Промайнув шевченківський березень. Нагадаємо, що 1 квітня 1809 р. народився Микола Гоголь. Серед українського громадського активу є люди, чия думка, особистісне сприйняття творчості Гоголя будуть цікаві для шанувальників письменника. Публікуємо статтю Євгена Савенка (у перекладі). Редакція підготувала для публікації розвідку Віталія Крикуненка, відомого українського громадського активіста, члена Спілок письменників України, Росії.
Микола Васильович Гоголь-Яновський є однією з найзагадковіших, незвичайних і, хочу вас запевнити, до кінця не зрозумілих фігур в російській літературі. Безумовно Гоголь належить російській літературі – він писав російською мовою, писав на теми, дотичні до російського суспільства. Але Україна займала в його творчості настільки значне місце, що Гоголя можна з повним правом назвати і українським письменником. Втім, більше про це можуть і повинні говорити філологи. Не думаю, що вони прийдуть до єдиної думки. Творчість Гоголя треба любити і приймати цілісно, і вона буде російською за мовою і українською за духом. Неможливо любити його твори про Україну і не любити твори про російську дійсність тих років.
Твори по суті геніальні і з часом не втратили своєї актуальності.
Гоголівський «Ревізор» унікальний твір, іронія виявилася сильнішою і довговічнішою, ніж нещадне викриття можновладців. Цар Микола, подивившись «Ревізора», нібито сказав: «Дісталося всім, а мені більше всіх». Хотілося б побачити сучасний спектакль, подивившись який, хто-небудь з діючих президентів скаже що-небудь подібне.
Поговоримо про «українську» творчість М. В. Гоголя. Щоб до кінця зрозуміти «українську» творчість письменника, необхідно мати певний багаж знань про Україну взагалі і Україну тих часів конкретно. Візьмемо хоча б такий містичний твір як «Вій». Необхідно знати, хто такі граматики, ритори, філософи і богослови. Треба знати, що в Києві була Могилянська Академія; що козаки були не тільки запорозькі, а й реєстрові, городові; хто такий сотник. Те, що знали сучасники Гоголя і вважали чимось само собою зрозумілим, читачеві треба роз’яснювати. Безумовно творчість Гоголя не для всіх, це не детектив.. Щоб зрозуміти «українську» творчість Гоголя, треба мати знання, любити Україну і мати романтичну душу.
Слід віддати належне Гоголю – він оспівав Україну піднесено і з любов’ю. «Сорочинський ярмарок», «Вечір напередодні Івана Купала», «Майська ніч або Утоплена», «Пропала грамота», «Ніч перед Різдвом», «Вій», «Тарас Бульба». Ці твори унікальні і запам’ятовуються назавжди, їх навіть ні з чим порівняти в російській літературі. Кажуть, що Гоголь був улюбленим письменником Михайла Булгакова, і окремі моменти з «Майстра і Маргарити» нагадують гоголівські фантазії. Втім, це тема більше для філологів.
Для мене з дитинства Гоголь був українським письменником. У ранньому шкільному віці я дуже любив читати листочки відривних календарів (зараз такі календарі не популярні). На звороті цих листочків були надруковані короткі, але цікаві історії з життя знаменитих людей. Якось прочитав на відривному листочку про Гоголя, який приїхав до Москви і прийшов до відомого актора М. Щепкіна. У будинку було багато незнайомих людей і нову людину зустріли мовчки. Пауза затяглася, і тоді Гоголь почав читати відому українську байку «Ходить Гарбуз по городу, питається свого роду ……». Сам господар був українцем, серед гостей теж були українці, і атмосфера відразу потеплішала. В дитинстві я часто чув цю жартівливу українську байку від бабусі. Я був впевнений, що цей вірш міг знати тільки українець.
У школі тремтливо читав «Тараса Бульбу», і мені завжди було чомусь жаль бідного Андрія.
Неможливо описати дитяче захоплення, з яким я кожного разу дивився фільм «Ніч перед різдвом». Його показували один раз в рік, але від нього так віяло билинною Україною, що емоцій вистачало до наступного року.
Я пам’ятаю сум’яття духу, коли подивився фільм «Пропала грамота». Вперше почув «Запорізький марш» Адамцевича .. Я дивився цей фільм влітку в Россоші (південь Воронезької області). Коли вийшов з кінотеатру на Пролетарській, моє серце прискорено калатало. В Россоші в ті роки українське відчувалося дуже сильно . Навіть кафе в одній з п’ятиповерхівок на виїзді до Ольховатки у свій час мало назву «Україна».
Фільм «Вій» відверто налякав. Куравльов переконливо показав почуття жаху бідного Хоми Брута. Я вперше бачив «нечисть», і вона була правдоподібна. Подивувала Панночка- Наталія Варлей.
Уже в Татарстані я полюбив творчість Гоголя знову. Відомий актор Олександр Філіпенко приїздив в Казань з моноспектаклями. Першого разу він блискуче прочитав «Мертві душі», а вдруге читав уривки з другої спаленої частини твору, які збереглися. Чудовий твір, чудовий актор. Враження вище всяких похвал. Але це вже інша історія.
Є одна ниточка, яка незримо пов’язує Казань з Гоголем. У 1848 році випускник Казанського університету Іван Пасяда (Пасяденко) написав дисертацію про творчість Гоголя. Тема дисертації «Значення перших творів Гоголя в російській літературі взагалі і їх значення для народності». Пасяда, коли брався за цю тему, показав самостійність і певну сміливість. В роботі йшлося про сучасну йому літературу. М. В. Гоголь був ще живий. До речі. це перша дисертація про творчість Гоголя!
Іван Якович Пасяда, студент Київського університету святого Володимира, був засуджений в одній справі з Тарасом Шевченком як учасник Кирило-Мефодіївського братства і в 1847 році відправлений продовжувати навчання в Казанський університет. Представив дисертацію на вчену раду університету 2 червня 1848 р. Дисертація зберігається в науковій бібліотеці Казанського університету, і мені доводилося не просто тримати в руках, а й гортати сторінки цього твору. Почерк чіткий, чорнило не вицвіло.
Мені казково пощастило. Я побував в Ніжині та відвідав музей університету, в якому про молодого Гоголя сказано все. Навіть посидів за столом, за яким можливо сидів сам письменник.
Євген Савенко
Голова Нижнньокамської міської національно-культурної автономії
«Українське товариство «ВЕРБИЧЕНЬКА»
P.S. У центрі Москви встановлені 2 пам’ятники М. В. Гоголю. Кажуть, що в Миргороді (Україна) дуже шанують Миколу Васильовича, і в місті можна побачити скульптури його літературних героїв. Сам не бачив. Але дуже хочеться побувати і подивитися.
Джерело: Об’єднання українців Росії