Доторкнутися до священномученика, або слідами владики Миколая Чарнецького... В Дорі (Частина четверта)

Субота, 24 березня 2018 18:12 Автор  Любомир КАЛИНЕЦЬ
Оцініть матеріал!
(3 голосів)

Священики та жителі Дори кажуть, що в намоленому роками такими монахами, як отець Порфирій, храмі й далі творяться дива. Це ж саме, однаковою мірою, можна твердити і про ще одну дорівську святиню, а саме…

ХРАМ ЧУДА СВЯТОГО АРХИСТРАТИГА МИХАЇЛА

Збудований в гуцульському стилі у XVII столітті, його оновили в 1844 році. Ця церква являє собою двоярусну споруду в плані рівноконечного хреста. Первісне гонтове покриття стін і даху не збереглося. В храмі знаходиться різьблений іконостас, декілька ікон, які мають художню вартість.

Dora 131

До 1946 року церква належала греко-католицькій громаді, потім відійшла до православної. Ще кілька років після Львівського псевдособору літургії служились в греко-католицькому обряді завдяки о.Антонію Казновському. Довгий час ще поминали на Службі Божій Святійшого Отця. З 1990 року церква знову повернулась у лоно УГКЦ.

За останні сім років храм повністю відновлено. В останню неділю квітня ординарій Коломийський владика Василь Івасюк освятив  новий престіл.

Цьогоріч у серпні виповнилося 25 років, відколи у церковці служить отець Іван Лейб’юк. Завдяки йому діють молодіжні спільноти і хор, різні згромадження.

«Я виховувався у підпільній семінарії в о.Михайла Косила разом із іншими хлопцями, - розповідає отець Іван.

Dora 14

- А зараз найважливішим у своїй праці бачу роботу з дітьми та молоддю. У школі веду гурток з релігії. Старшокласники у мене здають екзамен, отримують посвідчення. Вони добровільно залишаються після занять. Купляю їм молитовники, катехизми, Біблії, вервички. Голодними діти сидіти не будуть, а після шостого уроку вже всі хочуть їсти. Тому купляю їм свіжого хліба, печеного на дровах, сиру, мандарини, конфети, готую чай. Заохочую призами. Веду музичні гуртки, маю власну апаратуру. Діти співають та грають на різних духовних заходах. Часто їжджу з ними по різних парафіях, ставимо вертепи під звуки скрипки, акордеона, сопілки, баяна. Молодь перевдягається в гуцульські та бандерівські строї, складає сценарії, пісні. Закінчується коляда, починаються хресні дороги, які проводяться щодня.

У новозбудованій школі є величезна каплиця, в якій відправляються богослужіння. З церкви для шкільної каплиці ми дали престіл, кивот, метрове розп’яття. Особливо людно там під час свят або перед екзаменами.

Щороку вожу дітей по храмах Львова, Києва. Тих, хто найкраще працював цілий рік, влітку везу на море. Раніше були в Криму, Херсоні. Щодня відправляю там Службу Божу, між дітьми розподілені обов’язки, хто що робить протягом дня.

Цей храм знаменитий не лише як архітектурна споруда, але і як центр духовного відродження. Рушійною ж силою в цьому процесі виступив один з великих мужів переслідуваної Української Греко-Католицької Церкви, згаданий нами вище -

ІСПОВІДНИК ВІРИ ОТЕЦЬ-МИТРАТ МИХАЇЛ КОСИЛО

«Найперше своїм покликанням я завдячую своїй переслідуваній, зневаженій, а відтак воскреслій Церкві. Просто я бачив цих людей, які у собі несли цю Церкву... Якщо говорити про особу священика, який справив вирішальний вплив на моє священиче покликання, то це - покійний Михаїл Косило, який довгі роки виконував обов’язок ректора підпільної духовної семінарії, що тоді розташовувалася в селищі Дора біля Яремча. Для мене отець Михаїл був учителем священичої жертовності, ревності та чистоти. Завдяки його харизматичному - в доброму сенсі цього слова - впливові я рішився на цю дорогу, і саме в неодруженому стані, бо в тому часі послужити Церкві потрібно було до кінця» - так згадає його світлу пам’ять у своєму першому інтерв’ю уже як глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук.

Dora 15

Подальшу нашу розповідь провадитимуть два вихованці о.Косила з підпільної семінарії: теперішній декан Делятинський о.Петро Голіней (кому як не йому, історику за фахом, бути краще обізнаним як з усіма деталями життя свого наставника, так і функціонуванням унікального закладу, в якому сам і навчався) та, вже згаданий нами, парох храму Чуда святого архистратига Михаїла о.Іван Лейбюк. Їм слово.

о.Петро: - Народився отець Михаїл Косило 20 грудня 1932 року, тут таки, у Дорі. Його батьки Василь і Катерина (з роду Спасюк) були ревними і побожними християнами й свідомими українцями - активними членами «Просвіти» та місцевої читальні. У такому ж дусі виховували і свого сина, якому змалку прищеплювали любов і до Бога, і до рідної землі. Щоденні молитовні практики, Служба Божа й святе Причастя стали для хлопчини насущною, а згодом і життєвою потребою. Постать його діда Миколи Спасюка, який дозволяв прислуговувати малому під час богослужінь, прихилили його до духовних речей. А непомітний, але, очевидно, один із визначальних впливів на його життя, як і на майбутню духовну формацію, відіграв студитський монастир святого пророка Іллі. Безсумнівно, ченці завдяки багатим духовним дарам молитовної сили, прозріння, провідництва душ уже в передвоєнний час мали великий авторитет у краю. Ними захоплювались, їх наслідували. Особливо малі вихованці, які вже зранку поспішали на молитву до церкви.

З восьми років Михась співав з іншими хлопцями на хорах церковні піснеспіви, а з десяти - відповідав за підготовку літургійних книг до богослужінь. Загалом, прислуговуючи в церкві монастиря, він з малих літ не лише здобув фундаментальні знання церковного уставу, літургійних і молитовних практик, а й формувався у сопричасті з молитовним духом жертовності студитів.

Друга світова війна, другий прихід «совєтів» лише загартували та посилили його потяг до вічних цінностей. У післявоєнні роки розпочинаються нові випробування для УГКЦ: її заборонено, переслідувано та загнано в підпілля. Студитські ченці вповні поділяють долю своєї Церкви і свого народу. Певною мірою, вони закладають духовну основу «катакомбної» Церкви ХХ століття в карпатському краю. Приклад їхнього служіння як і щире прив’язання до переслідуваних пастирів - отців-студитів, знаходить глибокий відгук у серці юного Михаїла. Для нього настає час вибору.

У травні 1949 року на парафію в Дорі прибуває отець Антоній Казновський. Щоб мати уявлення про цього ревного священика, згадаємо тільки два епізоди з його життя. Він був поставлений на парафію слугою Божим Андреєм Шептицьким замість раптово померлого о.Глібовецького з умовою виховати і поставити на ноги сімох дітей померлого, хоч пізніше мав ще й п’ятьох своїх. Капелан УГА. Був наділений від Всевишнього даром проповідництва й ораторства. Патріот з великим організаторським хистом і безстрашним характером, непохитний у своїх переконаннях, коли мова заходила про Господні речі чи честь Вітчизни.

Запримітивши в молодому Косилі палке бажання послужити Господеві та своєму народу, отець Антоній докладає всіх зусиль, щоб Михаїл зумів здобути богословську освіту в часи греко-католицького підпілля. Він пише листа до єпископа Івана Лятишевського, який  тоді відбував заслання у Джамбульській області Казахстану, в якого просить благословення на богословські студії для хлопця. Владика дозволяє. Семінарійні заняття Михайло поєднує зі щоденною працею, адже родина молодого підпільного богослова в 1950-х роках, як і весь наш народ, перебувала у великій матеріальній скруті. А наближеність до переслідуваних монахів та опального отця Казновського викликала невсипуще «зацікавлення» каральних органів. Постійні обшуки, «роз’яснювальні бесіди», численні виклики в Яремчанський міський військовий комісаріат чи відділ МДБ створювали серйозний прес залякувань і намагань зламати молодого богослова та відірвати його від «страшних уніатів». Одначе виглядає, що ці випробування тільки міцніше загартували майбутнього священика.

Михаїл Косило складає всі іспити за програмою Львівської богословської академії. Втім, духовна праця не обмежується «тихими» відправами. Надворі 1958 рік. У Совєтскому Союзі – з однієї сторони «хрущовська відлига», з іншої - боротьба з поодинокими випадками дрібнобуржуазних пережитків «якоїсь там віри в Бога, якого немає». А з «уніатами з хрестом і мечем» - і поготів, бо їх же «саморозпустили» ще в 1946 році!

І раптом у селі Дорі о.Казновський ініціює, а його учень М.Косило здійснює збір підписів для реєстрації греко-католицької громади та виносить перед обласною владою прохання віддати у відання цієї громади монастирську церкву святого Іллі. Михаїлові вдається зібрати не багато-не мало, а 1 250 підписів. Можна тільки уявити собі яку бурю викликав у «квітучій радянській атеїстичній державі» цей героїчний вчинок підпільної громади забороненої і переслідуваної Церкви на чолі з безстрашними її духовними провідниками!

Звісно, відповідь не забарилася: 10 червня 1958 року з обох взято підписку про невиїзд.

Буквально через три дні, а саме 13 червня, ісповідник віри єпископ Миколай Чарнецький  висвячує Михаїла на священика.

Перервемо на хвильку розповідь отця-декана, сконцентрувавши увагу на озвученому ним факті. Як видно, владика-блаженномученик, слідами котрого ми і прошкуємо карпатськими плаями, не вагаючись у такий складний час, виконав покладену на нього місію, рукоположивши парубка. Проте не довго довелося нововисвяченому душпастиреві здійснювати духовну опіку вірних. Отець Петро продовжує:

- Уже 25 червня того ж року в Яремчанському суді винесено вирок:  80-літньому о.Казновському - рік тюрми і п’ять років заслання. До його ж учня застосовано суворішу кару: два роки тюрми і десять років виселення «за незаконну релігійну та антирадянську діяльність». У тюрмі на руках у свого вихованця, який уділив йому останнє святе Причастя, отець Казновський відійшов у вічність.

15 січня 1962 року о.Михаїла було знову засуджено до позбавлення волі у виправно-трудовій колонії посиленого режиму терміном на три роки із засланням в Омську область.

На початку 1970-х років блаженномученик єпископ Станиславівський Іван Слезюк призначає о.Косила ректором підпільної духовної семінарії. Під його духовним проводом священичу формацію здобули понад 20 священиків: найстарший з них – митрополит Тернопільсько-Зборівський Василь Семенюк, наймолодший – нинішній Глава УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук.

Варто підкреслити, що «косилівська» семінарія не мала форми чітко окресленого та звичного нам духовного навчального закладу: ні конкретних приміщень, ні викладацького складу попросту не існувало.

Dora 16

Натомість, це була спільнота, в якій свого часу визріло пару десятків молодих хлопців, а в майбутньому – священиків, загартованих духовно й фізично. Не залишилося жодних засновницьких чи установчих документів, не було написано статуту й не велося підпільної канцелярії, оскільки будь-яке документування діяльності семінарії загрожувало б виявленню й арешту осіб, причетних до цієї установи. Тому, ще більшої ваги набувають свідчення очевидців подій, що відбувалися навколо постаті о.Михайла Косила.

о.Петро Голіней: - До семінарії вступали завдяки особистому контакту з підпільною Церквою, зберігаючи максимальну конспірацію. Вступних екзаменів, як таких, не існувало. Жодних записів, журналів. Дуже рідко велися записи конспектів, які теж ховалися від влади. Будь-який конкретний семінарійний запис у руках КДБ послужив би доказом у кримінальній справі проти отця Косила на суді. До речі, отець Михайло на той час уже відбув два ув’язнення. І кожен суд тоді міг припинитися, коли б підсудній підписав згоду про перехід до Російської Церкви.

Священики ніколи не носили з собою церковних речей, а йдучи на богослужіння, все необхідне несли переважно жінки між особистими речами в сумках чи при собі. Коли приходили до приміщення, там теж не було нічого такого, що б могло вказувати на богослужбові практики: замість чаші використовували фужери, ілитоном була звичайна чиста хустина, тарілка замість дискоса, ложка і ножик – все це побутові речі.

КДБ при обшуках звертали увагу на всі деталі. Вони навіть запитували підозрюваних господарів, чому в холодильнику багато масла. Люди імен священиків не знали, а говорили: «той біленький» чи «той чорненький» - за кольором волосся. Коли хтось питав як отця звати - це кидало підозру, що вивідують для КДБ.

Dora 17

Отець Петро разом з рідною сестрою отця Косила Марією

Як семінаристів карали за порушення дисципліни? Тоді часто потрібно було говорити впівголоса, але «хлопці тихо не говорять». Отець підходить і запитує: «Ти сміявся?! Я добу їсти не буду!» Брат мусив просити вибачення, щоб отець-ректор не постив.

Якби не вірні люди, ми би нічого не були варті, нас би заарештували. Закон забороняв служити «під відкритим небом». Коли затримали отця і дяка через відправляння богослужень, то оправданням священика стало те, що «під час служби над ними небо не відкривалося». Таке своєрідне буквоїдство порушників радянського закону разом з гумором інколи рятувало переслідуваних від арешту й обходилося штрафами.

Часто священиків не арештовували по тій причині, що більше користі бачили у вербуванні їх для співпраці, щоб отримувати від «зламаних» душпастирів інформацію про підпільну Церкву. На допитах у стінах КДБ велися інколи й дуже відверті розмови, коли самі працівники служби виявляли повагу до незламних духом «ворогів народу», бо тут теж не любили зрадників», а, отже, - й цілу радянську систему.

о.Іван Лейб’юк: - Отець Михайло, готуючи нас, семінаристів, привчав не лише до екстремального підпільного служіння, але й до відправ у великих храмах. З цього огляду ми мали практичні заняття, де, наприклад, вчилися літургійній практиці, обкаджуючи «кадилом» умовний престол, рухаючись як диякони в святилищі тощо. Така практика дуже пригодилася семінаристам у майбутньому.

Ректор був справжнім скарбом для нас, оскільки володів, здавалося, всіма талантами, необхідними для навчання майбутнього духовенства: крім теоретичних знань і практичних навиків служіння, якими ділився, він мав ідеальний слух та неабиякі музичні здібності. Співу вчив навіть у поїзді, в тому числі церковно-слов’янською мовою.

Вихованням студентів отець також займався сам, плекаючи у юнаків віру, відвагу, чесність і чисту совість, а також жертовність, адже в будь-який момент хтось міг попастися до рук КДБ і важливо було не згадати жодного іншого імені, крім свого і Божого. Саме призивання подумки Божого імені дарувало неймовірні порятунки з надскладних ситуацій.

Щоб не викликати підозри у влади і прогодувати себе, священики й семінаристи підпільної Церкви влаштовувалися на державні роботи. Дуже часто шукали позмінну роботу, щоб звільнитися на кілька днів. Наприклад, для поїздок у віддалені та розсіяні по містах і селах громади. То ж праця кочегара чи сторожа користувалася серед духовенства популярністю.

Щодо отця-ректора, то він працював на пасіці. Влаштувався офіційно, завдяки допомозі добрих людей. Завжди виконував і перевиконував плани, за що користувався авторитетом у керівництва. Дякувати Богу, пасіка була віддалена і до неї треба було прямувати лісовою дорогою через гори. Дуже часто помічниками пасічника були семінаристи, що дозволяло легально бути разом. Така приємна місія випала й мені. Йдучи з виховником на пасіку, ми жваво спілкувалися, навчаючись історії Церкви, катехизму, Святому Письму, релігієзнавству й сектознавству – всьому тому, що необхідно було для інтелектуального розвитку семінариста. У горах престолом для відправ часто-густо служили… вулики. Всередину поміщалися всі потрібні для богослужіння речі, а ті хто приступав до відправи, просто схилялися над вуликом, щоб це не привертало зайвої уваги.

Коли до отця Михайла приходили хлопці-студенти, то він обов’язково наказував їм спочатку завершити навчання.

Dora 18

Dora 19

Внутрішній вигляд будинку о.Косила, в якому знаходилась підпільна семінарія

У семінарії ж екзамени виглядали як співбесіда. Отець терпляче готував братів до того моменту, доки вони не освоять весь матеріал. Тому не було оцінок, а лише критерій - «здав» або «не здав». Специфіка навчання полягала ще й у тому, що семінарист не мав права робити будь-які записи і тому доводилося все запам’ятовувати. Оскільки виникала велика проблема з літературою, деякі книги  переписували, а потім їх зберігали у потаємних місцях. Нерідко в пригоді ставала література, якою користувалася Московська патріархія: мінеї, тріодь, інше – ці книги діставалися легально.

Час свячень дияконів та священиків вибирався із прив’язкою до радянських свят. І це не випадково, бо в такі дні пильність КДБ послаблювалася. Свячення відбувалися в підпільній каплиці, яку отець Михайло влаштував на горищі своєї хати.

Dora 20

Там у визначений час (що було дуже рідко) встановлювався невеличкий розкладний «іконостас», престол – все це отець змайстрував своїми руками. Дальматики у час свячень у дияконів не було, лиш клали на руку орар. Фотографії на пам’ять також робити не дозволялося.

Отець-ректор ще й чудово куховарив і нас навчав також. Після приготованих ним страв, пальчики можна було облизувати.

о.Петро: - А ще отець Михаїл мав неабиякий талант до віршування і написання пісень. Навіть збірочку вдалося видрукувати під назвою «З тобою, Ісусе!»

Крім цього наш отець-ректор полюбляв «переобляти» вірші інших, навіть видатних поетів. Зокрема його рука «замахувалася» на самого Івана Франка. Він деколи говорив нам: «А ось цю поезію Каменяра я б написав отак». І читав нам свою версію.

211

Ясна річ, ми не можемо не представити отця Михаїла ще й як поета. Тому пропонуємо вам, шановні читачі, двійко його віршів.

* * *

Пресвята Маріє Діво,

Спасителя мати,

Не дозволь нам, Твоїм дітям,

В гріхи упадати.

Неустанна скора поміч

Дай нам з неба сили,

Щоб ми все у страсі Божім

Тут на землі жили.

Ти є мати скора поміч

Тим, що Тя взивають.

І до Тебе зі сльозами

Руки простягають.

Бо в нещастях й прикрих горях

Нас не опускаєш,

В небезпеках в гріхи впасти

Нас охороняєш.

Небезпека в гріхи впасти

Все нам дошкуляє,

Злобний ворог свої сіті

Все нам підставляє.

Поможи нам, Божа Мати,

В ласці Божій житии,

Щоб ніколи злого духа

В душу не впустити.

Поможи нам все побожно

До церкви ходити.

І в католицькій громаді

Господу служити.

Поможи нам свято вмерти,

Вічність заслужити,

Тебе з Отцем й святим Духом

У небі хвалити.

***

В рай небесний товї очі

З щирим духом піднеси

І Марії щиру просьбу

Твого серця паринеси.

Приспів:

Бо Марія, добра Мати,

Любить скоро поміч дати.

Хто їй щиро прсить все.

Всю журбу свою і прикрість

На Марію передай,

Щирим серцем зі сльозами

В неї помочі благай.

Вона - Мати милосердна,

Не відмовить ласк своїх,

Прийде скоро на рятунок

Не відкине просьб твоїх.

Тож віддайся під опіку

Божій Матері на все,

А вона тебе потішить,

Свою поміч принесе.

О Маріє! Твоя поміч

І могучий Твій покров –

Наша радість, осолода,

Серця нашого любов.

Ти є добра наша мати,

Любиш скоро поміч дати,

Хто Тя щиро просить все.

З-поміж інших отця Косила також вирізняла і євангельська убогість. Як пізніше згадував його учень отець Іван Бойко, «…о.Михаїл був вільний від користолюбства, завжди скромненько одягнений, що в ті часи теперішній владика Семенюк запропонував одного разу семінаристам: «Складімося і купімо отцеві плащ».

о.Петро: - Священиків, які завершили навчання в підпільній семінарії, можна віднести до чотирьох різних генерацій. До першої належить отець-мітрат Іван Бойко, що був висвячений у 1974 році. До другої відносимо отця Івана Качанюка, який теж висвячений за підпілля Церкви. Наступна генерація - о.Богдан Іванюк, який виховувався у підпільні часи, але висвячений вже в 1990 році. До четвертої належу я, котрий підпілля бачив краєм ока та виховувався у легальних умовах, але маю дотичність до тієї школи через спосіб своєї формації як священика. Мені ж цікаво досліджувати історію цього закладу і, таким чином, створювати наукову базу дослідження феномену «косилівської» семінарії.

«Дітище» отця Михайла Косила, виконавши свою надважливу роль у збереженні УГКЦ,  вже у час виходу з підпілля припинило свою діяльність. Вихованці душпастиря почали служити на парафіях Надвірнянщини та Яремчанщини. Дехто поїхав на Тернопільщину, звідки був родом. Ті семінаристи, що не завершили навчання, стали студентами Івано-Франківського духовного катехитично-теологічного інституту (тепер духовна семінарія).

Наприкінці 1990 року на прохання єпископа-коад’ютора Павла Василика о.Михаїл вирушає на Буковину для місійної праці, де докладає багато зусиль для відновлення Церкви. Там на нього очікував непочатий край роботи: творити нові громади, відкривати й ремонтувати занедбані храми, розпочинати регулярні богослужіння. У Чернівцях він організовує ремонт у занедбаному прокатедральному соборі Успення Пресвятої Богородиці, облаштовує церкву Покрови Пресвятої Богородиці (мікрорайон «Садгора»), з якої комуністи зробили контору. До речі, отець Михаїл разом зі своїми учнями власноруч розвалив зведені попередніми «господарями» перестінки всередині храму. У м.Вижниці греко-католицька громада починає почергово відправляти богослужіння разом з римо-католиками в костелі святих Петра і Павла. Отець-ісповідник зі своїми вихованцями реєструє громади в  містах Глибока та Заставна, селищах Путила і Вашківці. В Давидівці під його керівництвом відкрито невелику церковцю Пресвятої Тройці. Його ж стараннями повернуто церкви в селах Рідківці та Топорівці. Не полишає він духовної опіки і вірних села Селятина, яке розташоване в 150 кілометрах від Чернівців.

За ревну працю та заслуги перед Церквою у жовтні 1991 року Глава УГКЦ кардинал Мирослав-Іван Любачівський нагороджує о.Михаїла  нагрудним хрестом з прикрасами та митрою, а єпископ-ординарій Івано-Франківський кир Софрон Дмитерко призначає отця деканом Чернівецьким з правами генерального вікарія на Буковині.

10 листопада 2000 року на 68-му році життя та 43-му році священства отець-митрат Михаїл Косило переходить із земного життя в пенати Всевишнього. Його тлінні останки покояться на подвір’ї церкви Чуда святого архангела Михаїла в Дорі, поряд з могилою свого попередника о.Антонія Казновського.

Dora 22

Звичайно, все те найкраще, що закладали у своїх вірянах ці два мужі нашої Церкви, яскраво проявилося у їхніх послідовниках. З особливою гідністю несуть усі благочестиві якості

ТРИ ВЛАДИКИ З ДОРИ

Не всяке, навіть величезне місто, може похвалитися таким надбанням. А тут гірське село, яке виплекало відразу трьох ієрархів УГКЦ. Судіть бо самі.

Правлячий архієрей Коломийської єпархії Василь Івасюк народився тут 21 січня 1960 року.

Dora 23

Розповідаючи про свою малу батьківщину, владика згадує: «Дора завжди була територіально більшою від Яремче. Це – чудове містечко серед Карпат, де можна подихати гірським повітрям. Ті чудові полонини надихають людей на добро. Люди в горах – ближчі до Бога. В 30-их роках одні з таких людей подарували землю отцям-студитам. Там поселились монахи від Бога – о.Мирон, о.Порфирій – знані серед людей, які багато молились.  Радянська влада їх переслідувала, садила у в’язниці. Проте вони героїчно, як мученики, робили свою справу, тобто проголошували Слово Боже. Вони були народними пастирями, їхні слова були законом. А  тепер ми пожинаємо плоди їхнього служіння і мученичого терпіння. Ми маємо вже третього єпископа з Дори, численні покликання до жіночих та чоловічих монастирів, до священства».

Владика Теодор Мартинюк побачив світ Божий 1 лютого 1974 року. З 2001 по 2005 роки служив в Унівській лаврі та в монастирі святого Михаїла у Львові. Впродовж наступних п’яти років навчався у Римі, де захистив 2010 року докторат з канонічного права у Папському Східному Інституті. Того ж року його обрали ігуменом лаври в Уневі.

Dora 24

«Я з дитинства був пов’язаний зі Студійським чернецтвом, - ділиться владика Теодор. - Народився в в Дорі, де був підпільний монастир. Моя перша сповідь, моє перше святе Причастя були в підпільній церкві у моєї бабусі й діда вдома. На моє релігійне виховання мав вплив ієромонах Порфирій Чучман, який двічі був ув’язнений, бо не хотів підписати декларацію про перехід на православ’я…

І в мене з дитинства сформувалося прагнення монашого життя. Для мене бути ченцем – означає цілковито присвятити своє життя Христові. Іти туди, куди Він мене посилає. І робити те, що Він від мене хоче. Іти за Христом – це мій девіз. А вже куди Він поведе, в який спосіб, – це треба просто прийняти».

Найцікавіше те, що ставши єпископом-помічником Тернопільсько-Зборівської митрополії УГКЦ, владика Теодор допомагатиме правити іншому уродженцю Дори владиці Василеві Семенюку.

Dora 25

За словами владики В.Івасюка: «…Василь Семенюк дуже рано втратив батьків, зростав сиротою разом із братом та сестрою. Його дитинство було дуже важким, але він завжди мав велику набожність до Богородиці. З 1990-их років, як тільки Церква вийшла з підпілля, він почав розбудовувати свій улюблений з дитинства Марійський центр – Зарваницю.  І тепер це місце щороку відвідують сотні тисяч паломників».

ЕПІЛОГ

У березні 2015 року засоби масової інформації повідомили, що при парафії святої Параскеви, що в селі Фитьків на Надвірнянщині, відкрито й освячено музей «Історія підпільної Української Греко-католицької церкви».

Переконаний, що в ще один подібний музей повинні оформитися зібрані експонати в яремчанській (дорянській) хатині, де колись мешкав отець Михаїл Косило, і де розміщувалася підпільна духовна семінарія, яку він очолював. Повірте, матеріалів для експозиції – предостатньо. Вони чимало розкажуть молодому поколінню, котре має знати свою історію та культуру.

Dora 26

Небезпідставно сподіваюся, що Дора, в складі Яремча, може розраховувати на численних гостей-відвідувачів не лише в туристичному, але і в сакральному плані. Урешті-решт як і село Семаківці Городенківського району, де народився ісповідник віри владика Миколай Чарнецький і де збудовано храм його імені. Цим населеним пунктам є що показати приїжджим. Отож, мабуть, невдовзі сюди попрямують численні потічки прочан, наповнюючи одну величезну повноводну ріку.

А мені, вчергове приїхавши у відпустку в рідні пенати, кортить відкривати все нові та нові місця, пов’язані з українським страстотерпцем. Одне з них у місті Лева вдалося «розвідати» торік. Це – однокімнатна квартира в самому центрі (площа Соборна, 11, кв.3), де від 1955 року діяла таємна церква, організована отцем Василем Величковським, якого називали «батьком підпілля».

Lviv 1

Сьогодні це вже квартира-музей єпископа, котрий від 1964 року очолював підпільну церкву в Україні. Так ось: у 1959 р. саме сюди привезли хворого єпископа Миколая Чарнецького, який 2 квітня того ж року відійшов тут у засвіти на ліжку отця Василя. Дату смерті написано на звороті ікони, що висить над ліжком.

Lviv 2

Lviv 3

Lviv 4

Одначе детальніше про це, як і про інші сліди блаженної памяті владики Миколая Чанецького згодом.

Автор: Любомир КАЛИНЕЦЬ, Мадрид.

Читайте також:

Доторкнутися до священномученика, або слідами владики Миколи Чарнецького... (Частина перша)

Доторкнутися до священномученика, або слідами владики Миколи Чарнецького… в його рідному селі (Частина друга)

Доторкнутися до священномученика, або слідами владики Миколая Чарнецького... В Дорі (Частина третя)

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається