У столиці Чехії Празі, щоб виявити вдячність загиблим героям, підтримати тих, хто втратив рідних, і нагадати про війну на Донбасі відбувся показ фотовиставка «Ми. Мами. Сильні» про жінок, які втратили своїх синів на фронті. Це перша така виставка, яка показала Європі біль і горе українських матерів.
Дванадцять світлин із зображенням жінок, які тримають у руках портрети своїх загиблих синів, розкривають особисту трагедію кожної матері, яких об’єднала страшна спільна доля – ховати власних дітей, загиблих на Донбасі.
Триденну фотовиставку за участю мам загиблих героїв Лілії Ільницької та Олени Максименко відкрили 23 лютого на центральній площі Праги. Також портрети виставили в кінотеатрі «Atlas», де відбувся показ українського фільму «Атлантида» режисера Валентина Васяновича.
«Проєкт „Ми. Мами. Сильні“ був створений „Домом ветеранів“ та складається з двох частин. У першій частині презентували фотовиставку з портретами матерів, які спочатку тримають в руках портрети своїх героїв-синів. На знімках відображено біль і сум. А потім на фото ці самі жінки, одягнені у вишиванках і в українських хустках — це зовсім інші люди, які знайшли в собі сили жити далі», — розповідає волонтер Юлія Толмачова.
Крім того, волонтерка зізнається, що реакція у людей була зовсім різна:«В перший день виставка проходила в Празі на майдані. Чехи підходили, просто плакали, і обнімали наших матерів. Навіть перекладу не потрібно було, адже вони все розуміли. Проте багато було провокацій з боку туристів з Росії, які хотіли спровокувати на якусь суперечку».
Присутні на відкритті мами загиблих військових Олена Максименко та Лілія Ільницька наголосили на тому, що їх сини, як і тисячі інших, віддали своє життя захищаючи свою землю у війні, яку розв’язала Росія проти України. Вони подякували за підтримку, яка надається нашій державі у донесенні правди про російську агресію.
«Цей проєкт дуже важливий, багато хто навіть не знав, що в Україні війна. Цією фото виставкою ми показали нашу біль, з якою живемо, і будемо жити до кінця нашого життя. Цією виставкою донесли, що ми сильні, і продовжуємо жити. Нам було приємно, коли до нас підходили чехи-хлопці, і дякували, що наші діти не побоялися захищати нашу країну..», – розповідає Олена Максименко, син якої загинув у 2016 році поблизу Широкіного.
«Кажуть, що час лікує – ні, час ніколи не лікує, і рани ніколи не заживуть», – каже Олена Максименко, якій, за її словами, біль у грудях заважає говорити.
«Коли свята – ще важче, коли чекаєш сина, що він прийде, а його нема», – додала вона.
Максименко також розповіла, що багатьох матерів, яких вона знала, вже немає серед живих, тому що вони не витримують цього болю. Але попри це, каже жінка, вони намагаються гуртуватися й підтримувати одна одну, щоб разом пережити болісний смуток через втрату найрідніших.
«Не хочеться, щоб сироти росли без батька, щоб дружини жили без чоловіків, а для матері це особливо важко, коли сина нема, – каже Максименко. – Це дуже важко – ховати своїх дітей».
На думку Євгенії Чигалової, представниці російської меншини в урядовій раді Чехії, ця виставка ще більш зворушлива та трагічна, саме тому, що мова іде про матерів.
«Дві мами знайшли сили сюди приїхати, і попри те, що зараз вони лише можуть приходити з квітами на могили своїх синів, вони мають пишатися своїми дітьми, – вважає Чигалова. – І ми пишаємося ними теж!»
Представниця російської меншини також додала, що спогади про те, що війна на сході України триває, дуже швидко забуваються.
«Велика підтримка була у 2014–2015 роках, але зараз вже 2020 рік. Шість років пройшло, і що ми бачимо – люди забувають», – сказала Євгенія Чигалова.
На її думку, зараз підтримка мала б бути ще більшою, адже війна точиться зовсім поблизу, на відстані двогодинного перельоту на літаку.
«У нас немає ніякого конфлікту, як каже Штайнмаєр, Макрон, як кажуть в ООН, – вважає волонтерка. – Ні, у нас іде війна з Росією, і ми це маємо довести світові, щоб він це визнав», – додала Толмачова.
Юлія Толмачова додала, що у Празі 26 лютого відбувся показ фільму «Атлантида», який зайняв перше місце на Каннському кінофестивалі. Автор фільму Валентин Васянович. В «Атлантиді» розповідається про майбутню перемогу України у війні з Росією, і повернення окупованого Донбасу. У фільмі знімалися непрофесійні актори — ветерани АТО, волонтери, солдати ЗСУ. Завдяки кінострічці «Атлантида» у Венеції на кінофестивалі на головній локації підняли прапор України.
Самі героїні світлин говорять: для них важливо, щоб про їхню втрату й біль знали, а підтримка і співчуття української діаспори спонукають на подальші проєкти. Вони знайшли в собі сили жити далі і займатися громадською діяльністю, а це – великий подвиг.
У травні такий зворушливо-трагічний фотопроєкт матиме продовження. Зі слів організаторів, виставку запропонували провести посольства інших країн.