67 років тому, 26 травня 1953 року в Особливому таборі № 2 («Горлаг»), що в Норильську розпочалось повстання політичних в’язнів. Воно було наймасовішим і найтривалішим в історії ГУЛАГу. В ньому брали участь усі відділення «Горлагу» і два відділення «Норильлагу», а загальна кількість повсталих становила понад 16 тис. осіб. 70% з яких були українцями, засудженими переважно за «націоналізм» до 25 років. У поєднанні із повстанням у Воркуті Норильське повстання історики вважають таким, що підірвало основи таборової репресивної системи СРСР.
Щорічно в третю неділю травня в Україні відзначають День пам’яті жертв політичних репресій. У цей день маємо не лише пом’янути безвинно закатованих й репресованих, але й віддати данину шани усім, хто у той чи інший спосіб наближав розвал СРСР та набуття Україною Незалежності.
Після Другої світової війни кількість в’язнів, засуджених за політичні злочини, значно зросла. У концтабори потрапляли члени національно-визвольних рухів із всього Союзу, а також колишні військовополонені, представники депортованих народів та багато інших. Серед них українців було у різних таборах 60-80 %. Вони створювали різні підпільні об’єднання для підтримки та самозахисту.
До весни 1953 року в Норильську було 35 табірних відділень і 14 табірних пунктів виправно-трудового табору, а також 6 табірних відділень «Горлагу» (рос. – Горного лагеря). На 1 липня 1953 року у «Горлагу» перебувало 19 545 в’язнів, серед них – 10227 націоналістів, 966 учасників повстанських організацій, 1862 – засуджених за шпіонаж, 1694 – ув’язнених як секретні агенти, 1120 членів «профашистських організацій»… На початок 1953 р. із 11988 в’язнів найбільше було українців – 5385 осіб.
Амністія у ГУЛАГу після смерті Сталіна у 1953 р. обминула політичних в’язнів, звільнили лише тих, хто був засуджений до 5 років. У жовтні 1952 р. у Норильськ привезли понад тисячу в’язнів із Казахстану, серед них було багато українців. Вони не терпіли від знущань, з якими зіткнулися, і бунтували. Аби залякати найактивніших, табірна охорона час від часу стріляла у людей.
25 травня 1953 р. увечері групу непокірних чоловіків переводили із 4-ї у 5-ту зону і дорогою конвоїр випустив автоматну чергу по людях. Побачивши цю сваволю, в’язні 4 зони відмовилися із будівництва міста повертатися в бараки. На мітингу виступив українець Євген Грицяк із закликом до повстання і покарання за знущання над людьми і приїзду комісії з Москви для розгляду їхніх вимог. (Євгена Грицяка засудили у 1949 р. до смертної кари, яку згодом замінили на 25 років ув’язнення за членство в юнацькій мережі Організації українських націоналістів. Попри те, що в 1944 р. Є.Грицяк був мобілізований у Червону армію, в рядах якої дійшов до перемоги над нацизмом і мав високі бойові нагороди). Так розпочалося Норильське повстання, яке було непокорою всій системі радянського тоталітаризму. Наші земляки були його натхненниками, організаторами та активними учасниками. У цій боротьбі їх активно підтримували ув’язнені представники країн Балтії, Кавказу та інші іноземці.
Один із організаторів Норильського повстання Євген Грицяк.
Близько 17 тис. в’язнів 1, 3, 4, 5, 6 зон відмовилися працювати і вимагали приїзду комісії із Москви. Вимагали не лише скорочення робочого дня, який тривав 12 годин, і покращення побутових умов, а повної зміни жорстокої табірної системи пригноблення особистості й волі. Зокрема, переглянути справи політв’язнів щодо законності звинувачень і винесених вироків, звільнити неповнолітніх, інвалідів, покарати конвоїрів, які розстрілювали в’язнів, вивезти на батьківщину іноземців…
У кожній із п’яти повсталих зон був свій, відмінний від інших, характер протесту – голодування, відмова від роботи, бунт, збройне повстання, свій керівник і представницький комітет політв’язнів для переговорів із владою. Але у комплексі всі вони творили одне велике повстання, кероване українцями.
Протокол огляду місця події в Горлагу. Державний архів РФ.
Переговори місцевої табірної адміністрації були безуспішними, тож 5 червня у Норильськ із Москви прилетіла комісія МДБ СРСР під керівництвом полковника М.Кузнєцова. Після розмов із політв’язнями учасники московської комісії оголосили про деякі поступки, пообіцявши не карати організаторів повстання. Ув’язненим дозволили зняти номери з одягу, решітки з вікон бараків, 9-годинний робочий день, введення заліків робочих днів, дозволено листування з рідними… Через тиждень табірна влада порушила обіцянку й розпочала арешти активістів, відтак в’язні відновили повстання, хоч в окремих зонах його не припиняли.
Для придушення опору влада зібрала значні військові сили і засоби. Кожній бунтівну зону вгамовували окремо за певним сценарієм. 1 липня розстрілами зупинили повстання у 5 зоні, згодом у 4-й і 1-й, 7 липня – втихомирювали жінок 6-ї зони водою із трьох пожежних машин під сильним тиском та військами. Найдовше протрималася 3-тя каторжна чоловіча зона. У ній повстання зупинили 4 серпня 1953 року, коли ввели 7 автомашин з озброєними солдатами. У кровопролитних сутичках загинуло близько двох сотень в’язнів.
Із всіх підкорених табірних відділень виділили 2920 активістів, з яких 45 осіб заарештовано як організаторів, 365 активістів посадили в тюрму, 1500 перевели у Береговий табір у Магадан. Решту 1010 осіб ізолювали у двох нових окремих табірних пунктах Норильська. Активістів Норильського повстання етапували в Красноярську внутрішню тюрму МВС. Справу «Про антирадянське повстання, організоване зовні» вело Красноярське управління МВС.
Попри придушення Норильського повстання була здобута перемога. Це була перемога духу політичних в’язнів над радянським тоталітаризмом. Політичні вимоги ув’язнених таки були частково виконані: через пів року ліквідували Особливу Нараду, розпочався перегляд справ політв’язнів, зібрані для відправлення за кордон іноземці, вивезені інваліди.
Учасники Норильського повстання. Сидять: Лука Павлишин, Степан Семенюк. 1957.
Водночас відбулися нові повстання: Воркутинське з 19 липня до 1 серпня 1953 року та Кенгірське повстання з 16 травня – 26 червня 1954 року в Казахстані. Вони остаточно змусили радянську владу реформувати ГУЛАГ, який у 1960 р. його було ліквідовано. Наступні радянські концтабори мали зовсім інші умови утримання в’язнів та правила життя у них.
Горлаг у 1954 р. було ліквідовано як табір особливого режиму, в Норильськ приїхала комісія для перегляду справ політв’язнів. Якщо у 1953-1954 роках звільнення стосувалося лише вчених, партійних і комсомольських функціонерів, крупних господарників, то в 1955-1956 роках звільнення прийшло до абсолютної більшості колишніх в’язнів Горлагу.
1 липня 1990 року залишки загиблих при придушенні повстання були перезахоронені в братську могилу на горі Шмідта біля Норильська, біля якої побудовано каплицю і встановлено товариством «Меморіал» хрест з написом: «Мир праху, честь імені невинно репресованих, вічна пам’ять і скорбота за тими, хто пройшов ГУЛАГ».
