Цьогоріч, 18 липня, Роалд Гоффман (Roald Hoffmann), уродженець міста Золочів (Львівська область, Україна), лауреат Нобелівської премії з хімії (1981), професор Корнелльського університету (Cornell University, США) відзначив 84-річчя уродин.
У дитячі роки через складні життєві обставини змушений був переїхати спочатку до Польщі, а потім до Німеччини, Австрії, а в 1949 – до США. Увесь цей час Р. Гоффман активно цікавиться життям своєї Батьківщини, посильно сприяє розвитку української науки і суспільства. Через фаховий журнал «Chemical and Engineering News» Роалд Гоффман закликав науковців Заходу підтримувати молодих вчених колишнього СРСР заради їхнього наукового майбутнього. У 2014 році він був серед інтелектуалів, які підписали звернення світової академічної спільноти на підтримку українського Євромайдану. У вересні-жовтні 2015 року професор Роалд Гоффман перебував з візитом у Західному науковому центрі НАН України і МОН України (Львів), виступив з лекціями у Львівському національному університеті імені Івана Франка та Національному університеті «Львівська політехніка».
Євгеній Захарчук: Шановний професоре Гоффман! Ми спілкуємося в трагічні дні для мільйонів людей з різних країн і суспільств, коли 80 років тому, 22 червня 1941 року, розпочалася німецько-радянська війна. Щиро дякуємо за Вашу люб’язну згоду на спілкування.
На початку агресії та військових дій Ваші батьки, родичі та Ви мешкали у місті Золочів (зараз це Львівська область, Україна). З перших днів її окупації (кінець червня – початок липня 1941 року) Ваші родичі та Ви, як єврейська сім’я, разом з людьми інших громад та національностей піддалися переслідуванням та дискримінації німецькими нацистами. Вижити на той час вдалося не всім Вашим родичам. Спробуйте пригадати, як 4-річний хлопчик Руаль Сафран сприймав ці трагічні, нелюдські та незрозумілі події. І як із плином часу і свого життєвого досвіду Ви відчуваєте біль від втрат, трагедію Голокосту?
То були жахливі часи, 80 років тому. Мені було чотири роки і я мало що пам’ятаю, лише те, як мене переносили через балкон в будинку, де ми жили і який стоїть ще й досі. Балкон треба було перетнути, щоб дістатися таємного сховку, побудованого раніше. Це був тимчасовий притулок на горищі. Я знаю, що українське населення Золочева дуже страждало в час захоплення міста нацистами. Для нас ті дні були початком трирічного кошмару, оскільки маніакальна одержимість нацистів щодо винищення євреїв поєднувалась з місцевим антисемітизмом, що призвело до смерті 95% євреїв Золочева. І добросердна українська родина сховала п’ятьох нас, сильно ризикуючи своїм життям, на 15 місяців під час війни.
Ми пережили ті часи і зараз Україна нарешті вільна, Ізраїль став державою. І я досяг успіху в Америці. Ті дні не повинні повторитися ніколи, – це найголовніше. По-друге, ми мусимо пам’ятати про злочини нацистів та їх поплічників. Також ми повинні усвідомлювати, що армії, натовпи і влада примушують людей (а це були, на жаль, переважно молоді люди) робити в час війни такі речі, яких вони ніколи б не зробили у звичайному житті. Однак, коли ми стикаємось з агресією, як у випадку з боку Росії до України, тоді є місце і потреба у військових.
Історії про людей, які обирають добро, а не зло у важкі часи, часи війни – про таких, як родина, що врятувала нас, варто розповідати. Нехай вони стануть натхненням на майбутнє.
Є.З. Шановний пане Роалд, Друга світова війна була протистоянням двох тоталітарних систем: нацистської Німеччини та Радянського Союзу, що очолювалися диктаторами, які культивували агресію, догматизм, пасивність людей та діяльність маргіналів у своїх країнах. Професоре, якою, на Вашу думку, повинна бути роль суспільних, владних еліт у формуванні в соціумі толерантної поведінки громадян, яка стає все більш актуальною у сучасному світі, щодо представників різних соціальних груп та конфесій, інших національностей чи мешканців окремих територій?
Насамперед, я не згідний з вищеподаною Вашою думкою. Радянський Союз і комуністична партія були гнобительською диктатурою при Сталіні, але на терезах зла в цьому світі (ви створили ті терези, врівноважуючи їх) нацисти були у своїй власній, божевільній категорії. Нацисти робили все, щоб знищити нас, і я думаю, що якби вони перемогли Радянський Союз і захопили вашу землю, то в результаті ставилися б до українського населення, як не до людей, а мали б їх за рабів праці.
Еліту і владу треба тримати під контролем з боку демократичного процесу, незалежних засобів інформації і публічного доступу до них, шляхом нескінченних дискусій. До політиків, які спонукають людей до дій на ґрунті старої етнічної та національної ненависті, треба ставитись з особливою підозрою. Вони використовують свої можливості переконання, щоб змусити одних людей переслідувати інших і позбавити їх людської гідності.
На щастя, інтернет і телебачення дають нам доступ до світу. Ми повинні заохочувати таке поширення неймовірного різноманіття звичаїв та історій з усього світу.
Є.З. Шановний професоре,інтелектуали та вчені завжди виявляють сильну внутрішню енергію і, навіть, одержимість у відстоюванні суспільних інтересів. На Вашу думку, яким може бути внесок науковців, інтелектуалів та інших прогресивних членів соціуму у запобіганні будь-яких дискримінацій у суспільстві? Якими можуть бути шляхи співпраці між інтелектуальною елітою України та провідними державами у повному відновленні європейських та цивілізаційних цінностей в українському суспільстві?
Інтелектуали і науковці – не єдині люди, які мають привілей думати про соціальну справедливість. Прогресивні люди, як Ви справедливо назвали їх, у всіх верствах суспільства намагаються визначити, що є правильним. Для дітей в школі, для тих, хто шукає оренду житла… Найкращою протидією дискримінації є показ «іншості» тих, хто відрізняється від нас чимось нібито важливим (кольором шкіри, сексуальною орієнтацією, до прикладу). Тоді ми пізнаємо їх і бачимо, що в нас є набагато більше спільного, ніж ми вважали раніше. Я дізнався, що читання романів (не документалістики) про місця, де я ніколи не бував, чи про такі верстви суспільства, до яких я не належав, є дуже повчальним у цьому сенсі.
Україна знаходиться в Європі і поділяє інтелектуальні цінності європейської культури. Вона також є близько до Росії – тут без вибору – і мусить знайти способи співіснування зі своїм сусідом, як знайшли Китай і Фінляндія, кожний у свій спосіб.
Є.З. Шановний пане Роалд, ми спілкуємося напередодні святкування 30-ї річниці Незалежності України. Ви підтримуєте тісні наукові та особисті стосунки з Україною і добре знаєте, що молода українська держава прокладає свій важкий шлях, долаючи численні перешкоди. І зараз, у період російської військової агресії, Ваше звернення та основні рекомендації завжди знаходять позитивний відгук в українського народу. Що б Ви хотіли побажати та порадити напередодні цього важливого історичного етапу Незалежності українцям, людям Золочева та українській молоді, яку Ви завжди шануєте та підтримуєте?
Я посилаю українцям і людям Золочева свої теплі вітання; 30 років Незалежності вартують святкування.
Я народився серед вас. Я є з вами в час російської агресії. Я бачив обдарованість серед ваших молодих людей, жадобу до знань, цікавість до Європи і світу, якими я захоплений. Я бачив прагнення перебудувати міську площу (Золочева – ред.), почати новий бізнес…
Продовжуйте читати, навіть у часи інтернету. Світ став відкритим – світ численних образів, небачених до тепер, нечитаних нами книжок. Відкривайте його, будьте толерантними і пильними щодо демократії. Це буде кращий світ, для вас і ваших дітей.
Yevgeniy Zakharchuk: Dear Professor Hoffmann,
We are talking in tragic days for millions of people from different countries and societies, when, 80 years ago, on June 22, 1941, the german-soviet war was unleashed. Thank you very much for you kind consent to communicate.
At the beginning of the aggression and military actions, your parents, relatives and you lived in the town Zolochiv (now it is Lviv region, Ukraine). From the first days of its occupation (end of June-beginning of July 1941), your relatives and you, as a Jewish family, together with people from other communities and nationalities, were persecuted and discriminated by German nazis. Not all your relatives managed to survive at the time. Please, try to recall how a 4-year boy Rual Safran saw those tragic, unhuman, and incomprehensible events. And how with the flow of time, from your life experience, how do you perceive the pain of the losses and the tragedy of the Holocaust?
Those were terrible times, 80 years ago. I was four years old, and remember so little –perhaps being carried across a balcony in the house we lived in, that still stands. The balcony had to be crossed to access a secret hiding place we had built, as a temporary shelter, in the attic of that house. I know that the Ukrainian population of Zolochiv suffered terribly in the days leading up to the Nazis marching in. For us those days were the beginning of three years of nightmare, as the crazy obsession of the Nazis about exterminating the Jews mingled with native antisemitism, and led to the death of 95% of Zolochiv’s Jews. And a good Ukrainian family hid five of us out, at great risk to their lives, for 15 months in the war.
And now we past those days, finally Ukraine is free, Israel is a state, And I flourished in America. Those days must not happen again, that is first and foremost. Second we must remember – and that means the crimes of Nazis, and their collaborators. We also must realize that armies, crowds, and power make men (and it was mostly young men, sadly) do things in wartime that they would never do in a normal world. And yet when aggression faces us, as it has from the side of Russia for Ukraine, there is a place and need for the military.
The stories of people choosing for good, not evil, in times that are difficult, wartime –– like the family that saved us, are worth telling. May they be an inspiration to the future.
YeZ: Dear Mr. Roald,
World War II was a confrontation of 2 totalitarian systems: the Nazi Germany and the Soviet Union, both headed by dictators who cultivated aggression, dogmatism, passivity of people and activity of marginals in their countries. Professor, what, in your opinion, should be the role of public and power elites in forming in the society a tolerant behaviour of citizens, which is becoming more and more topical in the modern world, concerning representatives of different social groups and confessions, others nationalities or inhabitants of separate territories?
I am going to disagree with your premise, to begin with. The Soviet Union, and the Communist Party was an oppressive Dictatorship under Stalin, but on the scale of evils in this world (you have created that scale by equating them) the Nazis were in their own, crazy, category. The Nazis were out to kill us; I think if they had overrun the Soviet Union, they would have also treated the Ukrainian population in the end as subhuman, and used it as slave labor, taking your land.
Elites and powers have to be kept in check, by a democratic process, by free media, and public access to them, by endless discussion. Politicians calling people to action based on old ethnic and national hatreds are especially to be viewed with great suspicion; they use their powers of persuasion to urge people to chase other people out, to dehumanize them.
It is fortunate that the internet and television allow us access to the world; we should encourage this reaching out to the incredible variety of customs and of stories from around the world.
YeZ: Dear Professor,
Intellectuals and scholars always manifest their strong inner energy and even obsession for defending social interests. In your opinion, what can a contribution of scholars, intellectual people and other progressive socium members be to prevent any discrimination in the world? What can the ways of cooperation between the intellectual elite of Ukraine and the leading states be in the full restoration of European and civilizational values of the Ukrainian society?
Intellectuals are not the only people privileged to think about social justice – progressive people, as you have rightly called them, at all levels of society, try to reason out what is fair. To children in school, to people trying to rent an apartment. Discrimination is best countered by exposing people to “the other”, those who differ from us in some way that seemed essential (color of skin, sexual orientation, for instance.) Then we get to know them and we see that we have much more in common than we thought we would have. I have found that reading novels (not non-fiction), of life in places I have not visited, or levels of society I have not experienced, is very instructive in this way.
Ukraine is in Europe, and shares the intellectual values of European culture. It is also close to Russia – it has no choice in this — and has to find ways to coexist with its neighbor, as China and Finland, in their different ways, have found.
YeZ: Dear Mr. Roald,
We are associating on the eve of the celebration of the 30th anniversary of Ukraine’s Independence. You are maintaining close scientific and personal relations with Ukraine and know well that the young Ukrainian state paves its way of settlingby overcoming numerous impediments. And now, in the period of Russian military aggression, your address and essential recommendations find a positive response in Ukrainian people. What would you like to wish and advise on the eve of this significant historic stage of Independence to Ukrainians, the people of Zolochiv and Ukrainian youth whom you always esteem and support?
I send the Ukrainian people and the people of Zolochiv my warm greetings; 30 years of Independence are worth celebrating.
I was born among you. I am with you as you face Russian aggression. I have seen brilliance among your young people, a thirst for knowledge, a reaching out for Europe and the world that I admire. I have seen ambition, to rebuild a town square, to start a new business. Keep reading, even in internet times. The world has opened up – a world of so many images we have not seen before, books we have not read. Keep it open, stay tolerant, and watchful of democracy. It will be a better world, for you, and your children.
Спілкувався з професором Роалдом Гоффманом Євгеній Захарчук, Західний науковий центр НАН України і МОН України (Львів).
Переклад – Світлана Зденянчин, старший викладач Львівського відділення Центру наукових досліджень і викладання іноземних мов НАН України.
Сприяння – Громадська організація «Україна-Європа-Світ» (Львів).