Сучасна українська мова є багатовіковим надбанням українського народу і є основою української єдності. Вона створена зусиллями багатьох поколінь. Саме становлення народу тісно пов’язане з формуванням його мови. Усі сторони суспільного життя, процеси пізнавальної і творчої діяльності людини, кожний момент її свідомості супроводжуються мовою.
Мова — найважливіший засіб спілкування між людьми. Вона безпосередньо зв’язана з мисленням. Не може бути мислення без мови і мови без мислення. Мова і мислення мають глибоко суспільний характер — не лише за своєю природою, а й за своєю функцією в суспільстві. За допомогою мислення люди пізнають світ, об’єктивні закони природи й суспільства.
У своїй книзі виклав український мовознавець, доктор філологічних наук Пилип Селігей оприлюднив ймовірні сценарії того, якою буде українська мова через 200 років. Зокрема, діалекти зітруться, скрізь запанує «чатова» мова з її «норм» і «дяк», а родів не буде взагалі, повідомляє про книгу та підсумовує прогнози фахівців BBC News Україна.
Наукова робота Пилипа Селігея «Українська мова в 2222 році» стала помітною подією в українській лінгвістиці. Її палко почали коментувати науковці, адже мовні передбачення – досить унікальна річ в українській науці. «Лінгвісти не тільки мають право, а й повинні прогнозувати завтрашній день мови», – переконаний автор. «Якщо хочемо зберегти українську мову, потрібно знати, від чого саме залежить її прийдешнє. І це зовсім не правопис, і не фемінітиви», – так коментує автор Селігей свої мотиви.
Чи ми б зрозуміли цю мову? Насамперед слід розібратися, чи зрозуміли б ми українську мову майбутнього, почувши її зараз. Щоб відповісти на це питання, автор пропонує поглянути на оригінали літературних творів. Наприклад, на «Енеїду» Котляревського, яка вийшла друком приблизно два століття тому (1798 року). «Енеїда» дозволяє уявити, як тоді розмовляли люди на Середній Наддніпрянщині. І мова ця, за винятком окремих слів, цілком зрозуміла й зараз:
Еней в біді, як птичка в клітці;
Запутався, мов рибка в сітці;
Терявся в думах молодець.
Якби Котляревський почитав статті сучасної конституції України, то, можливо, у загальних рисах щось і зрозумів би, але навряд чи осягнув юридичний сенс багатьох статей, наприклад статті про «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи».
Що й казати про більш специфічні тексти, або, приміром, пости в соцмережах. За 200 років, разом з новими предметами та явищами з’явилося так багато слів, що тодішні люди могли б зрозуміти лише тексти на обмежені теми.
Чи замінить латинська абетка кирилицю. Це вірогідний сценарій, хоча і лише один з можливих. Повний перехід на латинку – не надто ймовірний варіант, хоча у тому, як передаються звуки на письмі, «назрівають відчутні зміни». Автор пропонує поглянути на сербську мову як приклад «латинізації одвічно кириличної мови». Серби тяжіють до латинської графіки, і хоча в офіційній сфері позиції кирилиці там ще досить міцні, в інтернеті, торгівлі та пресі домінує латиниця.
Роди зникнуть? Як і в інших слов’янських мовах, в українській зараз існує три роди: чоловічий, жіночий і середній. В деяких інших індоєвропейських мовах їх лишилося два. Деякі втратили середній рід (французька чи іспанська), а в деяких (шведська, данська, нідерландська) чоловічий i жіночий об’єдналися в загальний рід для істот, а середній позначає назви неістот. В англійській мові рід зник взагалі.
Чи станеться те саме і з українською мовою? Багато науковців вважають, що рід став категорією надлишковою і тримається, по суті, за інерцією. Тож, з огляду на досвід інших індоєвропейських мов, «у віддаленому майбутньому ймовірне зникнення категорії роду взагалі», робить висновок Селігей. В українській мові такого «роздвоєння» поки що немає, хоча в соцмережах багато хто зареєстрований із латинським написанням свого імені та прізвища. Бренди теж часто пишуть свої назви латиницею.
Що буде з відмінками. В українській мові їх зараз сім, і цілком імовірно, у далекому майбутньому поменшає. Усе через «експансію» називного відмінка, який почне «анексувати» місця в інших. Першим може зникнути кличний відмінок. Вже тепер його дедалі рідше чуємо в щоденному мовленні. Що й говорити про відмінювання числівників, яке в українській мові досить складне й багато хто у своїй щоденній мові просто ігнорує його. Зменшення кількості відмінків – спільна тенденція індоєвропейських мов.
Що буде з комами. Мовна свобода тут проявиться чи не найбільше. Усне мовлення, соцмережі й месенджери вже зараз радикально змінюють письмо. У майбутньому речення стануть більш стислими, літературна мова наблизиться до розмовної, а правила пом’якшаться. Тож і пунктуація, нічний кошмар багатьох школярів, стане значно простішою.
«З інтернету та соцмереж розчленований тип викладу перенесеться на інші стилі, передусім ЗМІ та художню літературу. Відповідно, середній розмір речень буде скорочуватися, а будова їхня спрощуватися. Значно поменшає складнопідрядних речень», – зазначає Селігей.
Ці зміни відчутні вже зараз, і називаються вони «синтаксичне ущільнення». Наприклад, замість «сир, вироблений в Польщі» кажемо «сир з Польщі», замість «закінчив навчання в аспірантурі» – «закінчив аспірантуру».
Які слова помруть, а які з’являться. Тут прогноз досить очевидний. Поступово відмиратимуть типово українські слова – ті, що позначатимуть застарілі реалії та речі. Спочатку вони переходитимуть у пасивний запас, а потім зникатимуть взагалі. Вже зараз багато слів з давнішої літератури й словників почуєш рідко. І хоч це засмучує багатьох цінителів мови, це радше ознака розвитку, ніж занепаду. «Усе вирішуватиме мовна спільнота. Головним мірилом нормативності слугуватиме не так наявність слова в словниках, як його реальний ужиток», – міркує автор книги.
Джерелом же нових слів, як і зараз, найпевніше стануть іноземні мови, насамперед англійська. Вона вже зараз лідирує і за кількістю нових слів, і за швидкістю, з якою оновлюється її словниковий запас. Тож її можна розглядати як експериментальну лабораторію. «Можна стверджувати: те, що виникає нині в англійському словництві, рано чи пізно з’явиться і в інших мовах, зокрема українській», – переконаний Селігей.
Що зміниться найменше. Якщо десь і варто шукати стабільність, так це у фонетиці, тобто у звучанні мови. Фонетика завжди змінюється найповільніше. Це властиво всім мовам, бо звуковий лад завжди дуже системний. Зміни тут трапляються рідко й тривають мляво. Тож можна бути певним: у найближчі століття звучатиме українська мова приблизно так само, як зараз – хоч, можливо, з новими словами, фразами і будовою речень.
Українська фонетика усталилася дуже давно, в XIII столітті. Саме тоді сформувався склад фонем, якими ми користуємося досі: шість голосних і 32 приголосні, з яких 22 твердих і 10 м’яких. Якщо щось і зміниться, то це територіальні відмінності у вимові – їх стане менше.
Однак щоб цей та всі попередні прогнози збулися, потрібна одна важлива умова – збереження самої мови та її носіїв.
Чи існуватиме українська мова через 200 років. Це питання, вочевидь, найважливіше. І відповідь на нього – не така однозначна, як багатьом хотілося б. «Тут різко зростає міра невизначеності» і є кілька сценаріїв, пише Селігей. Найгірший з них – поступовий занепад і виродження мови. Він можливий, якщо носіїв мови значно поменшає й до цього додадуться економічні катаклізми.
Війна з Росією, через яку мільйони українців поїхали за кордон, збільшує шанси такого сценарію. Загалом його вірогідність автор оцінює у 35%. «Війна завдала замашного удару по нашій демографії. Чим довше вона точитиметься, тим більше мігрантів залишиться в країнах перебування. По суті, це втрачені носії української мови», – так Пилип Селігей коментує нам свої висновки.
Найбільш вірогідним, реалістичним сценарієм автор називає «стабільний розвиток». Тобто використовувати українську мову, як мінімум, не стануть менше, її становище або радикально не зміниться або трохи поліпшиться. Шанси на такий розвиток – 55%. Він можливий навіть за умови, що мовців ставатиме менше – тенденція, про яку дедалі голосніше говорять демографи.
Головна передумова – відсутність великих катаклізмів і мирний розвиток країни.
Є й оптимістичний сценарій, однак шанси на нього найнижчі – 15%. За ним, носіїв мови значно побільшає, сама мова стане позатериторіальною, тобто вийде за межі однієї країни, а її вжиток розшириться за рахунок іноземців. Однак зробити для цього потрібно багато. Щонайменше необхідно, аби Україна стала регіональним лідером, а перед тим – виграла війну й почала бурхливе економічне піднесення.
Навіщо прогнозувати мову. Мовознавець Олександр Скопненко переконаний, що прогнози в гуманітарних сферах можуть принести не менше користі, ніж, наприклад, в економічній.
Ба більше – він вважає, що лінгвістичними методами можна було навіть спрогнозувати війну Росії проти України: «Зараз можна докинути багатьом науковцям, що до війни вони не звертали уваги на те, що діється за нашим кордоном. Здавалося б, усі мовознавці знали про шовінізм, про псевдоісторичні статті Путіна. Але мало хто передбачав, що ці писання – це перший крок до Бучі, Маріуполя, Ізюма…».
Тому, каже Скопненко, аналіз «української мови і мови сусідів повинен бути пріоритетом». «Ми напередодні панування штучного інтелекту. І залежно від того, як різні мови зможуть підготуватися і подолати цей цифровий стрибок, чим більше мова буде залучена до інформаційних технологій, тим більше в неї шансів», – додає він.