Василь Щеглюк – член Національної спілки письменників України, поет, прозаїк, художник. Видав понад 20 книг, з яких 4 – прозові. Знаємось років понад 20 – адже часто зустрічаємось на різних акціях у Львівському письменницькому домі. Думаю, що для вас, шановні читачі, буде цікавою постать письменника і художника.
То ж розмовляємо з Василем Щеглюком про сучасні українські реалії.
“Головне – що залишиш по собі…”
– Пане Василю, поділись з читачами спогадами – як Ти прийшов “до себе”?
– Завше був собою, та – не сам. Мною хтось постійно хотів керувати, якщо не рахувати батьків і власного розуму. Проте, набираючись досвіду, знань, обравши дорогу творення незалежної держави і добробуту для всіх, нарешті став тим, ким є. Про себе дбаю в останню чергу, особливо, коли вже треба дбати про книги і шлях до читачів.
– Кого більше зустрів уже у своєму житті – добрих чи м’яко кажучи – “не зовсім”?
– Якщо оцінювати свою родину, друзів-однодумців, то серед них “недобрих” не знаю. Можливо, дечого не помічаю, бо й сам не завжди добрий, якщо мати на увазі характер. До тих, хто “не зовсім”, відношу більшість своїх колишніх (і деяких теперішніх) керівників. А серед політиків, керівників держави є більше тих, які “зовсім не…”
– Що для Тебе важливіше – віра чи розум?
– Вірити тільки в щось недосяжне, покладатись на Бога – це не вірити у свої сили. А розум буває різний, і не всі його використовують для творення Добра. Найбільше боюсь – бездуховного…
– Чи часто дивишся (заглядаєш) в небо?
– Спочатку, малим, дивився на Сонце, доки не зрозумів, що воно може й осліпити. Потім, ночами, задивлявся на Місяць, тоді ще – загадковий. Тепер продовжую вивчати інші планети, зірки, відчуваючи, як поступово перетворююсь на мікрочасточку Всесвіту. “Дивлюсь я на небо та й думку гадаю”: чому земне людство про Землю не дбає…
– Богдан Ступка свого часу сказав мені: “Я – такий чоловік, що дуже хотів слави. Я її шукав”. А Ти що думав (і думаєш ) про славу?
– Із Б.Ступкою, С.Максимчуком познайомився в студентські роки. Це різні артисти й особистості. Другого вважаю більш наділеним талантами й патріотичністю, він і в ореолі слави – простий та доступний, а головне – творить для своєї держави. Ступка прагнув до почестей, посад і слави, а проте мав якісь незрозумілі ідеали (образ Бульби, виховання сина…). Коли згадую, що про славу думав Тарас Шевченко, то й зовсім не хочу про неї думати. Головне – що залишиш по собі.
– Чи знайомий з поетичними шедеврами Василя Стуса, Ліни Костенко?
– Якщо називати “шедевральних” поетів, то треба починати з І.Котляревського, С.Руданського, у яких причащався гумором і дечого навчився,Т.Шевченка й І.Франка, без яких не мислю української літератури та патріотизму. Книги В.Симоненка, В.Стуса, Л.Костенко – завжди під руками та ще й контролюють мене. Першим двом, як і найбільшим корифеям, присвятив не одного вірша, а з афористичних творів Ліни Костенко черпаю епіграфи, зачини і натхнення для своїх патріотичних, іноді – й філософських, віршів.
Ще з сучасників хочу згадати Ігоря Павлюка. Намагаюсь наздогнати і не доганяю його у метафоричності та місткості думки, а в прозі вже, здається, наздогнав…
Однодумцем у політиці, поглядах на історію і антиподом у поезії вважаю Богдана Чепурка. Читаю і мушу перечитувати, аби зрозуміти, його твори, прикрашені поетизмами, діалектизмами, метафорами й ускладнені алогіями, космогонізмом та сюрреалізмом. Постійно вчусь у колег і намагаюся втриматись на межі між незатуманеним реалізмом і ускладненою, сюрреалістичною поезією для вибраних.
– Левко Лук’яненко якось намагався переконати мене: “Я накреслив свою долю сам!” А Ти?
– Шаную Левка Лук’яненка, хоч іноді він був незрозумілим. Міг зробити більше для політичної, патріотичної єдності українців. Як, до речі, і Вячеслав Чорновіл.
– Чи наука в Україні – поза політикою?
– Як інженер за основною професією, а також той, хто пише та ще й філософствує, щось видумує і винаходить, не відділяю себе ні від науки, ні від політики, ні від людей. На жаль, політикам ще бракує науки бути корисними (а не корисливими) для людей та держави.
– Які проблеми виникають (чи – виникали колись) у Твоїй діяльності?
– В інженерній діяльності, що забрала більшу частину життя, намагався вирішувати виробничі, заощаджувально-енергетичні, технічні та екологічні проблеми. Дещо раціоналізував, маю ряд винаходів.
У ролі службовця Львівської міської ради (13 років) – це відчуття одинокості й безсилля у спробах вирішити проблеми міста (наприклад, збереження і розвиток промисловості), простих людей, коли інші “прихватизували”, збагачувались, жили одним днем. Якщо йти у владу – то з метою, аби її здобувати, очищати від непотребу, а не прислуговувати іншим, недостойним. Через те, що наші закони – недієві, “непробивні”, я теж став “непробивним” і таким пішов на пенсію.
– Як Ти вважаєш – Україна потрібна світові? До речі, доки в ній правитиме олігархат?
– На жаль, Україна, без якої не мислю свого життя, олігархам та іншим державам потрібна тільки для того, щоб її використовувати, експлуатувати і збагачуватись. А ще – для гуманітарної та політичної експансії, до чого вже призвичаїли недалекоглядних “ту-земців”. Не можна було те, що вкрай потрібне, розвиткове, нищити і топити у гнилому болотті “демо-лібералізму”!
Олігархат правитиме свій бал доти, доки не згуртується (як це зробити з “нечитайлами”?) патріотичний електорат або не вибухне новий Майдан.
– Чи часто доводиться йти на компроміси?
– Компроміс – це поступки від усіх його учасників. Нерозумні, односторонні компроміси зневолюють волю слабших до здобуття перемог.
“Чистих політиків” – мізерні одиниці…”
– Один науковець прагнув мене переконати: “Нема життя – є робота!” Ти з цим згоден?
– Як писав І.Франко: “…працювати й у праці – сконать”. Моє життя – теж постійна робота, якщо її не відтісняє лінь.
– Який відсоток людей (і в Україні, і в світі) прагне пізнати істину?
– Істину не пізнати ніколи, але йти до неї треба, як вважають філософи. В Україні цього прагнуть творчі люди, які невдоволені собою і яких ще дуже мало.
– Як дбає влада про здоров’я нації – медичне, освітнє, політичне, економічне?
-За 30 років ще жодна влада в Україні не подбала про здоров’я нації. Вона навіть не помічала її, а бачила як неоднорідну масу людей, котрі щось вимагають. Усі сфери буття нації – гуманітарна, медична, екологічна, технічна, політично-управлінська – в такому занепаді, що треба починати все спочатку. А початок – це продуктивна праця. Без створення різного роду виробництв не буде нових (крім існуючих торгівельних) робочих місць. Торгівля, як і продаж сировини, продукції сільського господарства, не приносить належної доданої вартості та коштів на все, що потрібне суспільству.
– Українська нація – консервативна. Це добре для існування України?
– Не можна законсервувати розвиток, особливо гуманітарний, духовно-культурний, політичний. Коли утворюється яка-небудь нація, то паралельно, а то – і з випередженням, виникає, зростає її націоналізм. Яким він є чи повинен бути?
Для націй, котрі вже досягли вершин свого розвитку, підійде й консерватизм. Для тих, які розвиваються і не мають під боком ворогів, – гуманний, або соціальний, націоналізм. Для воюючих за своє законне місце на планеті націй – націоналізм жорсткий, аж до самопожертви. Перемагають ті, хто жертвує і бореться, не звертаючи уваги на те, що про них думають інші. Життя людей і націй – це постійна, якщо не конкуренція, то боротьба.
– Коли Україна перейде, нарешті, на інноваційний шлях розвитку?
Все життя прагнув і прагну інновацій – і як інженер, і як конструктор, і як винахідник та письменник. А ще ж малюю з дитячих літ…
Аби йти шляхом інноваційного розвитку, треба спочатку на нього вийти й утвердитись. Не тільки бажати, а й діяти. вишукуючи для цього кошти – перш за все власні, а не позичені. Іноземні інвестиції – це капітали інших держав, їхніх капіталістів, які мають свої інтереси: до чиїхось винаходів, нових технологій, дешевих робочих рук, ринків збуту, родючих земель, надр і власних прибутків. Де тут хтось бачить “гуманний інтернаціоналізм”? Ним і не пахне – пахне експлуатацією, експансією, загарбництвом, космополітизмом. Пам’ятаймо ще про шалену конкуренцію, політику гегемонізму, світову кон’юнктуру, уражену екологію… Все це – проти того, щоб наша держава розвивалась інноваційно. Якщо вона сама, або її багатії, або прості люди не вкладуть свої кошти – розвитку не буде, а торгівля імпортованими товарами процвітатиме.
Я вже не раз перевірив ці твердження-аксіоми на собі. Маю два нові патенти на винаходи, завдяки яким можна створити багато видів нової техніки, аж до ракет, до того ж – екологічно чистіших, економніших і продуктивніших. Мій вибуховий двигун може працювати на воді, а не на дорогому паливі. І ось уже 9-й рік отримую від міністрів та підприємців поради-відписки: шукай інвесторів, створюй дослідні зразки самотужки… Я ж не капіталіст, навіть своєї квартири не маю, аби продати чи закласти за позику в банку.
Особисте збагачення як самоціль заважає розвитку творчого потенціалу, а без творчості не матимуть користі та розвитку ні люди, ні держава. Замкнуте коло!
– Львів для Тебе – це…
– Львів для мене з 1970-го року став не тільки другим домом, а й джерелом знань, і творчою майстернею, і натхненням.
– Кому з українських політиків віриш?
– На жаль, політики нині – не ті, хто гартувався колись у боротьбі з совітською системою, в тюрмах і в таборах. Нині їх створюють, підгодовують великі й не завжди чисті гроші, а також засоби масової інформації. “Чистих політиків”, тобто відомих людей, які свою діяльність присвятили покращенню життя українців, зміцненню України як держави , – мізерні одиниці. Дехто з їх антиподів навіть наловчився використовувати Майдани, самопожертву інших для просування по щаблях особистого успіху як в Україні, так і за кордоном.
– Який відсоток українців читають художню літературу?
– Художню літетаруру, включно з інтернетівською, читають біля одного відсотка людей. Споживачі шкодують грошей, часу й зусиль. От якби безплатно та ще й само лізло через вуха й очі в голову!.. Винайдено кілька таких способів: радіо, кіно, телебачення, комп’ютери, смартфони… Проблема в іншому: з чого жити професійним письменникам і творцям… Я на прожиття заробив у інших сферах діяльності. Моє творче кредо таке: писати про реалії, і так, щоб мати реальний вплив на них, а не у свою кишеню.
З усього – висновок: хочеться більше поговорити про літературну творчість останніх, помайданних, років.
– Добре, Василю, ще колись і про це поговоримо. А тепер – дуже дякую Тобі за розмову.
Спілкувався Богдан Залізняк,
керівник
пресцентру наукової журналістики
ЗНЦ
НАН України і МОН України,
член НСПУ і НСЖУ