Журналістка та письменниця Ніна Кур’ята у 2011–2019 роках працювала головною редакторкою української служби BBC, зараз вона – репортерка у британському виданні Tortoise. Медіаекспертка тлумачить для британської аудиторії російсько-українську війну.
Про це розповідає «Медіамейкер».
Сьогодні склалась унікальна можливість розповісти правду про Україну закордонній аудиторії, адже багато іноземних медіа співпрацюють із професійними українськими журналістами.
Ніна Кур’ята пише на різні теми, пов’язані з українським контекстом (події у країнах східної Європи, Грузія, Туреччина та ін.). Після початку повномасштабного вторгнення пані Кур’ята написала колонку «This is not a Ukraine crisis, it`s a Russian war».
Слова crisis та conflict, на жаль досі, часто використовують іноземні медіа в матеріалах про російсько-українську війну, це дрібний “штрих”, але такі деталі формують загальне сприйняття ситуації зарубіжної аудиторії. Журналістка поділилася, що її дуже непокоїть глосарій великих інформаційних агентств, навіть таких як агенція Reuters, адже цю інформацію поширюють інші медіа. За її словами, бувають також повідомлення, де пишуть «сепаратистські» чи «проросійські регіони», або й таку нісенітницю, як «промосковський регіон Херсонщини».
Крім написання текстів публікацій, журналістка також бере участь в підготовці інформаційних продуктів Tortoise media в інших форматах – медійних дискусій та подкастів.
Основним серед продуктів Tortoise media є подкасти (зокрема Spotify, Apple Podcasts). Вони є щоденними (тривалістю по 6–7 хвилин) й називаються Sensemaker audio. Але є й матеріали більш обємні – наприклад розслідування Londongrad, де колега Кур’яти журналіст Пол Каруана Галіція розповідає, як «російські гроші купували вплив, доступ і владу в британській столиці».
За словами журналістки Кур’яти, в Британії дуже поширена культура подкастів, місцевий ринок подкастів дуже живий та популярний: «Тут постійний елемент розмови, наприклад, коли люди знайомляться й щось про себе розповідають, це — “Я слухаю такий-то подкаст”. Це як елемент самоідентифікації».
Модель роботи Tortoise media — membership, воно не публікує рекламу, а живе коштом внесків аудиторії. Крім цього, у них є власний ньюзрум – такий формат передбачає відкриту медійну офлайн-дискусію, до якої може долучитися будь-хто.
Ніна Кур’ята також зазначає, що в Британії люблять читати паперові газети. На відміну від України, також популярні безплатні газети, які можна взяти вранці (Metro) та ввечері (Evening Standard) біля метро чи зупинок громадського транспорту.
У Tortoise також є друкований продукт — це квартальний журнал з лонгрідами (тексти в ньому не дублюються з онлайн-версією медіа). Публікація Кур’яти до дев’яностої річниці Голодомору The Price of Bread – це історія її прабабусі, яка для того, щоб купити хліба, була змушена продавати родинне золото.
«Мені подобається формат Tortoise медіа, бо воно на головну вершину ставить поняття сенсу. Мені дуже подобається, що у будь-якому тексті, який я пишу, є параграф “So what?”» , – ділиться пані Кур’ята.
Кожну тему журналіст із редактором аналізують, обирають фокус та ціль, що саме хочуть зрозуміти в результаті.
«Теми вибираються не просто, щоб розказати, що щось сталося, або що про це хтось думає. Їх обирають із питанням “а що це означає”», — наголошує Кур’ята. Так журналістка ще в січні передбачала бунт Пригожина, також вона писала про передачу винищувачів F-16 від західних країн тоді, коли йшлося лише про танки.
Інколи матеріали потребують експертної думки. За словами Кур’яти, українські фахівці часто з’являються в статтях журналістки. Наприклад, тему корупції коментує засновник медійного проєкту «Наші гроші» Юрій Ніколов, Віктор Кевлюк з Центру оборонних стратегій розповідав про український контрнаступ, а в матеріал про ордер на арешт Путіна колега Кур’яти залучав правозахисницю Тетяну Печончик.
Крім того журналістка часто робить посилання й на англомовні версії українських медіа.
«І серед інших медіа, ніхто вже не пише новини, але всі пишуть або репортажі, або людські історії. Ми зараз проходимо через такі жахливі випробування, що людських історій не бракує”, – розповідає вона про особливості британського медіаринку.
Як професіонал вона має писати й аналізувати так, аби не виникало питань через те, що це написала людина з українським прізвищем. Іноді це досить важко. Пані Ніна ділиться, що були періоди, коли вона просто не могла працювати. Так було, наприклад, коли російська ракета зруйнувала житловий будинок у Дніпрі, а за чотири дні в Броварах розбився гелікоптер, на борту якого загинув міністр внутрішніх справ Денис Монастирський.
З початком повномасштабного вторгнення російські медіа Russia Today та Sputnik отримали заборону на мовлення в Британії. За словами журналістки, британське суспільство напрочуд інформаційно «здорове», а тому менш чутливе до пропаганди, та аудиторія звикла до якісної інформації, бо платить за неї.
Для закордонних читачів характерно часто проводити аналогії зі своєю історією та європейським контекстом. Досить складно пояснювати іноземній аудиторії недоречність порівняння, наприклад Донбасу і Каталонії. За словами Кур’яти, такі думки побутують зокрема й тому, що росія використовує гібридні методи впливу та порівнює дуже відмінні процеси з тим, що відбувалося в Європі.
Журналістка стверджує, що необхідно постійно наголошувати: в окупованих регіонах влада окупаційна, а не московська, проведений референдум — фейковий, і немає ні донбаського етносу, ні донбаської мови.
Складно також пояснювати іноземцям таке явище як Russian-speaking Ukrainians (“російськомовні українці”) – в наслідок скількох десятиріч і сторіч насадження імперських наративів, дискримінації української мови, депортацій, переселень й репресій на нашій території є люди, які на 100% ідентифікують себе як українці (часто є патріотами), проте їх материнською мовою була російська. Важливо пояснювати, що це був не їхній вибір, а радянська державна політика, яку впроваджували в багатьох регіонах України.
Для розуміння іноземною аудиторією тем, пов’язаних з Україною, на думку Кур’яти, варто давати контекст, бекграунд і деталізувати, де потрібно.
Так само Кур’яті доводилося пояснювати іноземцям, що росіяни їдуть в Грузію не тому, що вони проти війни, а через страх мобілізації.
Ми з вами знаємо про 400 років війн із Московією, як імперський монстр зі своїми “рабами із манією величі” завжди намагався винищити нашу націю, як носіїв Духу Свободи, це екзистенціальна війна, яку важко пояснити іноземцям.
«Головне, що треба розуміти західній аудиторії, що це не війна за територію, за Донбас, за Крим як такий чи за землю. Це війна за те, щоб Україна або була, або щоб її не було», — підсумовує Ніна Кур’ята.