Продавці “Вернісажу” змушені продавати товари дешевше від закупівельної ціни.
Про це повідомляє Еспресо.
На Вічевій площі у Львові багато років діє ринок “Вернісаж”, який донедавна був найбільш відвідуваним у місті. Наприклад, магнітики можна придбати в кожному сувенірному магазинчику, а тут люди шукають ексклюзив. Там продаються вироби народного мистецтва – браслети з бісеру, мальовані ікони, різнобарвні вишиванки тощо. Проте, карантин введений через коронавірус суттєво вплинув на ситуацію: “Лише де-не-де можна побачити покупців. Та й місця на ринку значно побільшало”.
“Не дивно, адже 30% продавців, які працювали тут роками, досі не вийшли на роботу після карантину. Кількість іноземних туристів зменшилася на 95 відсотків. З внутрішніх – навідуються лише 10% від кількості докарантинного періоду”, – пояснює охоронець виставки-продажу виробів народного мистецтва “Вернісаж” з відділу охорони міської ради “Муніципальна варта”, який працює на ринку вже протягом 20 років. Він вважає, проблема у тому, що Львів відносять до “червоної зони”, тож туристи бояться сюди їхати. Багато хто виходить торгувати лише у вихідні, оскільки в робочі дні каса може залишитися порожньою: “Якщо цілий день стояти на базарі, то треба купити каву, щось перекусити, заплатити вантажнику… Все це – витрати, а прибутку – жодного”.
Світлана Носач працює тут уже 22 роки. За фахом жінка – економіст. Колись разом з чоловіком – Богданом Носачем працювали в Чорнобилі. До Львова перебралися ще до аварії на ЧАЕС. Чоловік працював на заводі з виготовлення кришталю. Коли зарплату почали видавати виробами, пані Світлана їздила продавати їх за кордон. Це було складно, тож згодом облаштувалася на “Вернісажі”. Згадує, спочатку соромилася, ховалася в куточку, щоб хтось із знайомих не побачив. У радянський період таку справу називали спекуляцією.
“А потім ринок став нашим другим домом. До карантину працювала тут майже без вихідних, з ранку до вечора. Колись моя мама захоплювалася ляльками-мотанками, тож і я навчилася їх робити. Саморобні іграшки завжди охоче купували як туристи, так і місцеві. Під час карантину два місяці сиділи вдома. Тож коли почали потроху виходити, перейшла від класичних ляльок на більш креативні, – згадує пані Світлана. – Робила їх у вигляді молодят, музикантів, молодих мам з немовлятами, господинь з варениками…”.
Багато років тому в пана Богдана з’явилося хобі – виготовляв оригінальні вироби з дерева. Директор картинної галереї, нині покійний Борис Возницький порадив йому змайструвати копії замків Золотої Підкови. Пан Богдан з ентузіазмом втілив цей задум у життя. Тепер музеї у Канаді й Німеччині пишаються його виробами. А священник з Австралії замовив у нього міні-копії українських церков та створив з них музей для їхньої української діаспори. На цьому майстер свою діяльність не припинив – продовжує майструвати дерев’яні лаковані церкви, вітряки та навіть цілі селища. Дружина продає їх на “Вернісажі”. Майстерні немає, тож влітку творить на балконі, а в холодну пору року – на кухні. Подружжя зізнається, що деколи навіть “воюють” за територію: дружині треба готувати їсти, а чоловікові – новий шедевр майструвати.
Уся їхня родина – творча. Доньку Наталю батько в дитинстві відвів до музичної школи. Дівчинка виявилася здібною скрипалькою. Але вступила до Академії сухопутних військ, аби опанувати фах перекладача. Удосконаливши грецьку та англійську мови, виїхала до Греції. Там вийшла заміж, змінила прізвище на Теодорату. Оскільки ця країна – колиска Візантійської ікони, молода жінка згадала дитяче захоплення малюванням. За порадою друзів вступила до іконописної школи. Повернувшись на Батьківщину, творить ікони незвичної форми на дереві, використовуючи коріння та стовбури. Пояснює, що дерево – це символ хреста, на якому розіп’яли Ісуса. Фарбу виготовляє з яєчного жовтка та оцту.
Непоганим заробітком завжди могли похвалитися торговці вишиванками. Тут є роботи з різних регіонів – сорочки, сукні, рушники, серветки… Раніше, продавши дві сукні, можна було закрити денну касу. Тепер дехто змушений віддавати товар за ціною, нижчою від собівартості.
Товару в усіх – багато. Виготовили його вдосталь, сидячи вдома під час карантину. Хоча витратили чимало коштів на матеріали, змушені знижувати ціни, щоб бодай частину продати. У переважної більшості продавців торгівля на “Вернісажі” – основний заробіток. Ті, хто доїжджає з-за міста, виживає за рахунок господарки. Скаржаться, що, повернувшись додому, до глибокої ночі працюють на городі та доглядають худобу.
Підприємці сподіваються, що ближче до Різдва ситуація з туристами поліпшиться. Проте побоюються, що небажання міської влади йти їм назустріч може знищити бізнес.
Як повідомлялося, майстрині з Чернівців створюють дивовижні гердани з бісеру.