Творчими стежками Павла Маскалика

П'ятниця, 09 листопада 2018 12:59 Автор  ЦДАЗУ
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)
Павло Маскалик Павло Маскалик

Нашого цвіту по всьому світу, кажуть українці. Так, Україна має одну з найчисленніших діаспор. Проте значна частина наших співвітчизників проживає поза межами етнічних українських територій через повоєнний поділ кордонів, що тепер належать іншим державам. Вони не називають себе діаспорою, а віддають перевагу терміну «українці в країнах поселення».


Павло Маскалик є саме таким українцем із колишнього «соцтабору». Відомий актор і режисер Українського Народного театру (УНТ) в Пряшеві (Словаччина), письменник, публіцист, театральний критик, документи якого нині зберігаються у фонді особового походження Центрального державного архіву зарубіжної україніки (ЦДАЗУ).

Павло Михайлович Маскалик народився 2  червня 1942 р. в с. Великий Буковець на Пряшівщині (Словаччина) в родині хлібороба. У 1947 р. їх сім’я змушена була переїхати до Радянської України (українців то депортували, то знову повертали на їх етнічні землі) та оселитися у с. Борщівка, що на Рівненщині. Тут Павло провів наступні 19 років свого життя: пішов до школи, отримав атестат про середню освіту, почав працювати завідуючим сільським будинком культури.

На вибір його майбутньої професії, як часто буває у творчих людей, вплинув один кумедний випадок. Спостерігаючи за аматорською грою акторів, де у ролі злого духа виступав і його батько, він втрутився у хід вистави, коли за сценарієм дійові особи кинулися били нечисту силу. Хлопець ледь не зірвав театральне дійство, просячи акторів на сцені не бити його батька. Малого (а хлопчику тоді було п’ять років) заспокоїли, але видовищне мистецтво його захопило і вже більше не відпускало…

У червні 1966 р. він разом з батьком та братом Юрієм повертаються додому, до с. Великий Буковець, де на той час мешкав його дід. Після отримання запрошення від УНТ у Пряшеві, Павло Маскалик рік працює стажистом, після чого юнак отримує направлення на навчання у Київський державний інститут театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого (нині –Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені ім. І. Карпенка-Карого).

TSDAZU F69 Op1 S151

Сцена із дипломної роботи за п’єсою К. Гольдоні «Хворий та й годі», 1972 р.

П. Маскалик у ролі Фоми Діафуаруса (з гітарою).
ЦДАЗУ, ф. 69, оп. 1, спр. 1, арк. 3

У 1972 р. Павло Маскалик успішно закінчує театральний інститут і повертається до УНТ у Пряшеві, де й працює до 1994 року.

П. Маскалик знову приходить до театру, мабуть, у найкращий період його діяльності: професійні досвідчені актори і режисери, «своя» драматургія і, нарешті, різноманітний репертуар. Він активно долучається до театрального процесу вже як професійний актор.

Першою прем’єрою П. Маскалика в театрі були «Міщани» М. Горького, де він виконував одну з головних ролей – Ніла. Вдало виступає актор як у ролях світової класичної драматургії, зокрема, п’єсах В. Шекспіра, Ж.-Б. Мольєра, К. Гольдоні, Б. Шоу, Л. Толстого, так і у п’єсах словацьких авторів: П. Ковачіка, Я. Соловича, І. Букович, Я. Какоша та ін. Із зростанням акторської майстерності П. Маскалика зростає і кількість спектаклів, де він задіяний. Серед них: «Маків цвіт» та «Ілько Липей» І. Гриць-Дуди, «Украдене щастя» І. Франка, «Веселка» М. Зарудного, «Суєта» І. Карпенко-Карого, «Павук» М. Кропивницького та ін.

УНТ поступово відходить від засилля комедійно-водевільного жанру, у театральному репертуарі починають переважати «серйозні», зокрема українські драматичні п’єси, бо створювався театр саме для українського населення Словаччини. Навіть словацька драматургія тепер тут звучить українською мовою. Над постановками вистав працюють талановиті режисери-українці. Серед них: Ю. Шегерій, В. Баволяр, Й. Фельбаба, Ю. Загребельський, І. Іванчо, М. Гойда та ін.

TSDAZU F69 S151

Сцена з вистави М. Зарудного «Веселка», б/д
У центрі – П. Маскалик у ролі О. Самопала.
ЦДАЗУ, ф. 69, оп.1, спр. 9, арк. 14

Павло Маскалик наполегливо вчиться, переймає театральний досвід. За кожною новою роллю слідує копітка, творча робота. «…Павло Маскалик ніколи не цурався ролей негативних, лихих, малих, незначних, він до кожної приступав з великою відповідальністю, пошаною, щоб найкраще розкрити її характер. Він зумів і маленькі ролі чи «малих» людей виконати на сцені на високому рівні та з азартом, зробити з них значних своїм способом», – писала схвально про його гру на сцені театральна преса. За час роботи в УНТ до творчого доробку актора увійшло понад сто різнопланових і різножанрових, великих і малих ролей.

Свою творчу майстерність та неабиякі режисерські здібності П. Маскалик проявив будучи асистентом режисера кількох вистав УНТ, а саме: Л. Зоріна «Варшавська мелодія», К. Чапека «Справа Макропулоса», М. Кропивницького «Павук» та ін.

TSDAZU F9 S151

Архіваріус Вітек із п’єси К. Чапека
«Справа Макропулоса», б/д
ЦДАЗУ, ф. 69, оп.1, спр. 4, арк.1

Починаючи з 1973 року, П. Маскалик плідно співпрацює з українськими учительськими, молодіжними, дитячими аматорськими драматичними колективами та гуртками у якості режисера-постановника. «Павло виявився простим скромним хлопцем, але знаний своєї справи, професіонал, котрий вмів кожному виконавцю тієї чи іншої ролі приблизити його героя словом і рухом, жестом, мімікою чи навіть інтонацією голосу. А коли треба було, зумів кожному з них у просторі наглядно продемонструвати, зобразити дійову особу нашого актора. Не раз і не два треба було міряти шлях від режисерського стола на сцену, щоб тільки досягнути бажаного результату… А такий приступ до праці ми особливо цінували, бо так скоріше і легше проходила робота над п’єсою, аж до кінцевого її результату – вистави. Особливо симпатичним для нас було те, що Павло ніколи не грався на героя, мовляв я професіонал а ви… Шукаючи оптимальну можливість з існуючого, проблему, завжди брав до уваги і наш погляд, нашу думку, а рішення було завжди спільне. Знав також і похвалити, і хоч інколи могло бути й краще, він умів відчути, що з такого «матеріалу» більше не візьмеш», – писав про нього його колега по театральних підмостках.

Павло Михайлович підготував чимало різноманітних п’єс класичного та сучасного репертуару, що неодноразово отримували нагороди на Фестивалях драми і художнього слова ім. О. Духновича в Меджилабірці (місто у Словаччині).

Спробував свої сили П. Маскалик і як кіноактор. Так, на кіностудії «Баррандов» брав участь у зйомках кількох художніх фільмів. Серед них: «Погляд до минулого», «Чому б не вірити в чудеса?» та ін. Окрім того, Кошицька телестудія Словацького телебачення записала кілька вистав з репертуару УНТ за його участю.

Відомий П. Маскалик як автор поетичних і прозових творів, майстерний публіцист і театральний критик, перекладач. Варто зазначити, що Павла Михайловича довгі роки пов’язувала також плідна співпраця з українською студією Чехословацького радіо, а пізніше – зі студією національно-етнічних передач Словацького радіо.

Вагомий доробок П. Маскалик вніс і у виховання молодого покоління, адже у його доробку драматизації багатьох українських казок та оповідань. Так, на радіо ним були поставлені казки: В. Нестайка «Пригоди малого Олеся», О. Олеся «Микита Кожум’яка», І. Франка «Хитрий лис» та ін.

Павло Михайлович також брав активну участь в громадсько-культурному житті, зокрема української секції Спілки словацьких письменників, співпрацював із деякими громадськими організаціями України. Так, у 1989 р. ввійшов до складу Товариства «Лемківщина» (м. Львів).

Чотири роки тому Павло Маскалик відвідав місто своєї молодості – Київ, щоб особисто передати до ЦДАЗУ колекцію власноручно зібраних документів, що поповнили Національний архівний фонд України, доповнивши його історією культурного життя українців, зокрема українців-русинів Словаччини. Ці документи неодмінно знайдуть свого дослідника, бо вони мають не лише наукову, але й несуть велику мистецьку цінність, наприклад для фахівців театральної справи. Адже ці документи є базою дослідження діяльності УНТ – одного з небагатьох стаціонарних українських театрів у світі, що і нині працює у Словаччині.

Цього року Павлу Маскалику виповнилося 76 років. До свого дня народження він видав у Пряшеві роман про життя українців-русинів із Підкарпатської України «Обочина» (українською мовою), який подарував колективу ЦДАЗУ на добру пам’ять про нього. Ми ж вшанували талановитого українця стаціонарною документальною виставкою «Моє життя – в житті мого народу. Творчими дорогами Павла Маскалика».

Символічно, що захід проходив у столиці, в Музеї Марії Заньковецької (відділ Музею театрального, музичного і кіномистецтва України), у творчій атмосфері корифеїв театру, їх шанувальників і послідовників. Бо наша культура має потужне національне коріння, що сягає глибин свідомості й традицій кожного українця, що єднає нас в одну велику родину, де б ми не мешкали.

Віра Фазлєєва, провідний науковий співробітник відділу

використання інформації документів ЦДАЗУ.

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається