У часі чергового повномасштабного нападу рашистів на Україну їм у цьому допомагають їх посіпахи білоруси. І начебто опозиція, яка виїхала з білорусі та білоруська еміграція мала би бути на стороні України, але чи це так? Питання відкрите у політичному, дипломатичному, суспільному, військовому, а також й спортивному аспекті.
Адже тяглість невизначеності білорусів має своє історичне коріння. А заздріть до успіхів українських спортсменів зачіпало їх за «живе».
Приведу два приклади про Олександра Медведя та Ларису Петрик.
Олександр Медведь 
Лариса Петрик
Перший, видатний борець (2005 року визнаний найкращим борцем вільного стилю в історії спорту та введений в Залу спортивної слави боротьби), триразовий олімпійський чемпіон (1964, 1968, 1972), семиразовий чемпіон світу (1962, 1963, 1966, 1967, 1969, 1970, 1971), чотириразовий чемпіон Європи (1966, 1968, 1971, 1972). Іще безліч інших спортивних успіхів.
Друга, успішна спортсменка (гімнастика спортивна), олімпійська чемпіонка, чемпіонка світу та має інші досягнення.
Тож не дивно, що білоруси завжди ревно реагували на ідентифікацію цих спортсменів як українців. Адже це чистесенька правда. Олександр Медведь має український родовід. Навіть незважаючи на те, що він тривалий час живе у білорусі й має їх громадянство, Олександр неодноразово сам зазначав про своє українське коріння («Старт» 1967, 1973, Спортивна газета, 1982). Але білоруська еміграція напевно не читала інтерв’ю Олександра й кожен раз «нападала» на українську діаспору коли мова заходила про українське походження спортсмена.
Щодо Лариси Петрик, то офіційна біографія (за Вікіпедією) відносить її до росіян. Однак, я знайшов один цікавий документ в якому говориться таке: «американському кореспондентові вона заявила, що вона українка»!!! Тож припускаємо, що радянська пропаганда перекрутила її біографію, щоб приховати український родовід.
Тепер до суті й фактів мого дослідження. У чому ж вина білорусів запитаєте? Відповідаю.
У фондах ЦДАЗУ я віднайшов документ від 1969 року. Цитую уривок: «До хвальної редакції газети білорусів у вільному світі «Беларус» Торонто, Канада. Вельмишановні панове. Щиро дякуємо за число Вашого часопису «Беларус» за січень 1969 р., де опубліковані дві статті – «І неразумна, і няпрыгожа» (я подам уривок цієї статті нижче із часопису «Свобода») і «Памилка ці пресабечаньне?» п. Жука. Обидві ці статті заторкують повідомлення Української інформаційної служби «Смолоскип» про національність спортсменів з СРСР, які брали участь в ХІХ-ій Олімпіяді в Мексіко. В зв’язку з цим хочемо подати Вам такі інформації, з проханням опублікувати цей наш лист на сторінках Вашого часопису:
- В жодному повідомленні УІС «Смолоскип» ніколи не було подано, що Лариса Петрик українка. Нам не вдалось устій нити, чи її батьки походять з України чи з Білорусії. Згідно з Довідником учасників ХІХ-ої Олімпіяди, Лариса Петрик народилась в Долинську (Сахалінський півострів, на Далекому Сході) 28 серпня 1949 . З інших інформацій, нам відомо, що вона проживає в Мінську, де є студенткою. Не маючи змоги провірити її національности, не зважаючи на те, що американському кореспондентові вона заявила, що вона українка, про що писала американська преса, ми її не подали у нашому списку. Повідомлення української преси, про що Ви згадуєте в своїх статтях, були мабуть базовані на інформаціях американської телевізії і радіо.
- Згідно з нашими інформаціями, як рівнож з інформаціями мехіканського Довідника про учасників ХІХ-ої Олімпіяди, Олександр Медвідь народився 16 вересня 1937 р. у Білій Церкві, на Україні…
- Жаліємо, що Білоруські організації у вільному Світі, не вислали своїх представників до Мехіко, де крім українських і литовських представників, мабуть нікого іншого не було з поневолених в СССР народів. Ми почувались до морального обов’язку виступити перед світовою олімпійською опінією та перед світовою пресою в обороні національного імені не лише українців, але й усіх інших національностей, які насильно були включені в загальну олімпійську команду СССР, та яких майже вся преса трактувала, як росіян. В цій справі наш довгий лист опублікував єдиний в Мехіко англомовний щоденник «Тзе Ньюс» з 25 листопада 1968 р., в якому ми писали також про білорусів, та зокрема про першого білоруса, який здобув срібну медалю на Олімпіяді Ромуальда Клима (цей лист був опублікований ще перед виступом Л. Петрик). Цього ж дня, на підставі наших інформацій, була зорганізована одногодинна радіопередача в еспанській мові в Мехіко, про національність «сявєтських» спортсменів, в якій говорилось також про білорусів. Крім цього ми підготували шість радіопередач з Мексіко, які були переслані на Україну і до СССР. В трьох з цих радіопередач ми говорили також про білорусів, а в останній, яка була передана в Україну 27 жовтня 1968 р., ми говорили про білоруських спортсменів, а в тому також і про Ларису Петрик, як про білоруску.
Надіємось, що Ви опублікуєте цей наш лист на сторінках Вашого часопису «Беларус», чим направите ту кривду, яку Ви заподіяли своїми статтями Українській інформаційній службі «Смолоскип» і українському імені.
З дружніми привітаннями, Осип Зінкевич, редактор УІС «Смолоскип», генеральний секретар Українського олімпійського руху в екзині».
Нажаль я не знаю чи опублікував часопис «Беларус» лист Осипа Зінкевича. Було б цікаво дізнатися подальшу дискусію з цього питання. Бо українські часописи в США «Америка» та «Свобода» опублікували аналітичні статті щоб з’ясувати хто правий, а хто помиляється й безпідставно звинувачує.
«Свобода» передрукувала уривок статі «І неразумна, і непрыгожа» із газети «Беларус» з елементами аналітики: «Під таким наголовком поміщено замітку в канадійсько-американському часописі білоруської еміграції «Беларусь» ч. 140 із грудня ц. р. з протестом проти того, що на підставі повідомлення Української Інформаційної Служби «Смолоскип» деякі українські видання назвали чемпіонів – білорусів на Світовій Олімпіяді в Мехіко — українцями. Зокрема помилково зараховано до українців носіїв золотих медалей О. Мядзьведзя з Мєнську та Лярису Петрик із Вітебську в Білорусі. Газета «Беларус» виступає також проти того, що «деякі шовіністичні українські кола» за кордоном на географічних мапах поширюють кордони України за рахунок білоруської землі «під сам Мєнськ та Барановічі, залишаючи по стороні України навіть такі білоруські обласні центри, як Гомель і Берасьце», а один із українських науковців з титулом професора залічив до українців навіть славного білоруського першодрукаря Францішку Скарину. «Беларусь» пише: «Які підстави мають після всього цього українці змагатися з російським імперіялізмом, коли по відношенню до інших народів вони не кращі?».
Уявляєте таке??? Ми, українці не кращі за рашистів на думку білоруської діаспори!!!
На цьому випадку історія не закінчується. Вже наче б то з’ясовано всі питання національної ідентифікації Олександра Медведя. Аж ні! білоруська діаспора знову за своє, знову до критики українців.
Часопис «Наш спорт» (спортивний журнал української діаспори в США) у 1973 році помістив уривок статті «Рекордсмен килима», автора В. Прецкайло з Мінську, з київського журналу «Старт», де Олександр Медведь вкотре підкреслює своє українське коріння. Цей передрук був відповіддю українців на лист Раїси Станкевич – президента Білорусько-Американської організації молоді, в якому вона оспорювала український родовід спортсмена.
«Наш спорт» підсумовує так: «Медведь таки українець! Це, що він, як і інші подані нами спортовці перебувають з різних причин в Білорусії ще не означає, що вони білоруси. Ми все таки радіємо, що п-ні Президент, а з нею і велика частина білоруської молоді в Америці гордяться осягами спортовців, жителів Білорусії. Якщо згадані нами спортовці справді білоруси, – «Наш спорт» по братньому ґратулює їм і п-ні Станкевич. Україна пишається сотнями славних в цілому світі спортовців і не потребує «красти» не українців, як це робить Росія. Тому здивування п-ні Станкевич, щодо не зачислення до українців Марка Шпіца з його семи медалями уважаємо за неповажний жарт».
Ось такі діалоги української та білоруської діаспори навколо спорту. В першу чергу не привітні закиди з боку білорусів у брехні, шахрайстві чи кражі. Чи українці заслугували на таке? Ні!
Мені здається, що білоруська еміграція діяла на запит рашистів, як і сьогодні. Хоч українці завжди ставились добре до білорусів навіть у часі коли вони намагалися шкодити. Наприклад волейбольна команда СК «Ньоман» (США) була долучена до волейбольної секції СУАСТ-Схід. А Український олімпійський комітет в екзилі у боротьбі за вільний український спорт й участь українців в Олімпійських іграх завжди згадував білорусь як країну так і білоруських спортсменів.
Тому «напади» білоруської діаспори на українську були безпідставні й напевно замовні.