29 квітня о 10:00 (за Київським часом) в режимі онлайн відбувся міжнародний круглий стіл на тему: «Історична політика між Балтикою та Чорним морем». В онлайн-конференції взяли участь провідні дослідники, громадські діячі та науковці з шести країн світу.
Серед ключових доповідачів на конференції з Білорусі був: доктор філософії, історик, редактор інтернет-видання «Гістарычная праŷда» Мельніков Ігор.
Інформаційний портал української діаспори всього світу “Стожари”, як інформаційний партнер заходу, публікує доповідь Мельнікова Ігоря “Політика історичної пам’яті як інструмент російського впливу в Білорусі”:
Історична наука відіграє вирішальну роль у формуванні національної свідомості народу. У цьому сенсі Білорусь опинилася в дуже небезпечній ситуації. У радянські часи білоруське минуле розглядалося з марксистсько-ленінської точки зору.
Після здобуття незалежності Білорусі в 1991 році розпочався короткий період об’єктивного розгляду вітчизняної історії.
Після 1994 року в білоруській історичній науці почали поширюватися радянські підходи до перегляду основних аспектів білоруської історії. Така ситуація триває і сьогодні, що активно використовується східним сусідом Білорусі. Російські ідеологи (більшість із яких є дипломованими істориками), використовуючи слабкість білоруської державної ідеології, намагаються маніпулювати історичними фактами і, за допомогою них, впливати на білоруське суспільство, яке здебільшого мало знає вітчизняну історію. Одним із центрів російського впливу в історичній сфері Білорусі є Фонд історичної пам’яті, який очолює російський історик Олександр Дзюков. Згадана організація існує з 2008 року і з самого її початку активно бере участь у процесі формування білоруської історіографії. Заявляючи про підтримку “проведення досліджень на актуальних сторінках історії Росії та Східної Європи”, Російський фонд книговидання та конференцій підтримує вигідний напрям Кремля в розвитку білоруської історичної науки. Особливо це стосується публікації колекцій архівних документів «Хатинські вбивці: 118-й український батальйон поліції безпеки в Білорусі» (2018) або «НКВС у Західній Білорусі» (2019). Перший з них активно наголошує на тому, що білоруське село спалили … українці. Це, звичайно, з огляду на російсько-український конфлікт на Донбасі, в якому Білорусь (у політичній сфері) намагається зберегти нейтральну позицію. Що з білоруським суспільством? Тут відкривається поле для маневру для російських пропагандистів. “”Бандера” спалив мирних білоруських селян” – цей постулат активно практикується в російських ЗМІ з 2014 року. Крім того, артикульована ідея починає вимальовуватися через історичні твори, які позиціонуються як суто архівні.
У рік 80-ї річниці початку Другої світової війни Росія почала активно «розробляти» тему « визвольного маршу Червоної армії до Західної Білорусі та України». У червні 2019 року на веб-сайті Фонду історичної пам’яті було опубліковано оригінальну радянську копію пакту Рібентропа-Молотова, підписану у серпні 1939 року. Факт видання повинен продемонструвати «відкритість» російської історичної науки, яка ніби то стверджує, «ось, ми не приховуємо правди». Але, насправді все не так просто. Кремль активно займається експуатацією теми «17 вересня 1939 року», коли через двадцять міжвоєнних років Радянський Союз почав досягати «історичних кордонів». У цьому контексті важливу роль відіграє старий радянський постулат про “порятунок братів білорусів та українців”, який, на думку Росії, не втратив своєї актуальності і сьогодні. І тут автори збірки “НКВС у Західній Білорусі” заявляють, що “вони прагнуть показати єдину картину діяльності органів НКВС на всіх рівнях у контексті тих суспільно-політичних завдань, які стояли перед спеціальною службою вищого політичного керівництва СРСР та партійно-радянського керівництва БССР”. Основним висновком збірки є твердження, що «працівники НКВС забезпечували безпеку функціонування органів місцевого самоврядування, дбали про найважливіші господарські об’єкти, промислові підприємства та установи, запобігали розкраданням, розбоям та крадіжкам, створювали умови для проведення виборів та робота Національних зборів Західної Білорусі в Білостоці ”. Таким чином, акцент переходить від репресивної політики більшовицької системи в Західній Білорусі до “суто адміністративної роботи та виконання доручень”. В крашу сторону ситуація могла б змінитися у випадку публікації, для прикладу, добірок особистих справ осіб, що були заарештовані у 1939-1940 роках на території колишніх північно-східних провінцій Другої Речі Посполитої, зокрема представників так званого “польського контингенту”. Але ці факти демонструють справжню «роботу» НКВС, і тому їх розкриття для публіки суперечить інтересам сучасної російської пропаганди.
Особливо важливу роль у просуванні «російського погляду» на історію Білорусі відіграють недовговічні, популярні публікації у «Всесвітній павутині», які з’являються напередодні важливих історичних дат. Через відмову польської сторони запросити до Варшави на святкові заходи, пов’язані з 80-річчям початку Другої світової війни, президента Росії Володимира Путіна, більшість російських Інтернет-ресурсів почали активно звинувачувати довоєнну Польщу у розпалі Другої світової війни. Напередодні 80-ї річниці початку “польської кампанії Червоної армії у Західній Білорусі та Україні” на веб-сайті Міністерства оборони Російської Федерації були опубліковані секретні документи Генерального штабу Російської Федерації. Серед них чітка записка начальника Генерального штабу, головнокомандувач 1-го рангу Бориса Шапашнікова від 24 березня 1938 року, в якій радянський військовий командир аналізував можливість боротьби СРСР проти сусідів Європи та Далекого Сходу. У документі зазначалося, що “Польща перебуває в орбіті фашистського (Німеччини та Італії) блоку, намагаючись зберегти видиму незалежність своєї зовнішньої політики”. Шапошніков серйозно розглядав німецько-польський військовий союз проти СРСР. З сьогоднішньої точки зору, проаналізувавши значну кількість архівних матеріалів, можна з упевненістю сказати, що Друга Річ Посполита не збиралася виступати проти СРСР на стороні Третього Рейху. У той же час, з першого дня Другої світової війни тисячі білорусів та уродженців Західної Білорусі вели боротьбу проти нацистів у складі польської армії. Однак у сучасній Білорусі переважає радянський погляд на події Другої світової війни, і публікація таких документів без історичних коментарів, зроблених з білоруських національних позицій, може спотворити історичну реальність 1930-х років.
Слід підкреслити, що офіційна влада Білорусі вкотре “дуже спокійно” відреагувала на 80-ту річницю анексії Західної Білорусі до БССР. У той же час різні публікації в Росії активно коментували цю тему. Деякі російські ЗМІ просувають ідею надання статусу національного свята 17 вересня. Зрозуміло, що вони не прагнуть захистити білоруську історичну спадщину та державність. Головне – протиставити Мінську Варашаву і створити ще одну “гарячу точку” у вже напружених білорусько-польських міждержавних відносинах.
Окрім подій ХХ ст. російська сторона активно працює над темою “польського героя Тадеуша Костюшка”, Люблінської унії, яка була спрямована проти Москви, а це означає, що це негативна сторінка білоруської історії та інших предметів білоруської історії. Зважаючи на відсутність об’єктивних білоруських історичних досліджень такого роду, популярні видання відіграють негативну роль у формуванні історичного світогляду білоруського суспільства.
Російські впливи в галузі історичної науки Білорусі досить сильні і тому становлять небезпеку як для формування вітчизняної концепції розгляду історії Білорусі, так і для процесу формування історичної свідомості сучасного білоруського суспільства. У зв’язку з цим важливу роль відіграє діяльність незалежних білоруських істориків та дослідників, які безпосередньо працюють з різними громадськими рухами та підвищують рівень історичних знань білорусів.
Автор: Мельніков Ігор, доктор філософії, історик, редактор інтернет-видання «Гістарычная праŷда», (Республіка Білорусь)