"Творчість – це впорядкування хаосу". Доктор славістики і магістр інженерії – письменник Марко Роберт Стех

Вівторок, 12 червня 2018 07:37 Автор  Богдан Залізняк
Оцініть матеріал!
(2 голосів)

У Львові відбулося кілька зустрічей з Марком Робертом Стехом, визначним українським діаспорним літературознавцем, культурологом, письменником, телеведучим. Доктором славістики і магістром інженерії.

Одна з них – 6 червня у книгарні «Є».

Довелося не одну годину подумати над тим, як подати хід зустрічі. Після роздумів вирішив: хронологічно. Себто подати і виступ автора філософського роману-лабіринту «Голос» та незавершеного експериментального роману «Невмирущі», дослідника творів Ігоря Костецького та Емми Андієвської, драматургії Миколи Куліша, автора і ведучого телепередачі «Очима культури», і розмову з ним зацікавлених осіб – так, як вони й відбулися.

Директор Видавництва Канадського інституту українських студій, менеджер проекту «Енциклопедія України в Інтернеті» та англомовного видання «Історії України-Руси» Михайла Грушевського, викладач курсу історії української культури в Йоркському університеті в Торонто, автор книжки «Есеїстика у пошуках джерел» почав виступ-розмову після вступного слова модератора зустрічі Наталії Трохим, котра одразу ж зацікавила навіть тих, хто, як і автор цього матеріалу, не мав змоги прочитати прози Марка Стеха: «Буде багато містики і філософії. Всім буде цікаво: що буде говорити і як. У нього є свій стиль, своя манера».

Отже, слово Марка Роберта Стеха перед зацікавленою аудиторією:

«Кожна людина живе в культурі…»

Звідки в мене ця любов до України і всього українського? Думаю. що не до всього. Я би радше сказав інакше: в глибинах нашої культури є речі, яких нема ніде. Є деякі унікальні українські творці і твори. Хоча я народжений поза межами України материкової. Україна є більшою. Я народжений за межами, а виростав у Перемишлі. Відчував себе трохи ізгоєм. Навчання було самотужки. Емму Андієвську, Миколу Рябчука, Костя Москальця читав. Ще – Юрія Іллєнка.

Культура, релігія, народознавство – це три сходинки, три місії. Найбільша складність для мене, що я хочу це в текст вкласти.

Кожна людина живе в культурі. А соціальні стосунки – теж аспект культури. Чи людина живе в культурі – сама вибирає. Есеїстика – це для тих, що вони вже знають, чого хочуть. Чи заслуговує українська культура, щоби віддавати своє життя?..».

Наталя Трохим: Чи цей роман – якась внутрішня одіссея?

М. Стех: Це бароковий спосіб мислення. Найкращий приклад з української літератури – це Сковорода (емблематична барокова форма).

Процес писання був постійно процесом відкривання. Для мене цей роман – з тиші. Клаптиками я писав цей текст майже 15 років. Первісний текст був майже в 2,5 рази довший. Мені запропонував Василь Барка: «Ти пиши якомога більше, а тоді – дещо викинеш». Між словами є маса змісту. Я думаю, читачі це відчують.

Наталя Трохим: Насправді автор постарався, щоб ми здогадалися, що там є глибина. Автор покладається на читача: доручає читачеві прочитати те, що є між рядками. Тут є сприйняття читача як співтворця.

М. Стех: Мій особистий підхід до літератури: літературний твір має бути якомога менше особистим.

Трішки про сюжет. На класичному сюжеті відбувається: серед ночі одного чоловіка (33 роки) розбудили телефоном. А це його подруга його діставала. Він завжди її кохав. Але не одружився. Вона каже: її чоловік зник, не повернувся додому. Він – лікар. І просить Олега, щоб той поїхав його шукати. Він їде. Знаходить дуже дивну ситуацію. Є валізка цього чоловіка. Там – не завершені записки роману. Думає, що там мусить бути щось таке, що знайде людина. Читає: одного разу усвідомлює, що цей роман описує його власне життя. І він починає його описувати. Отже: якби вдалося цей твір написати краще! То в ідеальному варіанті – це мав би бути також твір зовсім чужої людини.

Наталя Трохим: Мене зацікавив цей роман. В цьому романі – надзвичайно традиційний і нетрадиційний зміст.

М. Стех: Москалець у передмові пише, що цей роман не скидається на інші зразки романів. Я хотів би думати, що для мене цей роман теж – у нових комбінаціях.

Я відчуваю себе, наскільки я дорожу традицією. Але вона для мене важлива, коли вона жива.

Наталя Трохим: Чому б не писати вам англійською, польською, якщо ви нею володієте?

М. Стех: Може, в тому й була доля патріотизму. Але він не був найсильнішим. Я почав у 16-17 років писати польською. Тоді я українську знав пасивно. Мені забрало 10 років інтенсивної самоосвіти, щоб могти українською писати. Коли я писав польською, мені це не звучало. Я був би імітатором якогось письменника. Я згадував Василя Барку. Він дав мені пораду: «Вивчи напам’ять 1000 арабських зразків поезії. А тепер мусиш їх забути!»

Я побачив, що деякі автори почали більше до мене промовляти.

Наталя Трохим: Дуже багато поезії у вашій прозі. Ви – поет?

М. Стех: Ні, я ніколи не написав жодного вірша. Я принциповий прозаїк. Для мене цікава інша проза. Я недавно завершив телепередачу про Богдана-Ігоря Антонича. Мені чиста проза (за законами логіки мислення і логіки синтакси) автоматично залишається на певному рівні.

Поезія… Я не поет. Але в прозі я зовсім свідомо пишу поетичну форму, але дуже архаїчно. Це стара форма алітеричної поезії.

«Є величезна прірва між нашим інтелектом і інтелектом машин…»

Наталя Трохим: Українську літературу поділяють на материкову і діаспорну. А як ви?

М. Стех: Я люблю писати про речі, які мені подобаються. Я майже ніколи не беру участі в полеміці…

… Моє ставлення до діаспорної літератури і материкової. Мені сказали: «Нью-йоркська група – це явище діаспорної літератури». А я запитав: «А Шевченко – діаспорна література?».

Це залишки колоніального сенсу – діаспорна і материкова література.

Наталя Трохим: Образ птахів у романі… У нас у Львові є Содомора. Спостерігав про падіння снігу від землі. І ви так пишете. Якщо є такі відчуття спільні, то їх треба пропагувати. А я би про роман сказала – як про пошуки когось. І, здається, знайшли себе. Чи ви себе ніколи не шукали?

М. Стех: Себе взагалі не можна знайти. Хіба – шукати. Цей роман був частиною цього процесу. Але я не знайшов себе. Це, що я читаю, це вже є для когось. Я мав перших трьох читачів…

Лучук: Я прочитав цей роман давніше. В мене зародилася думка, що ця література – не для читання. Я цей роман читав десь місяць – як збірку шкіців.

М. Стех: Я – інженер. Планував створювати роботів. Але це – в минулому. Технологічна голографія в Польщі почалася. Був найвідоміший ефект. Кожен кусочок зберігає цілісне зображення. Зараз я пишу щось цілком протилежне. Не маю наступних п’ятдесят років, щоб писати. Я пишу масу обламків, незліченну кількість оповідань – «Невмирущі».

Наталя Трохим: Хто ще читав?

Хтось з читачів: А є кавалки, яких я не розумію. А ви кажете, що треба уникати, щоб це було ваше особисте. Письменник – хто він є? Тільки психолог може писати про речі, які він бачить збоку.

М. Стех: Володимир Свідзінський написав моторошну поему про те, що він згорів. У 1941 році його запроторили в стодолу, підпалили. І він там згорів. Ми не можемо собі уявити, що пережила інша людина.

Є сцени в данської письменниці… Я хотів у романі створити доторк до божевільності. Мені було не цікаво писати ще одну історію, яка має когось розважити.

Читач: Чи це буддизм – «нема себе»?

М. Стех: Все воно зіграло свою роль. Я жив у Парижі у Леоніда Плюща…

Читач: ІТ-технології як поєднати з українськими традиціями? Є проблеми.

М. Стех: Щоб це йшло в руслі нашої розмови. Влада – чітке відображення ситуації. Це – краща влада, бо в суспільстві – краще.

Читач: Творчість – це завжди творчість усупереч?

М. Стех: Третій закон термодинаміки – ентропія. А це – міра впорядкування всесвіту. Втримувати порядок треба зусиллями. Інакше все піде до хаосу. Творчість – це впорядкування хаосу. Культура – це творення з лісу сад. Культура – це обробляти землю.

Писати роман – це спроба бути людиною.

Дуже скоро роботи переберуть щоденну працю. А що буде з людьми? Що ті машини захочуть з нами зробити? Кожен із нас страждає. Часом – через власну провину. Є величезна прірва між нашим інтелектом і інтелектом машин.

Основне завдання мистецтва, сказав Б.-І.Антонич, дати пережити те, що ми самі не можемо пережити.

Я працюю. Пишу – після робочого дня. Ми 15 років не мали відпустки. Тому для мене це відпустка. Над романом пітнів. А тут – релакс.

Читач: Чи потребуєте відповідних умов? Як вам пишеться?

М. Стех: Різне буває. Я писав кожного дня – чи мав натхнення, чи не мав. Емма Андієвська казала: твір є тоді, коли він завершений.

«Голос» писався дуже специфічно. Писав фрагментами. І вони продовжували один одного. В романі немає автобіографічних документів.

Читач: Самодисципліна була чи потреба – коли творили?

М. Стех: Самодисципліна… Мені було приємно з вами зустрітися.

Про «Голос». Там є голоси на різному рівні. Олег – це людина, яка чує голоси. Ніби якийсь голос його кличе. Є і глибший рівень цього голосу: модуляції неба. Це – голос хвилі. Це, можливо, біблійне слово – цей голос.

Замість післямови. Шановні читачі! Було б незле, якби ви відгукнулися на цей філософсько-ситуаційний сюжет. Врешті, кожна зустріч – це цікавий голос. Як вважає і каже Марко Роберт Стех, – модуляція неба. Може, спільними зусиллями письменників і читачів таки впорядкуємо хаос. Передусім – в Україні.

Підготував Богдан Залізняк,

керівник прес-центру наукової журналістики

Західного наукового центру НАН України і МОН України,

член НСПУ і НСЖУ, м. Львів

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається