Відомий український карикатурист Олег Смаль народився в 1959 році на Волині. Закінчив архітектурний факультет Київського інженерно-будівельного інституту. Працював архітектором в проєктних організаціях Києва. З 1991 року професійний карикатурист, член київського клубу карикатуристів «АРХІГУМ», журналіст, ілюстратор книг. Постійно співпрацював з газетами «Київські відомості», «Дзеркало тижня», «Kyiv Post», «Свобода», «Український репортер», «Вечірній Київ» та ін. Твори були опубліковані також у закордонних виданнях The Financial Times, Currier International, The Voice of America, BBC, Deutsche Welle та ін. Експерт з питань свободи слова конференції ОБСЄ. Портфоліо налічує понад 15 000 опублікованих карикатур та близько 1000 статей з питань історії, культури, мистецтва та архітектури. Переможець і призер міжнародних конкурсів карикатури на різних континентах. Світовий рекордсмен з суми позову за газетну публікацію карикатури – 120 мільярдів гривень. Ініціатор двох виставок карикатури на Майдані (площі Незалежності в Києві) 2004-го й 2014-го років. Другу виставку повністю знищено спецпідрозділом Міністерства внутрішніх справ України «Беркут» під час штурму Майдану 18 лютого. Роботи зберігаються в багатьох музеях світу та приватних колекціях. Нині – артдиректор Київської муніципальної галереї мистецтв.
Карикатуристами народжуються чи стають? Якось не віриться, щоб хлопчик Олег з дитинства мріяв малювати карикатури, тим більше на політичні теми. Яким був твій творчий шлях: запланованим чи випадковим? Якщо випадковим, то який поворотний момент вплинув на це рішення?
Навчити карикатурi неможливо. Це такий собі захисний стан психіки – сміятися над тим, що може викликати жах чи відразу. Я мріяв бути садівником. Потім думав про архітектуру чи журналістику. Став архітектором. Втім, і в пресі працював років тридцять. Карикатури активно малював на ідіотських лекціях з історії КПРС і наукового комунізму. Моїм однокурсницям подобалось. Виявилось, що карикатуру добре споживає преса. І можна навіть непогано заробляти. Додатковими джерелом «натхнення» в карикатурі стала служба в Радянській Армії – тотальному театрі абсурду.
Чи погоджуєшся ти з таким висловлюванням німецького філософа-ірраціоналіста Артура Шопенгауера: «Світ у всіх відносинах, безумовно, поганий: естетично він схожий на карикатуру»? Чи тобі ближчий до серця інший вислів перуансько-іспанського письменника, лауреата Нобелівської премії з літератури Маріо Варгаса Льоси: «Електронна пошта – це карикатура на листування»?
Щодо Шопенгауера, то це скоріше карикатура дзеркально схожа на світ. А карикатурність та ефемерність електронного листування за нобелівським лауреатом Льосою я відчуваю в Києві щоденно: зникає електрика – зникають всі електронні листи.
В чому особливість саме політичної карикатури? Адже відомо, що це надзвичайно небезпечна професія. Достатньо згадати сумнозвісну стрілянину в редакції французької газети «Шарлі Ебдо» («Charlie Hebdo») 7 січня 2015 року в Парижі. Тоді напад через карикатури цього видання на іслам і пророка Магомета спричинив як мінімум 12 смертей…
Карикатуристи малювали безумців , які з ім’ям Аллаха вбивають людей. Прийшли безумці і вбили з ім’ям Аллаха карикатуристів. Політичні карикатуристи (не пропагандисти) схожі на легендарну провісницю давньогрецької міфології Кассандру – майже не помиляються в прогнозах. Але до них, на жаль, не дослухаються.
Слава Богу, в тебе не стріляли, але водночас твою творчість за сумних часів правління Віктора Януковича не обминули своєю увагою тогочасні судові органи. Ти «прославився» як володар світового рекорду за сумою судового позову за газетну карикатуру. Тоді суд Шевченківського району міста Києва зареєстрував позов на твою карикатуру на суму 120 млрд грн. Що це була за карикатура і звідки взялася ця фантастична сума? Тобі не було страшно, що тебе просто засудять і кинуть до буцегарні? І що тебе зрештою врятувало – зміна влади?
Немає нічого гіршого, ніж судові засідання. Особливо з такою кафкіанською складовою. Звичайна, ілюстративна карикатура до журналістського розслідування про оборудки з гуманітарною допомогою, викликала образу депутата Київської міської ради. Чому така дика цифра позову (40 мільярдів доларів) на той час? Депутат порахував кількість читачів газети, користувачів Інтернету в світі, середню ціну витворів мистецтва на аукціоні Сотбіс. Перемножив і як результат – отримав обсяг компенсації за глибину своєї душевної травми. Влада на той час не мінялась. У мене просто була фахова адвокатка, яка мене просто витягла з «театру абсурду» на світ Божий. Буває і таке, що інколи справедливість перемагає…
Втім, це не єдиний випадок, чи не так? Твої карикатури настільки влучні, що одну з твоїх робіт Сергій Ківалов, тогочасний голова Центральної виборчої комісії України, назвав «тиском на ЦВК». Як виникла і чим закінчилася ця історія?
Смішно було дивитися телекартинку з Ківаловим, який тримав руках мою зовсім безневинну карикатуру і пояснював, що це заважає підраховувати йому голоси. Але як саме заважає, він так і не повідомив. А мені б цікаво було послухати, щоб він ще міг вигадати.
Виставка твоїх робіт у середмісті Києва під час Революції Гідності стала дуже популярною та широко висвітлювалась у ЗМІ. Втім більшість виставлених робіт тоді була знищена при спробі штурму Майдану спецпідрозділом «Беркут». Що тебе надихнуло розбити на Майдані намет з карикатурами? Після цієї події тобі вдалося відновити ці творіння чи це були єдині оригінали?
Події змінювались феєрично швидко. Видання газети, з якою я тоді співпрацював, було заблоковане Януковичем, тому моя Міжбарикадна виставка, здається, знайшла своє місце і вдячних шанувальників. Під час штурму загинули й оригінали, але більшість робіт я зберіг у вигляді файлів і згодом відновив.
Упродовж 25 років творчої праці ти опублікував близько 15 000 своїх робіт. Які відомі політичні особи були героями твоєї політичної сатири? Наскільки мені відомо, ти не обмежував себе лише українським політикумом.
Так, малював і малюю майже всіх відомих політиків світу. Як історичних персонажів, так і сучасних. З-поміж них Наполеон, Шарль де Голль, Ніколя Саркозі, Джо Байден і Дональд Трамп, Ангела Маркель та її наступник Олаф Шольц, Володимир Зеленський, Фідель Кастро, Ким Чен Ин, Володимир Путін та багато інших. Не всі були сатиричні, були і дружні. Деяких не малював ніколи, бо гидко. Приміром Володимира Жириновського – одіозного російського політика, засновника та голову Ліберально-демократичної партії Росії (із 14 грудня 1992 року й до своєї смерті у 2022-му). Він, як і Путін, люто ненавидів Україну і закликав зітерти її з мапи Європи ядерним ударом.
Не секрет, що художник з чогось має жити, щоб і надалі творити. Це я про комерційну сторону творчої діяльності. Твої твори зберігаються у багатьох музеях світу та приватних колекціях. А як вони опинилися, зокрема, у всесвітньо відомого польського письменника-фантаста Станіслава Лема, експрезидента Словаччини Андрея Кіски, послів США, Бельгії, Франції, Німеччини в Україні?
Станіславу Лему карикатуру я передав через українських журналістів, отримав, як подяку, книжку з його автографом. Президенту Словаччини вручав особисто в Києві. Послам інколи вручав особисто, інколи робив малюнки на замовлення працівників амбасад.
Ти призер і переможець близько 40 міжнародних конкурсів графіки в Бельгії, Італії, Ірані, Китаї, Німеччині, Південній Кореї, Португалії, Румунії, Сирії, Україні, Франції, Чорногорії, Японії. Як сприймала твої твори закордонна публіка? Чи однаковою була їхня реакція з українською публікою?
Так, український гумористичний погляд на світ чудово розуміють і цінують на всіх континентах. Міжнародні нагороди – наочний доказ.
Як російсько-українська війна 2022 року вплинула на твоє загальне і творче життя? За віком ти би міг отримати політичний притулок у будь-якій країні світу, але ти залишився жити і творити у рідному Києві. Чи стало в тебе більше антивоєнних творів чи карикатур на воєнну тематику?
Мені було б незручно виїхати, після стількох років проукраїнської праці. Хоча тих, хто залишив Україну не засуджую – війна жахлива. Мрію про час, коли всякі путіни разом з йому подібними політичними фігурками згинуть, як роса на сонці. І я малюватиму лише сюжети на вічні теми: кохання, всесвіт, пиво, рок-н-ролл…
Як так сталося, що ти об’їздив мало не пів світу, але й досі не був у «златій» Празі? 21 липня цього року в чеській столиці під егідою Українського інституту відбудеться твій вернісаж під назвою «Карикатури про війну і про життя». Відкрий, будь ласка, завісу таємничості: це будуть цілком нові роботи так званого воєнного періоду, чи найкраще з усього, що ти створив за більш ніж чверть століття творчого життя? І чому ти обрав саме таку назву?
Звичайно, без відвідин Праги життя трошки неповноцінне. Виправляюсь і тішуся на нові враження. В експозиції будуть і зовсім нові роботи, і давні. Десь половина про війну, решта – про вічне. Щоб ніхто не подумав, що в Україні через війну життя зупинилось.
Принагідно хочу спитати, чи були у твоїх карикатурах політичні фігури чеського політикуму? Адже діяльність таких діячів, як, наприклад, експрезиденти Чеської Республіки Вацлав Клаус чи Мілош Земан, неодноразово ставали героями чеських карикатур, які по-різному сприймала чеська громадськість. Так, у популярному чеському часописі «Respekt» у дискусії про політичну карикатуру на чинних президентів країни я прочитав таке: «Або ми виходимо з припущення, що всі люди рівні і мають право на однакове журналістське ставлення, або ми виходимо з передумови, що політик як публічний діяч повинен нести вищий рівень критики (а карикатура є формою критики)». А що думаєш ти з цього приводу, як практик, а не теоретик?
У моєму доробку одна з чеських постатей таки присутня – це не політик і не наш сучасник, а відомий на весь світ письменник, який народився і похований в Празі. Так, це Франц Кафка. Хто міг би стати наступною постаттю? Можливо, екс-президент і драматург Вацлав Гавел або нинішній президент Чехії Петр Павел. Однак це вже буде не карикатура, як така, а швидше дружній шарж. А щодо дискусії в чеському часописі, я переконаний, що політики свідомо обирають публічність, тому повинні звикати, що кожен їхній крок чи дія будуть препаровані жорстокими карикатуристами. Карикатуристи, на відміну від терористів, не вбивають, вони змушують замислитись.
У нашому першому і, сподіваюсь, не останньому творчому тандемі, я маю на увазі проілюстровану тобою мою збірку літературних пародій та афоризмів «Прометей поміж грудей», я оприлюднив автопародію на самого себе як поета. А чи зважиться карикатурист Олег Смаль на автокарикатуру? Адже сміючись над собою, ми показуємо іншим, що об’єктивно ставимося до своєї недосконалості.
Я досить прискіпливий до своїх карикатур. Абсолютно задоволений роботою не буваю ніколи. Себе збоку уявляю погано. Тому довіряю колегам-карикатуристам. Нехай намалюють, з радістю посміюся.
Чи побачимо ми коли-небудь ошатно виданий в якому-небудь українському видавництві альбом вибраних карикатур та інших художніх робіт (картин, скульптур, книжкової графіки тощо) Олега Смаля? Спадала тобі взагалі така ідея на думку?
Так, давненько я не видавав персональних збірок. Хоча заготовки книжок лежать. Мабуть, чекають на меценатів – покровителів мистецтв, що безкорисливо матеріально підтримують розвиток культури. Сподіваюсь, що в Україні і в світі вони ще не перевелися.
Анатолій Крат,
журналіст і письменник, Прага.