ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ МАРКІЯН ШАШКЕВИЧ
(Есе на пошану Маркіяна Шашкевича, у день спомину)
У дні спомину про визначного українця Маркіяна Шашкевича (07.11.1811-07.06.1843) “оформилося” наступне переконання. Певно ще у той далекий, свій час, Шашкевич уже надсилав українцям важливі життєві наративи і завіти для кожного, для суспільства.
М. Шашкевич, здобувши натхнення від “Енеїди” І. Котляревського (1768-1838), пісень й текстів М. Максимовича (1804-1873), ін. знайшов те, за чим так давно глядів і при можливості досліджував, побачив живий приклад та переконався в можливості й нагальній потребі творити народну руську словесність. Бо лише певний рівень розвитку цивілізації і мови, як однієї з домінуючих складових, дає людині свободу для реалізації життєвого потенціалу (самореалізації), в тому числі й для культурного розвитку.
Маємо розуміти, а ще раніше усвідомив Шашкевич, що цивілізація надихається культурою та мовним середовищем – культура набуває буттєвої вкоріненості цивілізації. Як частина європейської культури і цивілізаційної спільноти Україна робить європейський вибір. Обираючи розвиток у цивілізаційному контексті відкритого демократичного суспільства, вона здійснює і євроатлантичний вибір. Усе відбувається в час, коли на українській землі поки ще присутня російська навала, сформована потворною радянською системою і її попередниками. Це мілітаризоване угруповання з московських теренів у своїх збочених намірах закопати, загидити, згвалтувати й вбити, уже продемонструвало українству, та й усій цивілізації, зразки рашистського нутра.
Приймаючи особистість, її права, гідність та свободу вищими цінностями, Україна обирає західний світ, західну цивілізацію взагалі… У ці дні дні згадаймо Будителя та його такі актуальні настанови. Шануймо!
“Разом, разом, хто сил має,
Гоніть з Русі мраки тьмаві,
Зависть най нас не спиняє,
Разом к світлу, други жваві!”
(СЛОВО ДО ЧТИТЕЛЕЙ РУСЬКОГО ЯЗИКА, 1833)
”Добре тому, хто уміє,
Розточивши буйні мислі,
Українським вітром гнатись.”
(МОЄ НЕБО, 1838)
”Відкинь той камінь, що ти серце тисне!
Дозволь — в той сумний тин
Най свободоньки сонічко заблисне:
Ти не неволі син!”
([ДРУГОВІ], ?)
”Руська мати нас родила,
Руська мати нас повила,
Руська мати нас любила:
Чому ж мова єй немила?
Чом ся нев встидати маєм?
Чом чужую полюбляєм?”
([РУСЬКА МОВА], ?)
”І якщо ти прагнеш неба,
Чуй, повім я, в чім потреба:
Знайдеш в пісні руській, в звуках
Те, що у кохання муках,
І забудеш про страждання,
Про криваві в серці рани.”
(МОЄ НЕБО, 1838)
Євгеній Захарчук
(за матеріалами ГО “Україна-Європа-Світ”)