіб в Україні становила 3,7 млн.
Примітно, що українське суспільство емпірично виділяє наступні основні проблеми й ризики для українських мігрантів під час тимчасового захисту в зарубіжжі;
- Незнання українськими мігрантами мови країни перебування ускладнює доступ до інформації та допомоги. Окрім того, нестача доступного житла може змушувати мігрантів жити в небезпечних або невідповідних умовах. Жінки та діти, які складають більшість українських мігрантів, інколи стикаються з ризиком торгівлі людьми, сексуального насильства та експлуатації.
- Багато українських мігрантів втратили роботу через війну і їм складно знайти нову роботу в країні перебування. Мігранти часто змушені працювати за низьку зарплату, що може призвести до бідності. Невизначеність щодо майбутнього може ускладнити планування бюджету та довгострокові інвестиції.
- Мігранти можуть також стикатися з проблемами при доступі до медичних послуг, особливо якщо вони не мають страховки. Незнання мови також може ускладнити спілкування з лікарями та розуміння медичних рекомендацій. Мігранти, які пережили травму війни, потребують психологічної допомоги, яка не завжди їм доступна.
- Діти мігрантів можуть стикатися з труднощами при навчанні в школі через різну культуру, традиції й незнання мови. Діти мігрантів стикаються, в окремих випадках, з дискримінацією з боку однолітків або вчителів.
Вітчизняні вчені активно досліджують проблеми сучасної і вимушеної українсько міграції. Зокрема, що стоїть за статистичними показниками української міжнародної міграції? З якими труднощами стикаються українські біженці? Яким є соціальний портрет українських мігрантів? Як взаємодіють переселенці старої та нової хвилі? Що можна сказати про європейські перспективи українців за кордоном? Про все це та багато іншого провідний науковий співробітник відділу соціально-політичних процесів Інституту соціології НАН України доктор соціологічних наук Олександр Рахманов розповів у своїй статті.
Зокрема, учений акцентував увагу на міграційних труднощах та «соціальному туризмі», окресливши основні причини, які спонукають українських біженців до зміни місця проживання. Олександр Рахманов також окреслив соціальний портрет українських біженців та взаємини між українськими мігрантами старої та нової хвилі. У статистичних цілях ООН використовує термін біженці узагальнено, маючи на увазі всіх осіб, які покинули Україну через війну. Відповідно і в статті дослідник використовує поняття «біженці» та «мігранти» як синоніми. Також не оминув автор і європейські перспективи біженців.
Міграційні труднощі та «соціальний туризм». Варто сказати про те, що масова міграція створила багато проблем не тільки для українських біженців, але і для країн, що їх приймають. Перш за все це нерівномірне навантаження з прийому біженців на різні території, а відтак – проблема недостатності ресурсів, які необхідні для повноцінного включення у життя на новому місці. На територіях, які не були готові дати раду з великою кількістю мігрантів швидко виникли проблеми з їх забезпеченням житлом. Найпоширеніший спосіб вирішення цієї проблеми – це прихісток у сільській місцевості та невеличких містах. Часто такі пропозиції не збігаються з бажаннями самих біженців.
Очікуваним бар’єром є мовні труднощі, які уповільнюють працевлаштування, а відтак не дозволяють багатьом українцям швидко перейти на самозабезпечення без підтримки держави. Обтяжливим є й те, що біженцям важко розраховувати на свою освіту та професійну кваліфікацію: для них доступні ті вакансії, які не користуються попитом серед місцевого населення. Це низькокваліфікована та мінімально оплачувана праця різноробочих у сферах сільського господарства, ремонтно-будівельної сфери та готельно-ресторанного бізнесу.
Відтак, на другий рік війни серед українських біженців в Європі поширеними стали переїзди з однієї країни ЄС до іншої. Вищі заробітки та соціальні виплати, безкоштовне соціальне житло та високі стандарти медицини, доброзичливість місцевого населення до українських мігрантів, наявність друзів та знайомих – ось перелік основних причин, які стали спонукати українських біженців до зміни місця проживання. Така форма міграції небезпідставно отримала назву «соціального туризму».
Ще одним проявом «соціального туризму» стало те, що програма тимчасового колективного притулку українців, призначена в першу чергу для найбільш незахищених від війни цивільних осіб з України (пенсіонерів, жінок і дітей, людей з хронічними хворобами), трансформувалася також на можливість для втікачів від мобілізації, пристосуванців, пройдисвітів усіх мастей, алко- та наркозалежних, психічно неадекватних людей. Відповідно, для інших учасників «соціального туризму», які не належать до перелічених груп з відхиленнями від нормального життя та поведінки, початкові турботи побутового характеру (проживання, прання, приготування їжі тощо) дуже часто заміщалися хвилюванням через потенційно небезпечних сусідів, з якими ти опинився в одному помешканні.
Соціальний портрет українських біженців. За суб’єктивними враженнями автора дослідження, 60-70% мігрантів з України це переважно жінки віком 35–49 років, діти та пенсіонери. Трохи більше половини мігрантів приїхали зі східних та південних областей України. Однак, тут зустрічаються й біженці з непідконтрольних до повномасштабного вторгнення територій. Зокрема, серед мігрантів нерідко представлені жителі Криму, насамперед кримські татари. Більшість таких біженців російськомовні. Серед біженців представлені також жителі Києва та решти України. Зустрічаються також українські роми, насамперед із Закарпаття, які разом зі своїми великими сім’ями скористалися правом на тимчасовий захист у Європі.
Серед українських біженців можна знайти представників різних професійних груп: держслужбовців, робітників, селян, підприємців тощо. Є й невелика кількість колишніх військовослужбовців ЗСУ. Як правило, вони мають поранення чи контузії, були через хворобу виключені з військового обліку. Також можна зустріти колишніх в’язнів, які мають специфічний життєвий досвід. За роки, проведені в місцях позбавлення волі, багато хто з них отримав хронічні захворювання, які відкривають легальну можливість перетинати державний кордон. Звісно, серед українських мігрантів у Європі є й колишні «заробітчани», які жили за кордоном напередодні російського вторгнення у 2022 році.
Мігранти старої та нової хвилі. Розглядаючи життя українських мігрантів у Європі, слід розглянути і такий її аспект, як взаємини між українцями мігрантами старої та нової хвилі. Мігрантами старої хвилі автор називає українців, які переїхали у Європу ще до початку широкомасштабного вторгнення Росії та вже встигли освоїтися на новому місці. Відповідно, мігранти нової хвилі – це наші біженці, які змушені були тікати через війну у 2022 році й пізніше.
Саме завдяки українцям, які виїхали за кордон ще до 24 лютого 2022 року, сформувався актив та керівництво волонтерських організацій, які є важливим посередником між новоприбулими біженцями та місцевими інститутами держави і суспільства. Значна кількість переселенців старої хвилі вивчили мову, перейняли місцеві правила і традиції, налагодили важливі контакти у новій країні, але при цьому також зберігають контакти зі своєю Батьківщиною.
Діяльність зазначених волонтерських організацій має різний характер. Це може бути як безкорислива благодійна допомога українським мігрантам нової хвилі, так і робота, що фінансується міжнародними та європейськими організаціями, а отже приносить прибуток її організаторам на місцях. Зазвичай це посади перекладачів, вчителів мовних курсів для дітей та дорослих, різноманітних менеджерів по роботі з біженцями.
На жаль, зустрічаються і приклади негативних взаємостосунків між мігрантами нової і старої хвилі. Наприклад, окремі представники української діаспори, які живуть давно й укорінилися в новому суспільстві, сприймають новоприбулих як «щасливчиків долі», яким відкрито «зелений коридор» у нове життя в європейських державах. Зі свого боку, мігранти воєнного часу також мають суперечливе ставлення до своїх колишніх співвітчизників. Висловлюючи їм вдячність за підтримку на новому місці, багато мігрантів нової хвилі вважають, що представники української діаспори виявляють недостатню емпатію (співпереживання поточному емоційному стану іншої людини) та надають недостатньо допомоги. А часом просто переслідують свої меркантильні інтереси, формально ставляться до підтримки колишніх співвітчизників.
Європейські перспективи біженців. Європейська комісія восени 2023 року запропонувала продовжити ще на рік тимчасовий захист для українців, які рятуються від російської агресії: в більшості країн з 4 березня 2024 року до 3 березня 2025 року. Але вже зараз, особливо з середини 2023 року і далі, приймаючі країни все більш прискіпливо ставляться до того, скільки і кого вони приймають та годують, надають права та інтеграційні можливості. У багатьох країнах Європи, особливо східної її частини, відбувається припинення чи скорочення пільг та привілеїв, матеріального забезпечення та, нажаль, погіршуються житлові умови для українських мігрантів. Початок повноцінного економічного життя й, відтак, перехід на самозабезпечення дедалі більше стає єдиною надійною можливістю нормального життя за кордоном. За враженнями дослідника таке бажання має від чверті до половини біженців з України.
Це з очевидністю вимагає створення української державної стратегії стимулювання повернення українців з-за кордону. Серед важливих питань у ній – всебічна підтримка репатріантів, у тому числі програма забезпечення житлом тих, хто втратив його внаслідок війни, створення нових робочих місць у відносно безпечних для життя регіонах України та багато іншого. Адже відтік із країни мільйонів громадян руйнує генофонд, демографічну та економічну основу існування України.
Як рік тому так і сьогодні, невизначеність майбутнього обумовлює неоднорідність «нової української діаспори» у Європі в значенні, які вони будують. Існує категорія тих, хто активно адаптується до вимог ринку праці країни перебування, вивчає мову і має намір залишитися тут. Інша численна категорія – ті, хто зрештою подолає стрес і побоювання війни й повернеться до України. І третя категорія – це ті, хто пасивно очікує розвитку подій в Україні і навколо неї, задоволені тим матеріально-фінансовим мінімумом, що його надає влада і громади країни поточного проживання.
Якщо на початку війни українські біженці насамперед прагнули безпеки, взаєморозуміння та підтримки один одного, то у 2023-2024 роках починає домінувати стан, в якому щоденна рутина нівелює ту початкову солідарність в середині групи біженців та у взаєминах з місцевими жителями. На жаль, доволі часто між біженцями виникають конфлікти як на побутовому рівні, так і на світоглядному.
Втім можна зустріти й приклади взаємопідтримки, працьовитості й гідності серед українських біженців. Багато з них, хто частково чи повністю забезпечує себе, допомагає також близьким та рідним – як за кордоном, так і в Україні. Незважаючи на всі перешкоди та відстані, значна кількість вимушених мігрантів з України зберігають зв’язок із Батьківщиною!
Матеріал підготував Євгеній Захарчук,
науковий працівник (за сприяння Західного наукового центру НАНУ і МОНУ, ГО “Україна-Європа-Світ”)
21.03.2024