Олег Давидчак: «Викладач є партнером у студента»

від Стожари

В четвер 8 жовтня, був 206-й день коронавірусу. Звідки така точна цифра? – запитаєте. Із щоденника, який веду вже кілька десятиліть. Тож цікавлюся, що діється в школах, університетах. Одні працюють онлайн, інші – в аудиторіях. А буває і так, що методику навчання обирають вже безпосередньо на факультетах.

Про те, як відбувається навчання в конкретному ВНЗ – Національному університеті «Львівська політехніка», вдалося дізнатися під час розмови з проректором науково-педагогічної роботи університету, кандидатом технічних наук Олегом Давидчаком.

Передаю хід нашої розмови.

Олег Давидчак: «Викладач є партнером у студента»

«Є різні студенти: одні – задоволені, інші мають своє бачення»

  • Пане Олеже! У нинішній ситуації що переважає в Політехніці: онлайн навчання чи аудиторійне?
  • Навчання комбіноване. Частина – онлайн, а частина – по університетських аудиторіях. Лекційні – онлайн, а практичні, лабораторні заняття – в аудиторіях. Є і особливості. На старших курсах частина практичних занять – також онлайн, якщо не потребує додаткового матеріалу. А на перших курсах – все в лабораторіях.
  • «У нас голос студента дорівнює голосу викладача», – переконливо говорить Тетяна Мелещенко, декан історичного факультету Національного педагогічного університету ім. М. Драгоманова. Тобто, як я розумію, є між ними чітка співпраця – з повагою студента до викладача, і навпаки. Львівська Політехніка так само чинить?
  • Ну, студент людина ведена, а викладач – наставник. В окремих питаннях голос студента є важливий у виборі, скажімо, навчальних дисциплін. Записався – то ж викладач не може студентові заборонити його вибір. Але більш процедурно – головний – викладач є й партнером у студента. А в процесі навчання – наставник. Тому першу роль грає викладач.
  • Кого передусім на гуманітарних заняттях готують у Політехніці – громадянина, шкільного вчителя чи патріота?
  • На засвоєнні гуманітарних і суспільних наук – патріота, найшвидше, і громадянина.
  • Що можна сказати про якість проживання студентів у гуртожитках?
  • Їх у нас 15. Завершуємо будівництво нового гуртожитку. Місць достатньо.
  • А скільки студентів денної форми навчання?
  • 20 тисяч, без коледжів. Всім надати місця в гуртожитку ми, зрозуміло, не можемо. А ті, хто проживає за 50 км від Львова, – отримують. Всі мають можливість отримати якесь місце: є кімнати на 3 студентів, на 4-х, на 2-х. Є різні кімнати. Вважаємо, що умови хороші.
  • А студенти як вважають?
  • Скарг від них ми не отримували.
  • До чого Вас зобов’язує посада?
  • До відповідальності, передовсім, до уважності до студентів, так і викладачів – також.
  • Колись дочекаємось, що у світі правитиме правда, справедливість?
  • Немає ідеального людського суспільства, в якому б не було проблем. Залишаються елементи несправедливості.
  • Студентами ви задоволені?
  • Задоволений. А як вони? Є різні студенти: одні – задоволені, інші мають своє бачення.
  • З владними інституціями співпрацюєте?
  • Причому – тісно. Є спільні заходи з міським управлінням освіти, а також – з департаментом освіти і науки ЛОДА. Маємо хороші два комп‘ютерні інститути, навіть – три. Маємо фахівців, засоби і базу.
  • Чи завжди ви впевнені в своїх діях?
  • (Думає). Не завжди є готові відповіді. А деколи, коли швидше треба приймати рішення, – тоді є певна невпевненість.
  • Роботи на роботі вистачає? Формулюю саме так запитання – для того, щоб ви посміхнулись.
  • Навіть більше, ніж вистачає. Всю роботу не завжди виконаєш – і таке може бути.
  • Чи маєте довір’я до студентів?
  • Маю. Я не можу без довіри – це принципово на цій посаді. Як не було б довіри – треба би тоді йти з посади.
  • Ви оптиміст чи дещо – песиміст, оцінюючи якість, себто рівень випускників Політехніки?
  • Реаліст (Сміється).
  • Яку вибираєте пресу, щоб стежити за тим, що діється в країні, у світі?

«У Львівській Політехніці є Дім культури…»

  • За інтернет-ресурсами. Більше – за українськими.
  • Скільки книжок вдається вам, скажімо, за місяць прочитати?
  • Можливо, дві.
  • Якого характеру, так би мовити?
  • Найшвидше – публіцистичну літературу, природничо-наукового характеру.
  • Львів вам подобається?
  • Це – мій дім. Народився у Жидачеві. Львівську Політехніку закінчив у 1988-му. П’ять років тому, у 2014-му, став проректором.
  • Здається, нас верхи заганяють у страх?
  • То питання кожної особистості.
  • Як ви думаєте, який відсоток випускників Львівської Політехніки після її закінчення працює не за фахом?
  • Я думаю, до 50%. А взагалі ми робимо опитування. Хоча праця за фахом – це відносно. Освіта може бути поміччю в тій чи іншій фаховій роботі. Наприклад, я – будівельник за фахом. Але працюю адміністратором. Крім того, зараз випускники здобувають кілька освіт, змінюють фах. Все це – залежно від обставин. Ми залежні, врешті-решт, від економіки.
  • Чому, як ви вважаєте, сто років тому три наші інтелектуали-політики не знайшли спільної мови?
  • Амбіції. Вони були особистостями, але це й заважало їм домовитись.
  • Як ви вважаєте, львів‘яни цікавляться тим, що діється в місті?
  • Цікавляться. Це болюче питання. Торкає багатьох. Впливає на всіх львів’ян.
  • Чи буваєте у школах поза Львовом, де, зокрема, варто було б часом більш детально орієнтувати дітей на життєве майбутнє?
  • Відвідуємо, зокрема, школи з профорієнтаційними напрямами, коли ознайомлюємося з випускниками шкіл.
  • Чи можна стверджувати, що випускники Політехніки намагаються просувати українську культуру в світ?
  • Просувають. У Львівській Політехніці є Дім культури, який очолює Степан Шалата. В цьому підрозділі в нас є з десяток народних колективів, долучаємо їх до естрадної, пісенної культури, є театральні колективи. В Політехніці, як ви, очевидно,вже знаєте, працює Міжнародний інститут зв’язків з діаспорою, який очолює Ірина Ключковська. Через них – є постійний зв’язок з діаспорою. Це – й наші випускники за фахом.
  • Як вам здається, в Україні ще, на жаль, реалізуються думки Степана Петлюри – на практиці: «Гірші ніж москальські воші можуть бути тільки українські гниди»?
  • Так. На жаль, поки що – не виводяться.
  • Дуже дякую, пане Олеже, за потрібну розмову – потрібну для тих, передусім, хто прагне обрати, визначитися зі своєю майбутньою професією. Дякую.
Олег Давидчак: «Викладач є партнером у студента» - фото 2

Спілкувався Богдан Залізняк,

керівник пресцентру

наукової журналістики ЗНЦ

НАН України і МОН України,

член НСПУ і НСЖУ

м. Львів

Схожі публікації

Залишити коментар