Сучасна українська діаспора є важливим демографічним, інтелектуальним, соціокультурним та інформаційним ресурсом України. Світове українство відіграє значну роль в утвердженні України як впливового учасника в сфері міжнародних відносин. Особливо примітною суб’єктність української діаспори постала з лютого 2022 року – після початку повномасштабної геноцидної агресії терористичної держави Російська Федерація.
Історія формування. Термін “діаспора” походить від грец. слова διασπορά, що означає розсіяння (дисперсія), перебування певної частини того чи іншого народу (етносу) поза межами країни свого походження. Згідно з новітніми визначеннями діаспора — це усталена сукупність людей одного етнічного походження, які проживають в іноземному етнічному довкіллі за межами історичної батьківщини або за межами ареалу розселення свого народу й утворили соціальні, культультурні (й, не виключено, політичні) інституції (організації) для збереження, відтворення, функціонування та розвитку своєї спільноти як компонента етнонаціональної структури суспільства проживання.
Домінуючими моментами у понятті “українська діаспора” є факт перебування певної частини українського етносу за межами нинішньої території України, збереження тією чи іншою мірою етнічних ознак українськості та пов’язаність із Україною.
6 вересня у 1891 році перші українські емігранти прибули до Канади. Фото з мережі Інтернет.
Вважається, що предтечами феномену “українська діаспора” були переважно вихідці з українських земель, які спорадично або ж більш-менш організовано потрапляли до Османської імперії (на територію сучасної Туреччини, Румунії), країн Західної Європи та російської імперії. Серед них виділялися козаки, студенти, релігійні діячі, безземельні селяни, письменники, митці, науковці, які час від часу з’являлися в європейських країнах у 14-18 ст.ст. чи то тимчасово там проживали, а ще раніше – раби, полонені. Власне масове переміщення українців (з Австро-Угорщини – переважно до Америки, з російської імперії – на схід від Уралу і до Китаю, частково до США і Канади) в останній чверті 19 ст. з різних територій, які згодом увійшли до складу нинішньої України, започаткувало формування феномену, окресленого терміном “українська діаспора”.
Варто зазначити, що деякі дослідники найдавнішою українською діаспорою називають переселенців із Пряшівщини (нинішня Словаччина) та Закарпаття, котрі ще у середині 18 ст. замешкали на території сучасних Сербії та Хорватії. Окрім того, існують й такі дані, що масовий рух емігрантів з українських земель за океан розпочався наприкінці 1860 – на початку 1870 років. Зокрема, еміграційний потік галицьких селян первинно був спрямований в Аргентину, Бразилію, США.
Дослідники зазначають, що історія формування української діаспори пов’язана з 4-ма хвилями еміграції: 1-ша хвиля охоплює період з останньої чверті 19 ст. до початку Першої світової війни (1914); 2-га хвиля – між двома світовими війнами (1918-39); 3-тя хвиля припадає на час після Другої світової війни (найінтенсивнішою вона була відразу по закінченню війни); 4-та хвиля – це нечисельні виїзди з території України у 1970-80-ті рр. та більш чисельні у роки незалежності (починаючи з 1990-х і до нинішнього часу). Після повномасштабної агресії держави терориста Росії 24.02.2022 відбувся найбільш трагічний та наймасовіший вимушений виїзд українців у закордоння – переважно жінок, дітей, інвалідів та людей похилого віку, – котрі тим самим спасали свої життя від геноцидного нищення українства з боку російських терористів.
Українство в світі (до 24.02.2022). До початку повномасштабної російської агресії у лютому 2022 року найбільше закордонних українців проживало (використано дані з сайту МЗС України для розуміння пропорційності розселення українства в світі): в Канаді (орієнтовно 1,3 млн); в США (орієнтовно понад 1,5 млн); в РФ (згідно з неофіційною статистикою – понад 10 млн); Бразилія (понад 500 тис); Казахстан (орієнтовно 350 тис); Молдова (орієнтовно 500 тис); Аргентина (250-300 тисяч); Білорусь (орієнтовно 150 тис); Німеччина (орієнтовно 130 тис); Узбекистан (близько 100 тис).
Українська діаспора у Токіо (2021 р.). Джерело https://www.radiosvoboda.org/
Чисельні українські громади проживають також у Румунії (згідно з результатами останнього перепису населення (2011 року) на території Румунії проживають 51,7 тис етнічних українців), Латвії (орієнтовно 47 тис), Польщі (50 тис), Великій Британії (за неофіційною статистикою близько 30 тис), Азербайджані (за офіційними даними 29 тис, за неофіційними – не більше 15 тис), Естонії (22 тис), Франції (близько 30 тис), Киргизстані (22,9 тис), Туркменістані (за офіційними даними близько 23 тис, за неофіційними – не більше 14 тис), Чехії (понад 22 тис), Литві (22 тис), Сербії і Чорногорії (понад 20 тис), Австралії (38,8 тис), Австрії (близько 12 тис), Словаччині (7,43 тис), Парагваї (10-12 тисяч), Грузії (7 тис), Угорщині (понад 8 тис), Боснії і Герцеговині (близько 5 тис), Хорватії (4 тис), Таджикистані (понад 3 тис), Болгарії (1,8 тис), Вірменії (1,6 тис), Чилі (близько 1 тис). Велика кількість українських громадян – представників української тимчасової трудової міграції зосереджена в Іспанії (орієнтовно 90 тис), Португалії (близько 45 тис), Греції (понад 32 тис). Проте, вже у даний час зазначені вище дані суттєво різняться, зважаючи на триваючу вимушену міграцію українців в час агресії російських варварів.
Агресія РФії. Повномасштабна війна в Україні так чи інакше зачепила кожного й кожну українця/ку. Навіть ті, хто давно виїхали з нашої країни, зокрема українська закордонна діаспора, не залишаються осторонь загальнонаціональної біди, регулярно надсилають гуманітарні та інші вантажі на Батьківщину, ведуть активну боротьбу на інформаційному фронті.
Унаслідок розпочатої Росією геноцидальної війни проти України загалом понад 8 мільйонів людей вимушено залишили Україну до сусідніх країн, рятуючись від бойових дій й загроз бути знищеними рашистами. Такі дані навів координатор надзвичайної допомоги ООН Мартін Гріффітс у лютому 2023 під час його виступу на засіданні Ради Безпеки ООН у Нью-Йорку. Окрім того, за даними Гріффітса, ще 5,3 мільйона українців стали внутрішньо переміщеними особами у власній країні, багато з яких шукають притулку.
Як свідчать результати експертного опитування, половина українців, які виїхали за кордон, – діти. Серед дорослих більшість (83%) становлять жінки, переважно (42%) у віці 35-49 років. Серед опитаних біженців найбільше киян (14%), жителів Дніпропетровської (12%) та Харківської (11%) областей. Разом з тим, найбільша частка населення виїхала із Запорізької області (23%), а також Києва та Київської області (близько п’ятої частини від довоєнного населення). Від 15% до 20% населення виїхало з Дніпропетровської, Миколаївської та Херсонської областей.
Українські діти, котрі вимушено виїхали з країни через війну Росії, під час навчання в школі Німеччини (2022 р.). Джерело https://kolo.news/category/suspilstvo/32319 .
Важливо зазначити, якщо до 24.02.2022 Україна входила до двадцятки країн світу із найчисельнішою діаспорою, то після початку російських терористичних атак чисельність закордонного українства суттєво збільшилась на мільйони й відповідно місце в зазначеному рейтингу. Вимушений виїзд такої кількості працездатного населення однозначно не творить захоплення в суспільства самої країни, проте в довгостроковій перспективі наявність великої діаспори може стати конкурентною перевагою українства.
Понад те, в даний час переважаюча частина діаспори світу робить все можливе й неможливе для приймання, супроводу і комфортного перебування українців, котрі вимушено та тимчасово залишають країну: заздалегідь знаходять та улаштовують в житло, школи, медустанови й інші заклади життєзабезпечення в умовах закордону; підтримують (юридичний, соціальний супровід, ін.) у взаємодії з владними та іншими інституціями країни перебування; перекладають під час оформлення документів та в інших установах для них на мову країни, що приймає тощо. Зазначене вище здійснюється українством паралельно з потоками організованої і чисельної гуманітарної, матеріальної, фінансової допомоги тим, хто перебуває в України, та неоціненними зусиллями щодо всебічної підтримки Сил Оборони у протидії рашистським варварам та звільненню окупованих територій.
Українська діаспора, спроба погляду у майбутнє.
- У складний історичний період, коли над країною стоїть питання життя і смерті, народна дипломатія українства стала більш активною, згуртованою і почасти креативною. Напрочуд дієві громади українців є в усіх країнах, де проживає діаспора.
- Доступними зусиллями українська діаспора не припинятиме нагадувати у зарубіжжі про кровопролитну війну в Україні. Діаспоряни постійно спілкуються на цю тему з колегами, сусідами, представниками різних організацій. Подекуди їм доводиться вести справжню пропаганду, адже багато людей закордоном не задоволені політикою своїх країн і вважають, що треба розв’язувати власні економічні проблеми, а не перейматися українськими. Разом з тим, є ціла низка країн, де дипломатичними методами та публічними заходами української діаспори не завжди вдається досягти результату, часто з об’єктивних причин. У цілій низці країн Азії, Близького Сходу та Африки терористична Росія поки що має потужне лобі ще з часів Радянського Союзу. Це і бізнес-інтереси, і банальна корупція, і особисті зв’язки, адже частина правлячої еліти свого часу навчалася у СРСР. З іншого боку, деякі країни віддають перевагу стратегії рівновіддаленості.
- Демографічна ситуація в Україні була складною і до війни: населення старішало, а смертність перевищувала народжуваність. Неповернення великої кількості біженців з вищою освітою та їх дітей становить велику загрозу для економіки. За розрахунками експертів, які проводили опитування, річні втрати української економіки від неповернення біженців становитимуть від 2,6% до 7,7% довоєнного ВВП. Щоб повернути якомога більше українців після закінчення війни, слід зробити такі кроки:
- Перший – співпраця з державами ЄС для повернення українців. Київ має переконати європейських партнерів, що повернення біженців – це ще один вид допомоги країні. Чим більше людей повернеться, тим швидше зростатиме економіка. Це також сприятиме безпеці в Європі та означатиме, що ЄС потрібно буде витратити менше коштів на відбудову України.
- Другий – швидка післявоєнна відбудова постраждалих регіонів. Людям, що виїхали за кордон із зруйнованих Росією міст, нема куди повертатися. Навіть якщо їх дім уцілів, відсутність інфраструктури може зробити місто непридатним для життя. Отже, швидка та прозора відбудова має сприяти поверненню українців додому.
- Третій – надання допомоги біженцям з постраждалих регіонів, поки триває відбудова. Опитування свідчить, що українці готові повертатися навіть не в рідний для них регіон, якщо їм буде надана підтримка: грошова чи у вигляді субсидування житла в безпечніших областях.
- Четвертий – допомога в пошуку роботи в безпечнішому регіоні та курси перекваліфікації. Можливість знайти високооплачувану роботу в Україні є важливим стимулом для повернення. Для цього державні структури, наприклад, Служба зайнятості, та органи Євросоюзу могли б фінансувати курси перекваліфікації у відносно безпечних регіонах України.
- П’ятий – відкриття ринку праці ЄС для українців після війни. Це означатиме, що українцям, які виїхали в ЄС через війну, не потрібно буде триматися за посвідку на проживання в Євросоюзі. Знаючи, що в будь-який момент вони зможуть знову приїхати в ЄС, ці люди будуть більш схильними повертатися в Україну.
Список використаних джерел:
- Енциклопедія історії України [Електронний ресурс]. Інститут історії України НАН України. Посилання.
- “Що стимулюватиме українських біженців повернутися додому”, опитування “Центру економічної стратегії” та дослідницької агенції Info Sapiens. Посилання.
- Матеріали із зазначеної проблематики дослідницьких інституцій Національної академії наук України, https://www.nas.gov.ua/ .
Євгеній Захарчук,
науковий працівник (підготовлено за сприяння Західного наукового центру НАНУ і МОНУ, ГО “Україна-Європа-Світ”)
04.06.2023