Прочитав книжку Лариси Якубової «Рашизм: Звір з безодні»1. Про що ця книжка, зрозуміло.
То ж «2 травня 2023 р. Верховна рада України ухвалила постанову № 9101 «Про визначення існуючого в РФ політичного режиму як рашизму та засудження його ідеологічних засад і суспільних практик як тоталітарних та людиноненависницьких», визначивши політичний режим у РФ як рашизм, засудивши його ідеологічні засади і суспільні практики як тоталітарні та людиноненависницькі»2, читаємо у вступному розділі думку академіка НАН України Валерія Смолія.
Те, що маємо у Росії, – це своєрідна копія фашизму.
Був у Росії такий Іван Ільїн, який відійшов у засвіти ще 1954 року. Він видавав журнал «Русский колокол. Журнал волевой идеи (1927-1930)». Той автор тоді писав: «Русский колокол» є журналом національної і патріотичної вольової ідеї. Його ціль – служіння самобутній і великій Росії. Його завдання – глибоке і всебічне оновлення духу в російському освіченому прошарку, зміцнення російської самосвідомості і відбір якісних сил. Ми сповідуємо батьківщину як священний початок. Ми засуджуємо революцію, ми заперечуємо соціалізм і комунізм. Але ми не шукаємо відновлення дореволюційних порядків. Ми віримо у велич нової грядущої Росії і нею зайнята наша думка, їй віддана наша воля. Ми міцно віримо в державну обдарованість російського народу і знаємо, як Росія відновиться на шляхах релігійного очищення і самобутньої творчості. Ми не пов‘язані з жодними партіями та організаціями. Але ми шукаємо і звемо однодумців по всьому світу, ми чекаємо на ідейний і вольовий відгук від деякої живої душі, яка вміє ставити Росію вище за все… Да допоможе нам Господь!»3.
В іншому розділі читаємо таке: «Жоден народ у світі не мав такого тягаря і такого завдання, як рускій народ. І жоден народ не виніс із таких випробувань і з таких мук – такої сили, такої самобутності, такої духовної глибини. Тяжкий наш хрест.
Перший наш тягар – це тягар землі. Не ми «взяли» цей простір: рівнинний, відкритий, беззахисний – воно саме нав’язалось нам, воно змусило володіти ним, зі сторіччя і сторіччя посилаючи на нас орди кочівників, які вторгалися звідусіль, та армії осілих сусідів4.
Другий наш тягар – це тягар природи. Це океан суші, відірваний від вольного моря, яке зве і манить.
І третій тягар – тягар народності. 170 мільйонів людей, то сконцентрованих, то розсіяних у степах, то загублених у лісах в болотах, до 180 різних племен і наріч, і до самого ХХ століття – ціла третина не слов’ян і близько шостої нехристиянських віросповідань. І цей тягар перетворив всю нашу історію на живу традицію жертви, і все життя нашого народу стало саможертовним служінням, нерозривним і часто непідсильним.
Рускість руского (рос. русскость русского) в духовності людини. Ось справжнє мешкання Вітчизни.
Вітчизна – це той національний стрій і уклад душі, який вистраждався і все носився нашим народом у його бутті і в його побуті.
Вітчизна – це ті люди, ті натхненні боговидці і просвітлені пророки, котрі, перебуваючи в цьому дусі, здійснюючи і закріплюючи його побачили і створили для нас побачені ним лики Божі»5.
Що можна з цього приводу сказати? Дехто дозволяє собі думати, що його нація – єдине світло в світовому небі. Ба більше: вважає (і не тільки вважає, а й прагне переконувати), що її діяльність – із сфери Божого промислу.
Отже, раджу прочитати цю книжку, в якій 16 розділів. І останній з них звучить так: «Місія України і українців» То ж маємо знати і поважати свою місію, виховуючи відповідним чином молоді покоління. Бо повинно бути світло в кінці тунелю.
Богдан Залізняк,
член НСПУ,
журналіст,
м. Львів
1 Лариса Якубова. Рашизм: Звір з безодні. – Київ: Академперіодика, 2023. – 318 с.
2 Стор. 5-6.
3 Стор. 100.
4 Стор. 127.
5 Стор. 128.