Колекцію народних ляльок-мотанок зібрали працівниці музею Богдана Хмельницького у Чигирині. Так відроджують народні традиції.
Про це йдеться у відеосюжеті Суспільне Черкаси.
«Народні ляльки з дітьми та посудом, у національному та повсякденному вбранні, вінках та очіпках. Тут, у музеї Богдана Хмельницького, їх більше сотні. Сюди їх надіслали 19 українських майстринь. Є й ті, що прилетіли з Німечиини, Норвегії та Португалії», – йдеться у відеосюжеті.
Виставка авторської ляльки відбулась в рамках проєкту «Зі щирою прихильністю до життя народного…», присвяченого 155-й річниці від дня народження етнографа, краєзнавця, церковного діяча Марка Федоровича Грушевського (1865-1938).
Організатори виставки – наукові співробітники Національного історико-культурного заповідника «Чигирин»:
Пискун Ольга Олександрівна – завідувачка відділом «Музей Б.Хмельницького» Національного історико-культурного заповідника «Чигирин»;
Харченко Людмила Іванівна – молодший науковий співробітник відділу «Музей Б.Хмельницького» Національного історико-культурного заповідника «Чигирин».
За словами наукової співробітниці музею Людмили Харченко, у виставці беруть участь як досвідчені майстрині, так і початківці. Під час виготовлення ляльок вони використовували різні види технік, різноманітні матеріали та їх поєднання, в результаті чого вийшли справжні витвори мистецтва.
Серед представлених на виставці ляльок – «Королева Еллісів» від майстрині з Норвегії Ніни Хаген.
“Чигирин зустрів красунь лялечок гостинністю господарів, співом пташок, весняною погодою. Сонця мало в Норвегії, а тут, біля пагорбів Богдановій горі – така розкіш. Солодка знемога. Ніжний трунок весняний. Добре видно низи Тясмину, далекі Придніпровські рівнини. Тут, над оборонними стінами з захисними баштами та бійницями, посеред мальовничого ландшафту, під Кам’яною горою, на тому місці, де в середині 17 століття була давня укріплена гетьманська резиденція в Чигирині”, – ділиться своїми враженнями Ніна Хаген.
За словами Ніни Хаген, тема про ляльку народну, традиційну вкрай актуальна, “Вузлові ляльки – втілення майстерності. Майстри народної творчості охоче діляться власними знаннями і вміннями. Маємо планувати такі заходи, щоб передати нащадкам важливість відродження та популярізації народної ляльки, аби продовжувала жити генетична пам’ять українського народу”, – зауважила майстриня.
На виставку до Чигирина з маленького містечка на околиці Кейптауна (Південна Африка) прибула авторська темношкіра лялька “Thembeka”.
Її шлях був довгим і не без пригод. Спочатку вона мандрувала до Києва (жовтень 2019 р.), але чи то за іронією долі, чи то за помилкою поштового відділення потрапила в Об’єднані Арабські Емірати, де пролежала цілий місяць, і зрозуміло в Київ своєчасно не дісталася. Та подорож продовжилась і правдами-неправдами вона все таки добралася в Україну.
“Я все життя живу і працюю в Кейптауні, Південна Африка. Я медсестра, розмовляю лише англійською та німецькою мовами. Я ніколи не була в Україні і не розмовляю українською. Я німецького та польського походження. Тут я ніколи не зустрічала українців. Я не маю українських родичів та не маю зв’язку з Україною. Але я люблю українських ляльок. Я почала їх робити, коли побачила їх в Інтернеті та приєдналась до групи лялькарок. Я розмістила там фотографії своїх ляльок, мене запросили до участі і я погодилась. Це дивовижно…”, – розповіла про себе Луна.
Вона додала, що коли робила свою ляльку, намагалась поєднати традиційний український стиль із африканським. “Головний убір у стилі “Xhosa”. Скоро я спробую мотати хрестики на обличчі ляльки. На даний момент я дуже зайнята академічною роботою, та коли це закінчиться, я приділю більше часу для виготовлення ляльок. Звісно, робити ляльку – це веселіше, ніж писати дипломну роботу”, – додає Луна Ченчинська.
Доречі, авторка лишила мотанку у музеї в Чигирині та мріє, що колись приїдете в Україну і зустрінете в музеї свою ляльку.
На виставці є цікаві експонати. Серед них є лялька в українському вбранні з міста Довжанськ, яке знаходиться на тимчасово окупованій Росією території Луганської області. Мотанки з Кропивницького від Олени Мединської, яка реконструює традиційні українські ляльки (її роботи будуть представлені в одному з експозиційних комплексів виставкового проекту). “Вишита Доля” та “Вишита Писаночка”, композиція “Малі діти, мов ті янголята” від Валентини Мірошник (Драбівський р-н, Черкаської обл.). Лялечки з Прикарпаття, їх автори – вихованки гуртка “Етнолялька” Наддвірнянського районного центру дитячої творчості та національно-патріотичного виховання молоді при Білославській ЗОШ І-ІІ ступенів імені Марії Підгірянки. Керівник гуртка – Боднарук Наталія. Мотанки від Ольги Собкович (с.Легедзине, Тальнівський р-н); від Ольги Слободяник (селище Рокитне, Київської обл.); від Майї Холькіної (м.Дніпро); від Наталії Курпай (Дніпро); від Ревеги Наталії з м. Переяслав (Київська обл.).
Роботи цих авторів перебувають на виставці в Національному історико-культурному заповіднику “Чигирин” в дбайливих руках працівників.
“На створення цієї пари мене надихнули чудові картини Надії Старовойтової. Де дівчата в вінках, стрічках, українських хустках в танці.А вже, щоб красуня не лишалася сама, зробила їй пару. Десь щось зачепе, десь щось побачу, і якщо вже влізе в голову, то не заспокоюсь допоки не зроблю”, – розповіла Олена Лузяніна – українка, яка мешкає у Португалії, родом з Кропивницького.
“Любов до рукоділля мені передалась від бабусі та мами: скільки я себе пам’ятаю, стільки я щось в’язала, шила, ліпила з пластиліну. Уже у Португалії випадково подивилася відео про те, як виготовляють ляльки-мотанки, і збагнула: це – моє, це саме та справа, якою хочу надалі займатись! Відтак роблю ляльок-мотанок і янголів та дарую їх друзям…”, – розповіла про себе майстриня Олена Лузяніна.
“Поштовхом у створенні ляльки-мотанки був Сорочинський Ярмарок. Там були і ляльки-мотанки майстрині з Полтавщини Наталії Свиридюк. Вони мене і заділи за живе, ну дуже щирі, колоритні, українські. Ось так і почалося моє пізнання коріння давньої української історії народного мистецтва, а саме створення ляльки-мотанки її відродження в моєму авторському розумінні. А потім з’явилися вірші, які зазвичай присвячую своїм лялькам. Для мене створення ляльок — це умиротворення душі, творчість, радість. Скажу чесно, дана тема дивує мене. Чим більше вивчаю історію створення ляльки-мотанки, то кожного разу відкриваю для себе щось нове. Авторська лялька — є унікальною ручною роботою, з використанням найрізноманітніших матеріалів і авторських прийомів. Захоплення творити ляльковий дивосвіт для мене стало приємним відкриттям. Коли береш до рук шматки тканини, а особливо, коли це старі рушники бабусі, прабабусі (які їм теж дісталися від пращурів) і вони починають оживати, а ще й сама тканина підказує, що пасує ляльці. І яка вийде мотанка залишається загадкою допоки її не завершиш. Зазвичай, я збираю весь матеріал в якійсь кольоровій гамі в якій уявляю мотанку. Починаю з хреста, і вже в процесі створення все може кардинально змінитися. Це щось магічне – це мабуть, і є таїна української ляльки-мотанки, в моєму розумінні. Мотанки несуть світло і добро. Ляльки стають виразними, ексклюзивними, передають настрій, характер, певну гаму”, – розповіла Ісаєнко Яна.
Як розповіла завідувачка музею Ольга Піскун, експозицію готували два місяці й присвятили її Марку Грушевському – розстріляному в 1938 році суботівському священнику та етнографу, автору книги про дитячі народні ігри та власнику колекції народних ляльок.
“25 квітні (07 травня за новим стилем) 1685 року в с. Худоліївка Чигиринського повіту Київської губернії, а нині це село Чигиринського району Черкаської області, народився Марко Федорович Грушевський. В цьому році йому виповнилося б 155 років від дня народження”, – розповіла Ольга Піскун.
Для порталу української діаспори “Стожари” підготувала Леся Черненко з розповіді майстрині з Норвегії Ніни Хаген, яка викладає в українській суботній школі «Еллісів» в Осло та знайомить учнів з традиціями українського народу.