Abstracts: Despite the barbaric war of the hostile and terrorist Russian Federation, Ukrainians are returning home. The reasons include family reunification, homesickness, visits to relatives, continuing education, visits to doctors, renewal of documents, and even slightly better domestic services in certain areas of life. It is known that the main reason for Ukrainians moving abroad since the start of the Kremlin’s full-scale war in February 2022 has been the issue of family security and well-being.
Попри варварську війну ворожої і терористичної РФії українці повертаються додому. Серед причин такі: возз’єднання з родиною, туга за домівкою, відвідини родичів, продовження навчання, візити до лікарів, поновлення документів і, навіть, дещо кращі вітчизняні сервіси з певних напрямів життєдіяльності. Відомо, що основною причиною переїзду українців за кордон від початку повномасштабної війни Кремля у лютому 2022 стало питання безпеки та добробут родини. Серед труднощів адаптації біженці найчастіше називають місцеву мову, фінансові труднощі, пошук житла тощо. Вітчизняні та зарубіжні експерти у зазначеній площині оприлюднюють різні розрахунки, цифри, прогнози й перспективи.
Зокрема, станом на грудень 2023 експерти Міжнародного валютного фонду (МВФ, англ. International Monetary Fund, IMF) – спецустанови ООН – припускали, що війна триватиме до 2024 року. Тож, згідно з експертизою зазначеної установи українському суспільству потрібні: – певні базові витрати для заохочення повернення вимушених біженців; – «для повернення мігрантів до України потрібен час». Й орієнтовно 2 млн біженців з України назавжди залишаться за кордоном після закінчення війни з Росією.
Понад те, дослідження вчених Національної академії наук України (НАНУ), свідчать про те, що не всі песимістичні прогнози справджуються – українці засукали рукави і почали відновлювати бізнес. Попри те, що повномасштабне вторгнення і геноцидна агресія сталася на тлі відновлення України після пандемії та мало спричинити довготривалу кризу в економіці й стрімке збідніння населення.
Про вплив війни на рівень добробуту українців та як змінилися цінності українців Людмила Черенько, доктор економічних наук, завідувачка відділу досліджень рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ, розповіла представнику ЗМІ й редакція СТОЖАРИ подає тези зі спілкування, оприлюдненого РБК-Україна.
За оцінками ООН, у 2024 році гуманітарної допомоги потребуватимуть більше 14,6 млн жителів України – це 40% населення країни. Торік називалися цифри в 17,6 млн жителів. Чи означає це, що жити стало трохи легше? Не зовсім легше жити. Просто прогнози на 2023 рік, які будувалися ще у квітні, носили дуже песимістичний характер порівняно з бюджетом на 2023 рік. Ми теж робимо прогноз бідності і те, що ми робили на даних, закладених у пояснювальній записці до бюджету на 2023 рік, ми назвали оптимістичним сценарієм. Ми розуміли, що буде гірше, бо всі міжнародні інституції у квітні 2023 року казали, що рік буде гірший, ніж передбачається у бюджеті. Але за 2023 рік і макропоказники, і показники по заробітним платам вийшли вищими, ніж очікувалося. 2023 рік закінчився неочікувано позитивно. У 2022 році рівень бідності зріс у півтора рази, але в 2023-му ми очікували подальше зростання – з 60% до 67%. Але відбулося так, що бідність фактично залишилась на рівні 2022 року, не зросла. Певні соціальні показники зберігаються на нижчому рівні, ніж 2021 року, але далі не обвалюються.
За рахунок чого це відбувається? По-перше, економіку вдалося втримати – це означає, що заробітні плати зросли навіть в реальному вимірі порівняно з 2022 роком, а в номінальному зросли суттєво. Ніхто не очікував такого зростання. На жаль, ми не можемо глибоко аналізувати всі чинники, бо з початку війни у 2022 році державна служба статистики припинила проведення обстеження умов життя українців, яке охоплювало 12 тисяч домогосподарств вибірковим обстеженням і передбачало дуже широкий спектр питань.
Що стосується соціальних трансфертів – завдяки допомозі західних партнерів бюджет вдається утримувати вже два роки. А основний тягар бюджету, крім війни, – це пенсії. Те, що пенсії виплачуються вчасно і навіть іде певна індексація періодично, мінімальна пенсія підвищується – це завдяки тому, що більш-менш стабілізовано бюджет. Внутрішньо переміщеним особам дуже сильно допомагають міжнародні організації. Вони запроваджують свої додаткові виплати для ВПО. Не треба забувати про людей, які виїхали за кордон і там отримують кошти у вигляді різних соціальних виплат, допомоги на проживання. Це все разом трохи зняло напругу зі статей бюджету.
Як змінилися цінності, за якими українці оцінюють свою якість життя під час війни? Будь-яка соціологія каже, що цінність безпеки абсолютно виходить на перше місце. Звичайно, основне, про що люди думають – це про збереження життя, своєї сім’ї. Ці цінності вийшли на перший план. А робота, бізнес, заробітки – вже на іншому рівні.
Більшість населення України, коли немає обстрілів і наступає кількамісячне затишшя, починають жити своїм звичним життям і тоді матеріальні проблеми знову виходять на перше місце для багатьох. Ринок праці загалом стабілізувався, зараз простіше знайти роботу. Можливо тому, що частина працездатного населення виїхала, частина служить в армії. Це послабило конкуренцію за робочі місця.
Що спонукатиме українців повертатися з-за кордону, якщо там якість життя вища? Якість життя – це більше суб’єктивне відчуття. Можу судити по думках людей, яких я знаю, які перебувають за кордоном. Коли вони озвучують аргументи, чому вони хочуть повернутися із дуже маленькою дитиною уже в березні, то там зовсім нелогічні пояснення, на рівні психоемоційного сприйняття. Там їм багато чого не подобається, не подобається Німеччина взагалі. Мені здається, що більшість біженців повернуться, як тільки у нас стане безпечно. Є категорія людей, які раніше мали наміри жити за кордоном, а війна їх підштовхнула. Але ті, які реально тікали від обстрілів, можуть повернутися.
Якщо у великих містах – Київ, Харків, Одеса – звідки переважно тікали люди, стане більш-менш безпечно, вони почнуть повертатися, оскільки більшість за кордоном себе не знайшли. Сьогодні важко прогнозувати повернення, бо все залежить від війни. Тут основний фактор – безпека.
Скільки років знадобиться Україні, щоб повернутися до того рівня добробуту, який був до війни? Це абсолютно непередбачувано. Просто наведу приклад, як вплинула коронокриза. У 2019 ми мали дуже гарні показники, і в 2020-му все різко обвалилося, рівень бідності зріс і ми думали, що це надовго. Але в 2021-му рівень бідності став нижчий за рівень бідності 2019 року.
Все буде залежати не лише від фінансових чинників. У 2023 році економіка так втрималася не лише завдяки тому, що нам допомагали із бюджетними видатками, а й тому, що дуже активно почав відновлюватися український бізнес. У серпні-вересні податкова відзвітувала, що була якась рекордна кількість ФОПів. Тому залежатиме, наскільки буде активним населення, наскільки люди будуть повертатися, включатися. Тому це може бути і 2-3 роки, а може бути і 20. Також це залежить від вступу до ЄС, бо політика сприяння новим країнам-членам, яка передбачає виділення цільових коштів, прискорює розвиток.
Що Україні треба зробити, щоб рівень життя наблизився до європейського рівня? Що держава має робити, коли закінчиться війна: в першу чергу, відійти від моделі низької вартості робочої сили, в якій ми з початку 90-х, коли це була стратегія виживання, виходу з кризи. Це дало результат. На жаль, і потім ми від цієї моделі не відійшли і це привело економіку до «віртуального стану», яка була після кризи 2008-09 років.
У нас мають бути нормальні стандарти оплати праці, щоб молоді люди могли забезпечити не лише себе, але і маленьких дітей, які народжуються. Ми досі маємо таке поняття як «дитяча бідність» – у сім’ях з дітьми вона вища в середньому по країні.
Безумовно, треба щось вирішувати із тіньовою економікою, оскільки заговорили про перехід на прогресивну шкалу оподаткування. Але вона не має сенсу, поки будуть тіньові доходи. Ця прогресивна шкала, якщо її запроваджувати сьогодні, буде далі заганяти бізнес у тінь, а на бюджетників із низькими заробітними платами буде падати основне податкове навантаження.
Тоді цьому посприяє й залучення біженців, які дечого навчилися і надивилися за кордоном. Якщо Україна стане привабливою, то люди й так почнуть повертатися. А як їх можна залучати? Зрозуміло, що у нас заробітні плати, як у Чехії чи Німеччині, не скоро будуть. Інша справа, що за паритетом купівельної спроможності у нас буде й не гірше, бо ціни у нас будуть нижчі, ніж за кордоном.
Якщо людей щось буде сюди тягнути, то повернуться самі. А якщо запровадити «стартові» виплати, то що скажуть люди, які пережили тут війну? А от якраз наше суспільство дуже сильно відчуває несправедливість, якої у нас ще дуже багато. Якщо порівнювати з Росією, ми прогресуємо дуже серйозно – у нас суспільство відчуває несправедливість і намагається із нею боротися.
Нерівність економічна стосується не лише державних органів, але і нашого бачення. В західній Європі не можна побачити такого, щоб різниця у зарплаті співробітників середньої ланки в десятки-сотні разів відрізнялася від заробітної плати керівного складу. А ми до цього звикли і ми це сприймаємо. У нас є різні прояви нерівності, в тому числі, гендерної.
Зреферував Євгеній Захарчук,
науковий працівник (підготовлено за сприяння Західного наукового центру НАНУ і МОНУ, ГО “Україна-Європа-Світ”)
22.01.2024