“БОРІТЬСЯ ЗА ДЕМОКРАТІЮ. ЯКЩО ВИ ЗМОЖЕТЕ ЗРОБИТИ ЦЕ В СВОЇЙ КРАЇНІ, ТО ЦЕ БУДЕ ПРИКЛАДОМ ДЛЯ ІНШИХ, МАЯКОМ ДЛЯ СВІТУ, ДЕ КУЛЬТУРА НЕ БУДЕ РУЙНУВАТИСЯ”, – Роалд Гоффман (Roald Hoffmann), лауреат Нобелівської премії з хімії (1981 р.), уродженець м. Золочів (Львівщина), громадянин США.
На українській землі поки ще присутня російська навала, сформована потворною радянською системою і її попередниками. Це мілітаризоване угруповання з московських теренів у своїх збочених намірах закопати, загидити, згвалтувати й вбити, “котрим відтяли Цінності, тотально ампутували етику” (за Станіславом Лемом), уже продемонструвало українству, та й усій цивілізації, зразки рашистського нутра. Але однозначно, спільно із союзниками ми точно зупинимо російську агресію та захистимо свободу людей доброї волі Європи і світу.
Понад те, українське суспільство і владні органи вже міркують про кардинальну відбудову та відновлення України, зокрема освітньої та наукової сфер. А допоки рідні, близькі й друзі ще по світах, уже потрохи і повертаються, ми спілкуємося з Роалдом Гоффманом (Roald Hoffmann), уродженцем Золочева (Львівська область), громадянином США, лауреатом Нобелівської премії з хімії (1981 р.), поетом і драматургом, філософом та мислителем, котрий глибше, ніж будь-хто інший, відчуває жахіття війни (текст інтерв’ю українською та англійською мовами нижче). А спілкування не випадкове, бо вісімдесят років тому, в часи Другої світової війни, Роалд Гоффман, тоді хлопчисько чотирирічного віку, разом з матір’ю та близькими майже два роки переховувався в Галичині від нацистів в родині українського вчителя. У той жахливий час він втратив батька, котрий зі спільниками намагався визволити заарештованих з гетто та тюрми в замку Золочева і, в подальшому, були невинно убієнні. Проте, Роалд з матір’ю врятовався та, за деякий час, емігрував у США через європейські країни.
Співробітництво професора Роалда Гоффмана з вітчизняними вченими інтенсивно продовжується і в теперішній час триваючої російської агресії. У грудні 2013 року Р. Гоффман був одним з підписантів “Звернення світовової академічної спільноти” на підтримку демократичних процесів Революції Гідності в Києві. У березні 2022 року професор Гоффман ініціював підписання “Відкритого листа нобелівських лауреатів” із підтримкою українського народу та вільної незалежної держави Україна перед лицем російської агресії (на даний час підписало 205 Нобелівських лауреатів, а також приєдналися президенти США Джиммі Картер, Барак Обама, Його Святість Далай-лама), що стало унікальним глобальним заходом.
Професор Гоффман традиційно люб’язно погодився відповісти на деякі запитання вітчизняної академічної спільноти. З професором Роалдом Гоффманом спілкувався Євгеній Захарчук (Західний науковий центр НАНУ і МОНУ, Львів), переклад здійснила Світлана Зденянчин (Львівське відділення Центру наукових досліджень і викладання іноземних мов НАНУ), сприяння у реалізації проєкту – Громадська організація «Україна-Європа-Світ» (Львів).
(English below)
Є.З.: Шановний професоре Гоффман,
щиро вдячні за можливість з Вами поспілкуватися. Ваша авторитетна думка буде цікава і корисна українському суспільству й, особливо, студентам та молодим людям, у час агресивної війни з боку Росії на українській суверенній території.
У грудні 2013 року Ви були одним з підписантів звернення світових інтелектуалів на підтримку демократичних процесів Революції Гідності в Києві. У березні 2022 року Ви ініціювали підписання “Відкритого листа нобелівських лауреатів” із підтримкою українського народу та вільної незалежної держави Україна перед лицем російської агресії (на час підготовки інтерв’ю 205 підписантів), що стало унікальним заходом. Як світ та прогресивні представники суспільств, на Ваше бачення, сприймають, оцінюють і реагують на події в Україні?
Р.Г.: Для мене, споглядання розбомблених житлових кварталів Маріуполя і Харкова відразу викликало спогад про таке саме зруйнування Варшави, яку я відвідав відразу після звільнення в 1945 році. Я відчував запах зруйнованих стін, гнилої їжі, вогню, фекалій, пилу. Життя людей, невинних людей, в руїнах. Сьогодні – це жахливий результат російської агресії. Їй ніколи не здолати свободи і демократії, вільна і незалежна Україна буде жити. Але ціна цього захисту величезна, і моє серце лине до моїх українських друзів, які несуть тягар цієї ціни.
Є.З. Освітнє середовище України особливо потерпає в час бойових дій. На час нашого спілкування агресором знищено тільки українських шкіл орієнтовно 1000, бомбардуються з повітря та розстрілюються з артилерії університети та інститути (зокрема, Харкова, Маріуполя, Чернігова, багато ін.), в окупації переслідуються учителі. Значна частка учнівської та студентської молоді, викладачів евакуювалися в центральну і західну частини України або ж закордон. Проте продовжують активно навчатися, у переважній більшості дистанційно у своїх навчальних закладах. Понад те, суспільство, владні установи вже формують плани з відновлення української освітнього середовища за найкращими світовими зразками. Шановний професоре, які Ваші рекомендації, поради, а також слова підтримки можете надати українській молоді у виборюванні права на життя, навчання та її майбутнього вже після цієї війни?
Р.Г.: Українська молодь поставилась до вищої освіти з великим ентузіазмом. Так само, як і в Америці, освіта сприймалася як шлях до успіху і прогресу. А відкрите суспільство дозволяло розвивати нові галузі, від комп’ютерної науки до управління охороною здоров’я. Молоді люди України повернуться з війни з серйозним ставленням до навчання і зрілістю. Я насправді передбачаю сприятливий час для зросту освітніх установ відновленої України.
Є.З.: З прикрістю зазначу, що від російської агресії суттєво постраждали об’єкти наукової інфраструктури, зокрема, й інститути Національної академії наук України. Під загрозою опинилися мирні ядерні об’єкти енергетичної, наукової інфраструктури, руйнування яких може призвести до техногенної та екологічної катастрофи не лише регіонального, а й глобального масштабу. Яким Ви бачите ефективний механізм відновлення, фундаментом якого мають стати вітчизняні наукові спроможності, діяльності та потенціалу інституцій української академії, особливо повернення молодих науковців, із врахуванням і безпосереднім залученням досвіду та за партнерської підтримки зарубіжних академій наук?
Р.Г.: Академії наук і університети світу допоможуть вам. В короткий термін, надаючи місця українським науковцям для продовження їхніх досліджень, так і для студентів. Їхнє остаточне повернення в Україну, щоб допомогти відновленню і прогресу, – це інше питання. І тут я повинен сказати, що саме Україна – її уряд, університети і промисловість повинні будуть відіграти головну роль. І створити стимули для повернення. Це може бути зроблено.
Дозвольте навести приклад, насправді не одиничний, про такі ж руйнування, як і завдані Україні російською агресією. Такими прикладами є Тайвань і Південна Корея. Колись, тридцять років тому, вони були джерелом найкращих аспірантів у США. І більше 80% залишалися у Сполучених Штатах. Сьогодні, вони все ще є найкращими студентами, але тепер 10% залишаються тут. Чому? Тому що економіка цих країн зросла (а заодно і можливості працевлаштування) – тоді люди і повернулися.
Є.З.: Українське та глобальне суспільство стало свідком того, що сьогодні накопичені за тисячоліття надбання культури опиняються і плюндруються руками варварів. Місія прогресивного людства, зокрема і представників науки, постала важливою як ніколи. Якими мають бути запобіжники, що унеможливлюватимуть у майбутньому винищення надбань культури суспільств (в широкому визначені), втрати віри в цінності свободи й гуманізму?
Р.Г.: Так, можна уявити, що варварське знищення росіянами не лише заводів та військових баз в Україні, але й культурних пам’яток, лікарень і тисяч життів може призвести до оплакування цінності свободи і гуманізму. Я просив би молодих людей не йти цим шляхом і не піддаватися такому песимістичному настрою. Цінність свободи і демократії полягає в тому, що вона дозволяє протистояти несправедливості і злу. Навіть в Росії є багато таких, хто не вважає, що це їхня війна. Але, при репресивній системі, створеній їхнім теперішнім режимом, голоси протесту на підтримку України гостро придушуються. Я хотів би закликати молодих людей боротися за суспільство, де цього не могло би статися, де можна бути іншими.
Ви задаєте питання “Якими повинні бути превентивні заходи для унеможливлення руйнування культурних цінностей у майбутньому”. Історія дає Вам песимістичну відповідь на основі свого більш ніж 5000-річного досвіду цивілізації. На мою думку, не існує таких превентивних заходів, – коли війна входить в серця людей, злий дух бере верх і руйнує. Світовий уряд, який цінує культуру? Поки що мрія. Покарання для країн чи людей, які руйнують культурні цінності? Так, і теперішній інстинктивний остракізм російської економіки, її культури і установ (більшою частиною світу) є прикладом того. Я не впевнений, що це спрацює.
Моя особиста думка така, що зміна мусить прийти зсередини. Молодим людям – будувати свою сім’ю, спільноту, де ви живете і навчаєтесь, будувати їх згідно традиції, але відкрито до свободи слова і думки. З захистом від корупції, саме так. І від демагогів – політиків, які живуть уявною минулою величчю. Боріться за демократію. Якщо ви зможете зробити це в своїй країні, то це буде прикладом для інших, маяком для світу, де культура не буде руйнуватися.
(English version)
Ye.Z.: Dear Prof. Hoffmann,
Thank you very much for the opportunity to communicate with you again. Your competent opinion is interesting and helpful to Ukrainian people, and especially to the youth and students, in the time of the aggressive war of Russia on the sovereign territory of Ukraine. In December 2013, you were one of those who signed The Appeal to the world intellectuals for the support of the democratic processes of the Revolution of Dignity in Kyiv. In March 2022, you initiated writing “An Open Letter of Nobel Prizewinners” in support of the Ukrainian people and our free, independent state Ukraine in the face of Russian aggression (at the time of the interview 205 people signed it), which was a unique and decisive step. In your opinion, how do the world and progressively thinking people perceive, gauge and respond to the events in Ukraine?
R.H.: For me, seeing the bombed-out apartment blocks of Mariupol and Kharkiv immediately called up the memory of similar destruction of Warszawa, which I visited not long after its liberation in 1945. I could smell the mix of destroyed walls, decaying food, fire, excrement, dust. Human life, innocent human life in ruins. This is the terrible outcome of Russian aggression today. It will never defeat freedom and democracy; a free and independent Ukraine will live. But the cost of that defense is immense, and my heart goes out to my Ukrainian friends as they bear the cost.
Ye.Z.: The educational sphere of Ukraine is particularly suffering from the military operations. For the time of our interview, the aggressor has destroyed above 1000 schools. Ukrainian universities are being bombed from air and shot by artillery (namely, in Kharkiv, Mariupol, Chernihiv and many others). Teachers are persecuted in the occupied zones. A large number of students and lecturers have been evacuated to the central and western parts of Ukraine or abroad. Nevertheless, they continue to study actively, mainly online, at their institutions. Despite all that, the Ukrainian government and the people are making plans for restoring our educational sphere according to the best world standards. Dear Professor, what are your recommendations and words of support for the Ukrainian youth in their struggle for life, education and their future after the war?
R.H.: Ukrainian young people took to higher education with great enthusiasm. Just as in America, education was perceived as the way to progress and advancement. And an open society allowed new fields, from computer science, to health management, to flourish. The young people of Ukraine will come back from the war with a seriousness for study and with maturity. I actually foresee a great time of growth for the educational institutions of a renewed Ukraine.
Ye.Z.: I regret to say that the Russian aggression severely affected objects of scientific infrastructure, in particular, research institutes of the National Academy of Sciences of Ukraine. Endangered are research objects of nuclear power engineering. Their destruction can cause a technological and ecological disaster not only of the regional but also the global scale. What do you think is an effective mechanism of restoration based on domestic scientific capacities, the activity and potential of Ukrainian academic institutions, in particular, the return of young researchers home? How should be taken into account and applied to practice the experience and partnership support of foreign Academies of Sciences?
R.H.: The Academies of Science and universities across the world will help you. In the short term by providing places for Ukrainian scholars to continue their research, and for students. Their eventual return to Ukraine, to help in its restoration and progress is another question. And here I have to say that it is Ukraine – it’s government, universities, and industry – that will have to be the prime actors. And provide the incentives to return. It can be done.
Let me give you an example, true not one in which destruction of the extent experienced in Ukraine by Russian aggression occurred. The examples are Taiwan and South Korea. At one time, thirty years ago, they were the source of some of the best graduate students in the US. And more than 80% remained in the US. Today, they are still the best students, but now 10% stay here. Why? Because the economies of those countries grew (and with them job opportunities) – then people returned.
Ye.Z.: The Ukrainian and world public have witnessed capturing and plundering by the barbarians the cultural property accumulated for thousands of years. The mission of progressive humanity and especially of scientific circles is as important as never before. What must be preventive measures that will exclude the possibility of destructing cultural properties in the future (in a broad sense), the loss of confidence in the values of freedom and humanism?
R.H.: Yes, one could imagine that the barbarism of Russian destruction of not only factories and military bases in Ukraine, but of cultural monuments, hospitals, and thousands of lives could lead one to bemoan the value of freedom and humanism. I would ask the young people of Ukraine to not go there, not to succumb to that pessimistic view. The value of freedom and democracy is that it allows you to protest injustice and evil. Even in Russia, there are many who do not think this is their war. But in the repressive system that their current regime has put into place, the voices of protest, who would support Ukraine are chillingly suppressed. I would urge young people to fight for a society where this could not happen, where it is possible to be different.
You ask a question “What must be preventive measures that will exclude the possibility of destroying cultural properties in the future”. History invites you to give its pessimistic response of more than 5000 years of “civilized” experience: There are no such preventative measures, in my opinion – when war moves into the hearts of human beings, our evil spirit takes over, and destroys. A world government that values culture? So far a dream. Punishment for the countries or people who destroy cultural properties? Yes, and the current instinctive ostracism of the Russian economy, its culture, and institutions (by a large part of the world) is an example. I’m not convinced it will work.
My own personal opinion is that change must come from within. Young people – build your family, the community where you live and study, build them with a respect for tradition, but open to free speech and dissent. With defenses against corruption, yes. And against demagogues – politicians who call up imagined past greatness. Strive for democracy. If you can do this in your own country, it will be an example to others, a beacon for a world where culture will not be destroyed.