Китай (Китайська Народна Республіка, КНР) входить до числа найбільш швидкозростаючих економік світу і став найбільшим експортером у світі, збільшивши при цьому також й імпорт. КНР є кандидатом-наддержавою, постійним членом Ради Безпеки ООН (1971), однією з провідних космічних держав світу, володіє ядерною зброєю і найбільшою у світі армією за чисельністю військовослужбовців.
У відповідь на економічне зростання Китаю на Заході та в деяких азійських країнах, зокрема Японії, сформувалася концепція “китайської загрози”, ініціатори якої вважають, що Китай негативно впливає на азійську систему безпеки через його посилене економічне зростання і прагнення відігравати домінуючу роль в регіоні, не завжди враховуючи інтереси інших азійських країн. Визначаються особливості сучасного зовнішньопoлітичного курcу Китaю – як і раніше, ceрйозна увага приділяєтьcя відносинам з вeликими дeржaвaми. Так, країна продовжує активно контактувати з США, країнами Євросоюзу, Індією. Значний акцент робиться на збалансованому зовнішньополітичному курсі країни. Велика увага приділяється країнам БРІКСу, зокрема Індії та ПАР. Китай також зміцнює відносини з країнами, що розвиваються.
Китай дуже уважно спостерігає за військовим вторгненням Росії з 24.02.2022 в Україну. В останній період позиція Пекіна на міжнародних майданчиках щодо російсько-української війни формально залишалася незмінною – “проросійський нейтралітет”, з доданими формальними елементами пропозицій миротворчості. Однак Китай також стрімко нарощує міжнародну активність у цьому форматі. Зокрема, українські та зарубіжні експерти стверджують, що візит у Московію і переговори Сі та Путіна наприкінці березня 2023 у підсумку доволі прості: Китай посилив вплив на російського президента і його оточення, він зміг надати не лише економічні гарантії керманичу Кремля, а й деякі політичні. Залежність Росії від КНР стала майже тотальною. Китайська влада вважає РФ досить непоганим інструментом для розхитування Заходу, одначе саму Росію китайці сприймали і сприймають як потенційного супротивника. Тому вся концепція Сі побудована на тому, щоб посилити вплив на РФ, отримати певний контроль над її ресурсною базою та ослабити її можливості.
Примітно, адміністрація США розцінює візит лідера Китаю Сі Цзіньпіна до росії, де він зустрівся з російським президентом Путіним та підписав низку документів, які підтверджують двостороннє партнерство між країнами в умовах війни РФ проти України як такий, що надсилає “тривожний сигнал” про те, що Китай готовий підтримувати Росію. Таку заяву наприкінці березня ц.р. зробив глава Пентагону Ллойд Остін під час слухань у Комітеті з питань асигнувань Палати представників США. Остін також зазначив, що в разі надання Китаєм матеріальної підтримки Росії, це потенційно матиме вплив на продовження війни РФ проти України та розширить її вплив не лише в масштабах регіону, але й в усьому світі.
Українська сторона неодноразово наголошувала, що готова до переговорів з Китаєм на рівні двосторонньої зустрічі або телефонної розмови. Однозначно це надасть можливість Україні доносити своє бачення того, як розвивається ситуація. Ймовірно Китай сьогодні не вбачає великої суб’єктності в українській позиції, але це не є об’єктивною оцінкою, яку через дезінформування сформували московити у китайських представників уряду, послів й ін. Президент КНР неодноразово наголошував, що з українською стороною готовий говорити “у правильний момент”. Це така собі дипломатична мова, яка натякає, що є певні моменти, котрі мають бути врегульовані – як з точки зору українсько-китайських відносин, так і в контексті відносин Заходу й Китаю.
Позиція Європейської спільноти щодо взаємин з КНР найбільш повно відображена в результатах візиту президентки Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн до Китаю у квітні 2023 та у її програмній промові 18.04.2023 в Європарламенті про політику ЄС стосовно Китаю. У загальних рисах вона зауважила, що Союз не відмовиться від особливого підходу до відносин з Пекіном (торгівля сторін складає приблизно €2,3 млрд на день), але варто очікувати згортання співпраці у критичних галузях. Основні ключові принципи нового підходу ЄС до питання стосовно КНР з виступу Урсули фон дер Ляйєн пропонуються для озанйомлення нижче (тезово).
- “… Століттями він [Китай] допомагав формувати світову цивілізацію. І за останні десятиліття він дійсно змінив економіку власної країни, вирвавши з бідності понад 800 мільйонів людей за останні 45 років. Ми ніколи не повинні випускати з уваги масштаб цієї трансформації в сучасний економічний центр, ключового глобального гравця та лідера у багатьох передових технологіях, які, безумовно, визначатимуть наступні десятиліття глобальної цивілізації та прогресу. Цей міжнародний та економічний статус – так само як наші власні інтереси – роблять все більш важливим для Європи управління своїми відносинами з Китаєм. …Розрив зв’язків (decoupling) є явно нежиттєздатним, небажаним і навіть непрактичним для Європи. Але, як я вже казала ще в січні та як виклала більш детально кілька тижнів тому, Європі очевидно необхідно працювати над зниженням ризиків (de-risking) у низці важливих і чутливих складових наших відносин. Тому знижуйте ризики, а не розривайте зв’язки”.
- “… Найголовніше, я кажу це тому, що ці відносини надто важливі для нас, щоб не визначити власну європейську стратегію та принципи взаємодії з Китаєм. Я вірю, що ми можемо – і ми повинні – напрацювати наш власний чіткий європейський підхід, який також залишає нам простір для співпраці з іншими партнерами. І відправною точкою для цього є необхідність мати спільну та дуже чітку картину ризиків і можливостей у нашій взаємодії з Китаєм”.
- “… Демонстрація військової сили в Південно-Китайському морі, Східно-Китайському морі та на кордоні з Індією безпосередньо зачіпає наших партнерів та їхні законні інтереси. Або щодо питання Тайваню. Політика “Єдиного Китаю” є давньою в ЄС. Ми постійно закликаємо до миру та стабільності в Тайванській протоці й рішуче виступаємо проти будь-якої односторонньої зміни статус-кво, зокрема із застосуванням сили. Ми також не повинні ухилятися від розмов про глибоко хвилюючі та масштабні порушення прав людини в Сіньцзяні. І подібно до того, як Китай нарощував свою військову позицію, він також посилив свою політику економічного та торговельного примусу, яку ми побачили від Литви до Австралії, яка зачіпає все: від поп-гуртів до торгових брендів”.
- “І все це симптоматично у світлі факту, що Китай зараз перегорнув сторінку ери “реформ і відкритості” та рухається в нову еру “безпеки і контролю”. Я чула це в Пекіні від [представників] багатьох європейських компаній, які стали свідками цього зсуву в бік безпеки та відходу від логіки відкритих ринків і вільної торгівлі. І щоб зміцнити цю безпеку та важелі контролю, Китай відкрито проводить політику зменшення своєї залежності від світу – це цілком нормально, це їхнє право – але водночас збільшує залежність світу від себе”.
- “Більшість нашої торгівлі товарами та послугами залишається взаємовигідною. Але існує нагальна потреба відновити баланс наших відносин на основі прозорості, передбачуваності та взаємності. …І крім того, ми також знаємо, що є деякі галузі, де торгівля та інвестиції становлять ризик для нашої економічної та національної безпеки, зокрема у контексті явного злиття військового та комерційного секторів у Китаї. Ось чому центральною частиною нашої майбутньої стратегії щодо Китаю має бути економічне зниження ризиків”.
- “Тут є чотири ключові сфери, які я хочу дуже коротко окреслити. Перша – критично оглянути нашу власну стійкість і залежність та зробити свої економіку й промисловість більш конкурентоспроможними та стійкими. …По-друге, ми починаємо сміливіше та краще використовувати існуючі інструменти захисту торгівлі. Ми надали собі правильні інструменти для вирішення проблем безпеки та економічної диспропорції. Тож ми повинні більш наполегливо використовувати їх, коли нам потрібно. …Третій елемент — це необхідність подивитися, де нам потрібно працювати над новими інструментами в деяких критичних секторах. Ми маємо переконатися, що капітал наших компаній, їхній досвід та знання не будуть використані для посилення військових і розвідувальних можливостей тих, хто також є нашими системними суперниками. …Четвертий принцип – це співпраця з партнерами, чи то в галузі економічної безпеки, чи в питанях торгівлі – з партнерами, які близькі нам у G7, і з тими, з ким у нас слабкіші зв’язки, але є спільні інтереси. Це буде ключовою частиною диверсифікації та посилення стійкості наших ланцюгів постачань, щоб зменшити власну вразливість”.
- “…Сильна європейська політика щодо Китаю спирається на міцну координацію між державами-членами та інституціями ЄС, а також на готовність уникати тактики “розділяй і володарюй”, з якою ми знаємо, що ми можемо зіштовхнутися. І настав час для Європи теж почати діяти. Зараз настав час продемонструвати нашу колективну волю, настав час спільно визначити, як виглядає успіх, і показати ту єдність, яка робить нас сильними. …І в цьому сенсі я кажу: Хай живе Європа” (повний текст промови читайте за посиланням).
“Китайський дракон може довго спати, але швидко прокидатися”, – експерти і дослідники знову згадують цю сентенцію. Після довгих десятиліть існування китайської держави як напівколонії, громадянської війни, соціальних експериментів на кшталт культурної революції та “великого стрибка” наприкінці минулого сторіччя Китай впевнено став на шлях бурхливого економічного розвитку. Економічне зростання змусило китайську еліту замислитися не лише про сьогодення, а й про адекватне у майбутньому місце Китаю на світовій геополітичній шахівниці.
Євгеній Захарчук,
науковий працівник (підготовлено за сприяння Західного наукового центру НАНУ і МОНУ, ГО “Україна-Європа-Світ”)
19.04.2023