Після поразки національної революції 1917–1921-го років нова хвиля українських емігрантів ринула до США. За словами американського дослідника Мирона Куропася: «Ці люди, пройшовши через тяжкі випробування боротьби за незалежність, були готові діяти для звільнення України». З огляду на це, становище на батьківщині неабияк цікавило українців Америки. Ситуацію в Україні під російсько-більшовицьким пануванням найкраще висвітлювала газета «Свобода» (Джерсі-Сіті). Зміст редакційних коментарів «Свободи» про становище в Україні можна визначити по недвозначних заголовках: «Московські комісарі знущаються над українськими робітниками і селянами», «Шовіністичний большевизм», «Московські розбійники» тощо. З приходом більшовицької влади в Україну, журналісти «Свободи» намагалися дискредитувати нову владу та показати спротив українців.
Свобода» – одна з найдавніших українських газет у діаспорі. Її заснував у 1893 році греко-католицький священик Григорій Грушка. Виступаючи з національних позицій, видання стало важливим об’єднувальним чинником українського руху в США. «Свобода» перетворилася на неофіційний орган найвпливовішої та найчисельнішої української організації в Америці – Українського національного союзу. Редакція газети, публікуючи інформаційні та аналітичні матеріали про життя українців у США та на батьківщині, об’єднувала україномовну аудиторію, розкидану по різних штатах США. «Свобода» була не лише літописцем подій, а й висловлювала критичні оцінки щодо тих чи інших проблем. У міжвоєнний період кореспондентами «Свободи» в різний час були такі відомі діячі українського національного руху, як: Дмитро Донцов, Богдан Лепкий, Михайло Лозинський, Осип Назарук, Кирило Трильовський, Улас Самчук та інші.
Лука Мишуга – головний редактор газети «Свобода» 1933-1955.
«Українське населення недоїдає»
У 1920-их роках закордонні українці пильно стежили за розгортанням нової економічної політики (неп) в Україні. Незважаючи на те, що проголошена у березні 1921 року неп покращила загальне господарське становище, частково відновивши вільний ринок та звільнивши приватну ініціативу від жорстких державних обмежень, все ж «Свобода» дуже скептично поставилась до ленінських економічних експериментів. Аналізуючи перші зміни в економіці, дописувачі видання, не могли повірити, що більшовики таки запровадять елементи капіталізму. Оцінював здобутки та прорахунки непу в Україні і відомий політичний діяч та письменник Володимир Винниченко, стаття якого була опублікована в «Свободі». Автор слушно вважав, що українська промисловість під опікою держави занепадала, а робітники негативно ставилися нововведень.
Редакція «Свободи» повідомляла своїх читачів про важке матеріальне становище населення радянської України під час непу, зазначаючи, що з впровадженням ринкових відносин особливо розбагатіли спекулянти. Про це писали читачі «Свободи» у листах до редакції. Ключовою проблемою непу в Українській СРР, за словами дописувачів видання, було селянське питання, оскільки селяни були основою української нації. «За весь час московсько-більшовицького правління українське населення недоїдає…» – писала «Свобода» у другій половині 1920-х років, коли хліба в Україні було вдосталь. Аналізуючи матеріали про неп у «Свободі» 1920-х років, можна зробити висновок про тотальний голод у радянській Україні. Автор однієї зі статей із сарказмом описував стан сільського господарства під час непу: «Селяни не хочуть засівати більше зерна, бо комісари не дають їм фабрикантів, а комісари не можуть дати селянам фабрикантів, бо закордонні фабриканти не хочуть давати комісарам звичайних, добрих умов при продажу… І так далі. Крутяться вони, як білка в колесі».
«От Тобі й українізація»
Національна політика більшовиків в Україні широко висвітлювалася на сторінках «Свободи». Подібно до ситуації з непом, запровадження українізації стало несподіванкою для американських українців. «Остання сенсаційна новина – в Україні вводять примусову українізацію! Це не газетна качка, а цілком реальний факт», – писала «Свобода» в середині 1923 року. На думку дописувачів, головною причиною українізації був страх більшовицької влади перед українським селянством. У «Свободі» також вважали, що ще однією причиною українізації було прагнення радянської влади виявити та знищити український національний рух. Ярослав Дуб стверджував, що в УСРР більшовики, завдяки своїй українофільській політиці, намагалися послабити національно-визвольний рух та приховати свою колоніальну політику щодо України. Журналіст «Свободи» зробив висновок, що українізація мала б «замирити» українське населення, яке було обурене окупацією своєї країни.
Дописувач «Свободи» С. Черкасенко вважав, що для успішного проведення українізації більшовицькій владі потрібно залучати якомога більше української інтелігенції. На думку автора освічені українці, які зуміли втекти від радянської влади, не прагнули повертатися на батьківщину і допомагати новому режиму. Відзначав автор і те, що нові керівники України не можуть бути українізовані, адже були вони російськими націоналістами та прихильниками ідеї «великої і неділимої». Посилаючись на українські радянські газети (зокрема видання «Комуніст») журналісти «Свобода» інформували своїх читачів й про досягнення більшовицької національної політики. Оглядачі газети не вважали, що політика українізації, станом на середину 1920-х років, мала великі успіхи. У статті «От Тобі й українізація» описувався плачевний стан українізації радянських державних установ так «в Донецькому районі Українізована лише четверта частина».
З приходом до влади диктатора Сталіна політика українізації почала згортатись. Редакція «Свободи» вважала, що станом на початок 1930-их «не українізованими» все ще залишались багато українських установ та інституцій (наприклад Державний музично-драматичний інститут ім. В. Лисенка в Києві). Дуже важливим завданням на думку дописувачів видання була «українізація» географічних назв в УСРР. У 1935-му «Свобода» опублікувала великий перелік українських міст з російським та українським варіантом їхньої назви і закликала власних читачів та журналістів використовувати саме українські: «Мар‘юпіль, а не Маріуполь, Бердянка, а не Бердянськ».
«Більшість людей просто чекає смерті»
Організований Росією Голодомор 1932–1933 років став великою трагедією для українського народу. Серед усіх північноамериканських газет найдетальніше та найретельніше про Великий голод писала саме «Свобода». Редакція часто публікувала листи від голодуючих українців. В одному з таких листів з УСРР від 28 квітня 1932 року, повідомлялося: «Тут, в селі, не лишилося ні курки, ані качки, ні корови лише голодні люди… Більшість людей просто чекає смерті». «Свобода» також опублікувала звіт голови московського кореспондентського пункту пресового агентства «International News Service», який подорожував Україною і повідомляв, що мільйони українців намагалися виїхати за її межі. Усі великі акції американських українців проти Голодомору теж знаходили висвітлення та підтримку на шпальтах «Свободи».
Під час Голодомору газета друкувала матеріали про цю трагедію, закликаючи читачів висловлювати протести та збирати необхідну допомогу для України. Наприклад, у заголовках «Свободи» можна було побачити такі фрази, як «Україна перед вимиранням з голоду» (3 серпня) та «На Україні селяни їдять здохлятину» (9 серпня). У статті від 31 серпня під назвою «Жахливі картини голоду на радянській Україні» газета описувала, як селяни відвозили своїх дітей до міст і залишали їх там, щоб вони не померли від голоду. Цю інформацію надавали американські студенти, які відвідали Київ перед поїздкою до Москви. Багато статей у «Свободі» були надіслані Українським Пресовим Бюро в Лондоні. У редакційній статті «Шукають на кого б зложити вину» газета викривала радянську дезінформацію про голод, зазначаючи: «Большевицький уряд не позволяє своїм газетам писати щось такого, що показувало б, що не все добре діється в раю робітників і селян…».
«Москва судить Україну»
Сталінські репресії проти інтелігенції, громадських та політичних діячів УСРР викликали хвилю обурення серед української громади в США, оскільки ці події широко висвітлювалися в газеті «Свобода». Справа Спілки Визволення України (СВУ) 1930 року стала першим масштабним судовим процесом в УСРР. Оглядачі «Свободи» активно обговорювали «монстр-процес» у Харкові. Зокрема, впродовж 1930 року в газеті публікувалася серія статей «Москва судить Україну», де подавалися стенограми судових засідань у Харківській опері та коментарі до них.
У першій статті автори зазначали, що більшовицька преса поширювала неправдиву інформацію про засуджених та їхні зізнання, тоді як «дещо правди можна було дізнатися з підслуханих у Галичині по радіо уривків перебігу процесу». Дописувач «Свободи» М. Скибинський був вражений парадоксальністю «судилища» над академіком Сергієм Єфремовим та його колегами: «промовляють російською на суді в «українській державі», але судять їх москалі за зраду не України, а Москви, хоча кажуть, що судять за зраду Україні. Такого фарисейства не вигадали навіть царські сатрапи». На сторінках видання також публікувалися думки українських політичних емігрантів щодо процесу СВУ. Представник соціал-демократичної партії Панас Феденко вважав, що СВУ, все ж не була вигадкою радянських спецслужб, а її лідери (Єфремов, Чехівський та інші) у своїй конспіративній діяльності допустили багато помилок.
Данило Кравець, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника, старший викладач кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини Національного університету «Львівська політехніка».
Ілюстрації
1,2,3, – статті про Голодомор у газеті «Свобода». Джерело: https://www.istpravda.com.ua/artefacts/2012/11/23/101173/
4.6 – Газета «Свобода» – найдавніша з існуючих досі видань української діаспори. Джерело: https://www.ukrinform.ua/rubric-diaspora/3102636-najstarsij-ukrainomovnij-gazeti-svoboda-v-ssa-127-rokiv.html
5. – Лука Мишуга – головний редактор газети «Свобода» 1933-1955. https://nspu.com.ua/novini/luka-mishuga-bagatolitnij-redaktor-najstarshoi-ukrainskoi-gazeti-v-ssha-svoboda/
7. Харків у 1920-х. Листівка. Джерело: Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника.
8. Київ 1930-ті. Джерело: https://news.obozrevatel.com/ukr/kiyany/life/u-merezhi-pokazali-yak-viglyadali-budivli-hreschatika-v-kievi-scho-nezbereglisya-naprikintsi-1930-h-rokiv-foto.htm