Результати позачергових парламентських виборів у Республіці Молдова (РМ) не просто спричинили переформатування політикуму, а й принесли надію на довгоочікуване залагодження придністровського конфлікту. Після довгих десятиліть розривання РМ між різновекторно орієнтованими президентом, парламентом, урядом, спецслужбами й опозицією, країна отримала 24 грудня 2020 р. нову президентку М. Санду, а 11 липня 2021 р. – новий склад парламенту, які, нарешті, налаштовані суголосно – в напрямку вступу до ЄС, проведення реформ, боротьби з корупцією, захисту прав і свобод людини та дотримання європейських цінностей.
Відтак, якщо на Сході України триваючий військовий конфлікт низької інтенсивності може увійти в „заморожений” стан і стати загрозою для національної безпеки на довгі десятиліття, то на Півдні України з’явилося підґрунтя для „розморожування” конфлікту на Лівому березі Дністра. Хоча „сіра зона” навколо Тирасполя порушує територіальну цілісність Республіки Молдова, однак, значну загрозу вона несе й для Української держави.
Досить згадати інспіровані Росією спроби проголошення в 2014-15 рр. „Одеської народної республіки”, „Бессарабської народної республіки” і „Гагаузької народної республіки”. У разі успішного втілення бодай одного із цих проектів, „сіра зона” хаосу, насилля та безправ’я поміж українською та молдовською державами зросла б удвічі. Крім того, повсякчас зберігається загроза того, що розташований на території т.зв. „Придністровської молдовської республіки” („ПМР”) значний військовий контингент Збройних сил РФ може взяти участь у воєнних діях проти України.
Використовуючи зміцнення проєвропейського зовнішньополітичного вектору РМ, президенти Володимир Зеленський і Майя Санду домовилися про синхронізацію діяльності двох держав у контексті процесу європейської інтеграції. Наслідком цього процесу має стати не лише успішне приєднання двох країн до ЄС, але й цілковите усунення придністровського конфлікту.
Зокрема, було домовлено, що з 1 січня 2022 р., де-юре, на центральній ділянці українсько-молдовського міждержавного кордону (де-факто, на адміністративній межі між Україною та „ПМР”) почне працювати спільний митний контроль, який здійснюватимуть разом молдовські й українські митники. Цей крок має завдати потужного удару по потоках контрабанди, що значною мірою підживлює тіньову економіку невизнаної республіки.
Також, починаючи з 1 січня 2022 р., має почати діяти заборона в’їзду на терени України автомобілів як юридичних, так і фізичних осіб, з придністровськими номерними знаками. Уряд у Кишиневі та тираспольська адміністрація вже уклали угоду про те, що автовласникам у „ПМР” видаватимуться нейтральні номери (тобто, без гербу та прапору РМ), але з молдовською реєстрацією.
Згадані домовленості керівництва двох держав, а також інші актуальні питання двосторонніх відносин України та РМ були обговорені 26 червня 2021 р. в м. Бєльць у ході міжнародної конференції „Республіка Молдова та Україна на шляху до Європи”. Основними тематичними напрямками заходу були такі: перспективи транскордонного співробітництва; модернізація моделі місцевого самоврядування; потенціал діаспори в контексті розвитку публічної дипломатії; освіта та культура як ефективний інструментарій поглиблення двосторонніх відносин. Участь у конференції взяли представники євроінституцій (онлайн), парламентарії двох країн, керівники місцевих органів влади, політологи й активісти громадських організацій. Причому, захід навмисно провели не в проєвропейськи орієнтованому Кишиніві, а в проросійськи налаштованому регіоні навколо м. Бєльць.
Варто також нагадати, що, крім двосторонньої домовленості Києва та Кишинева про координацію своїх дій на шляху до ЄС, 17 травня 2021 р. було засновано тристоронній формат посиленої співпраці в рамках інтеграції до ЄС між Україною, Молдовою та Грузією. Всі три держави є асоційованими партнерами Євросоюзу та учасниками Ініціативи ЄС „Східне партнерство”.
Щоправда, слід визнати, що залагодження в короткостроковій перспективі придністровського конфлікту несе певні виклики для Києва та Тбілісі. Річ у тім, що варіанти вирішення конфліктів, пов’язаних із Кримом, Донбасом, Абхазією та Південною Осетією, не проглядаються навіть у довгостроковій перспективі. У свою чергу, в Брюсселі дуже люблять т.зв. „історії успіху”, оскільки єврочиновникам також необхідно регулярно звітуватися й бажано за допомогою переможних реляцій (наприклад, про успішну реінтеграцію Лівого берега Дністра), а не переліку складних проблем.
Відтак, існує гіпотетична можливість того, що, після евентуального повернення Придністров’я до складу Молдови, Брюссель виокремить РМ як пріоритетну в рамках євроінтеграції країну. Принаймні, одного разу так вже було – у 2010-х роках – коли, після війни в Грузії у 2008 р. та перемоги проросійського кандидата В. Януковича на президентських виборах в Україні у 2010 р., Брюссель зосередився на співпраці саме з Молдовою, яка, зрештою, першою зі згаданих держав уклала з ЄС угоду про асоціацію.
Що ж, залишається сподіватися, що цього разу розмови В. Зеленського та М. Санду про синхронізацію діяльності двох держав у контексті процесу вступу до ЄС будуть наповнені реальним змістом і приведуть до спільного успіху!
Автор: Марія Макаренко