Отто Премінґер Голлівудський режисер, актор. Його ім’я стало для світу кіна «золотим». Він започаткував новий жанр в кінематографі й зламав закостенілу систему цензури й моральної відповідності. Його ідеями захоплювалися легендарні режисери Гічкок, Лінч, Родріґес, а у стрічках знімалися неперевершені Мерлін Монро, Лайза Міннеллі, Джоан Кроуфорд, Френк Сінатра, Ґарі Купер, Майкл Кейн та інші. Він – син юриста, виходець з карпатської Вижниці, режисер, який змінив обличчя й дух Голлівуду.
Тему досліджував Максим Козьменко, передає інформаційне агентство АСС.
Отто Премінґер народився 5 грудня 1905 року у Вижниці у сім’ї євреїв. Його батько, Маркус, був юристом. Згодом після народження сина відкрив у Чернівцях власну юридичну практику. Сім’я переїхала до столиці Буковини. Із початком війни в 1914 році Маркус Премінґер поїхав до Ґрацу, де йому запропонували місце прокурора. З собою він взяв 9-річного Отто й віддав учитися до тамтешньої католицької школи. Молодший син з дружиною залишилися в Чернівцях. Вже за рік Маркуса викликали до Відня, у столиці йому довірили посаду Генерального прокурора імперії. На новому місці у 1916 році сім’я Премінґерів воз’єдналася.
Для Отто у Відні розпочалося зовсім нове життя. Настільки нове, що вже в дорослому віці він називав столицю Австрії місцем свого народження. Але молодший брати Інґвальд, або Інґо, який також пішов у світ кіно й став кінопродюсером, завжди викривав цю вигадку брата.
Підлітковий період Отто пройшов під символом театру. Настільки захоплений сценою, юний Премінґер мріяв стати актором. Він напам’ять заучував монологи із класичних творів, легко виходив на публіку й ніколи не ніяковів перед натовпом, він потребував бути на сцені. Молодий Отто так захопився театром, що почав прогулювати уроки задля створення постановок, задля гри на сцені.
У 1923 році Премінґер дізнався про намір відомого режисера Макса Райнгардта створити нову театральну компанію. І вирішив потрапити на борт цього театрального корабля. Отто писав листи із проханням аудієнції, щодня ходив до поштової скриньки в очікуванні відповіді, день за днем, місяць за місяцем перевіряв пошту. Відповіді не було. Та коли руки вже повністю опустилися, юнак отримав запрошення на розмову до Райнгардта. Так він став його учнем і особистим помічником.
1 квітня 1924 року новий театр відкрився з прем’єрою. У ній Премінґер виконав роль мебляра, він просто сував меблі по сцені. За місяць ще одна вистава, ще одна роль, потім ще одна, і ще, і ще. А через рік влітку Отто звільнився від Райнгардта. Бо розчарувався і не хотів залишатися й надалі тільки помічником, підлеглим, він хотів сам творити. Тоді Премінґер все більше брався до вивчення режисури.
Опісля Отто подався до об’єднаного німецькомовного театру і почав ставити п’єси. І це був початок його сміливих, навіть експериментальних постановок. Вже тоді, в середині 20-их років ХХ століття, 19-річний режисер почав межувати між сексуально-провокативними п’єсами та мелодраматичними виставами.
До слова, майбутній режисер отримав вищу освіту. Це була воля його батька. Він закінчив Віденський університет, де вивчав юриспруденцію. І набуті там знання неабияк допомогли йому в боротьбі проти цензурних установ у США.
У 1930 році один заможний індустріаліст з Ґрацу запропонував Премінґеру зняти фільм. Він мав називатися «Велика любов». Не маючи особливого зацікавлення в кінематографі, режисер все ж погодився. 21 грудня 1931 року відбувся прем’єрний показу фільму в Королівському театрі у Відні. Як результат, за наступні 4 роки Отто Премінґер створив ще 26 кінокартин.
3 серпня 1932 року Отто одружився з угоркою Маріон Мілл. Вони розписалися через півгодини після її розлучення з чоловіком. 30-ті роки стали випробуванням для європейських митців. А для митців з єврейським походженням – почався час виживання. Отто Премінґер прийняв рішення переїхати до Сполучених Штатів Америки. У 1935 році після зустрічі з генпродюсером «20th Century Fox» Джозефом Шенком отримав пропозицію співпраці. Й подався до Лос-Анджелеса. Там він знімав малобюджетні фільми.
А коли його залучили до зйомок фільму «Викрадення», Премінґер вніс деякі правки в сценарій. Авторам і продюсерам це, звісно ж, не сподобалось. Конфлікт завершився тим, що Отто вийшов із кабінету продюсера Занука, грюкнувши дверима. З того моменту він став безробітним. Але не розчарованим. Режисер шукав місця в інших кіностудіях, та його нікуди не брали, бо він числився у так званих «чорних списках» Голлівуду.
Премінґер повернувся до Нью-Йорку і зосередився на театральній сцені. І майже одразу отримав успіх. Його постановки залюбки показували на Бродвеї. Цікаво, що в деяких виставах він і сам грав. Дуже гарно йому вдавалося грати роль німецьких офіцерів, його австрійський акцент й харизматичний вигляд як найкраще підходили образу. А ще це було досить сатирично – іммігрант з Австрії, єврей, грав нацистського солдата.
У 1938 поступив до Єльського університету, де вивчав сценічну режисуру. Невдовзі про успіх бродвейських постановок Премінґера заговорили в Голлівуді. До нього знову звернулися керівники «20th Century Fox» і запропонували 7-річний контракт. Він повернувся до Лос-Анджелеса.
Далі була «Лора». Фільм, який започаткував нову еру голлівудського кіно. Фільм, який став культовим і знаковим. У ньому Отто вдався до новаторського жанру нуару і створив містичний образ «femme fatale», рокової жінки. Він переосмислив образ жінки, якою марять всі, про яку думають всі, і яка залишається ідеалістичним образом навіть для себе ж самої, і стає об’єктом власного пізнання.
У фільмі важливим має бути все. Це Премінґер добре усвідомлював. Тому скрупульозно прописував кожну мізансцену, кожен предмет в кадрі, кожен образ героїв, кожного актора, який одягав маску героя. «Лора» була першою роботою, за яку Отто Премінґера номінували на «Оскара» як кращого режисера. Фільм за версією Американського кіноституту увійшов до десятки кращих детективів всіх часів. До кінця 40-их років режисер зняв ще декілька стрічок, які принесли йому не стільки слави, скільки стабільний заробіток. До слова, у 1946 році він заробляв фантастичних 7,5 тисяч доларів у тиждень.
Післявоєнний період відкрився для режисера часом боротьби із консервативними інституціями цензури й моралі. Його фільми почали викривати соціальні проблеми, у діалогах його героїв почали з’являтися слова, від яких пуританські американцькі затуляли вуха, а кадри наповнювалися відвертими сценами, від яких ті ж американці закривали очі, хоча й нишком підглядали. Так, у фільмі «Блакитний місяць», знятому в 1953 році, Премінґер розвивав тему сексу. Тут вперше з екрану прозвучали слова «незаймана», «вагітна», «спокушати». Шокуючий тодішне суспільство фільм був заборонений «Католицьким легіоном доброчестя». Однак це не зупинило людей після недільної служби поспішати до кінотеатрів на перегляд «аморального кіна». Із бюджетом в 400 тисяч доларів стрічка в результаті зібрала космічних 3,5 млн.
«Людина із золотою рукою» викриває тему наркотичної залежності. А в тодішній Америці тема наркотиків взагалі була табу. Головного героя азартного гравця і наркомана зіграв улюбленець американців Френк Сінатра. Премінґеру вдалося в суді довести моральність своєї стрічки, що вона покликана вберегти молодь від наркоманії, а не підштовхнути їх до залежності. І фільм таки дозволили показувати на великому екрані. Сінатру потім номінували на престижні премії «Бафта» й «Оскар».
А в «Анатомії вбивства» режисер знову залоскотав нерви моралізаторам відвертими словечками: «зґвалтування», «сексуальний клімакс», «сперма», «злягання». Пояснення було просте – у детективі він всього лишень використовував медичні терміни.
В 1954 році в кінопрокат вийшла «Карен Джонс». Це був перший фільм, в якому всі ролі зіграли чорношкірі американці. І за головну роль в ньому Дороті Дендрідж отримала «Оскара», перша в історії афроамериканка удостоєна цієї нагороди.
Гомосексуалізм, інцест, сімейні цінності, расова терпимість, абсурд церковників, політична дволикість – тем для фільмів Премінґера вистачало. Своїми кінороботами Отто Премінґер боровся проти існуючих в Штатах «чорних списків» та інституту цензури, які обмежували кінематограф як мистецтво. У 1962 році зі стрічкою «Порада і згода», в якій йшлося про політику й гомосексуалізм, Отто був вдруге номінований на «Оскара».
На сценічному майданчику Премінґер працював із «зірками», секс-символами, легендами кінематографу. Це були Мерлін Монро, Джоан Кроуфорд, Джейн Фонда, Дебора Керр, Лайза Міннеллі, Ромі Шнайдер, Френк Сінатра, Гарі Купер, Майкл Кейн тощо. А неперевершені й легендарні режисери Альфред Гічкок, Роберт Родріґес, Девід Лінч, Жан-Люк Годар позичили ідеї для власних фільмів.
Проте не всі фільми одного з найкращих режисерів Голлівуду мали успіх. Навпаки, чимало робіт, знятих у кінці 60-их й 70-их років, були просто провальними. І це завдяки важкому характеру Отто. Його сучасники навіть прозвали «Отто Грізний», а кіномитці, хто мав справ з режисером, неприязно відгукувалися про нього.
Отто Премінґер помер 23 квітня 1986 року у своєму домі на Мангетені. На старості він страждав хворобою Альцгеймера, а добив 80-річного кінорежисера рак легень.
Ілюстрації – bbc.com; latimes.com; highonfilms.com; theplaylist.net; imdb.com; amazon.com; hollywoodhistoricphotos.com; britannica.com; pinterest.at; historyforsale.com; stayinart.com; lamag.com; thefamouspeople.com.