Мій «Біс плоті» з дитинства виростав з «Кобзарем», буквально «Поза межами можливого» здійснював «Наближення до суті», з часом дізнавався «Що таке поступ», а після «Протирання дзеркала» опановував «Дискурс модернізму».
Згодом «З журбою радість обнялась», бо знав: «Ластівки літають», «Яблука доспіли». Але ж – «Україна в огні!». Думав вже навіть про «Камінний хрест» чи «Тіні забутих предків».
Заглянувши, однак у свої «Щоденникові записи», побачив там «Привітання життя». Ба більше: «Жовтий князь» читає «Книгу Лева», а «Бояриня» переконує, що «Цвітуть осінні, тихі небеса».
Все це добре. Але ж подумалось: «Коли потяг у даль загуркоче», з‘явиться «Диво» – себто «Веселий цвинтар».
Поки що, як бачите, той мій «Біс плоті» здійснює «Записки самошедшего», оскільки проживає в «Музеї покинутих секретів». І невідомо доки. То ж я Вам, шановні читачі, розповів про все, що мене хвилює, – «Я, Богдан». Не хвилюйтесь, «Прапороносці» завше будуть в Україні, оскільки «На чужих вітрах» дбає про нас «Виноградник господній». Погоджуєтесь?
«Людина» – Богдан Залізняк:
в очікуванні відповіді.