Богдан Дячишин: „Я ціле життя шукав правди й ідеалу”

П'ятниця, 01 грудня 2017 08:31 Автор  Богдан Залізняк
Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)
Богдан Дячишин, письменник та науковець Богдан Дячишин, письменник та науковець

22 листопада у Львівському відділенні Національної спілки письменників України (керівник — Ігор Гургула) відбувся творчий вечір Богдана Дячишина, науковця і письменника ― автора шістьох книг есеїстики, спогадів, роздумів: „Думки пам’яті”, „Слово про вічне”, „Думне слово”, „Пережите-перечитане”, „Крихти живого часу Андрія Содомори”, „Слово Андрія Содомори”.

Про одну з них ― „Крихти живого часу Андрія Содомори” відгукнувся Михайло Слабошпицький: „Андрій Содомора ― наш видатний сучасник і наша національна гордість. Слава Богу, що знайшовся Богдан Дячишин, який нарешті від усіх нас віддав належну шану Андрієві Содоморі. Це ― не традиційна апологетична книжка, а книжка-рецензія, книжка-діалог. Одне слово, це розумна книжка, як і належиться в ідеалі бути книжці саме про Содомору”.

Богдан Дячишин ― кандидат технічних наук, доцент, член Української асоціації письменників. Працював у НУ „Львівська політехніка”, у Лісотехнічному університеті. У 35 років опублікував понад 50 науково-методичних праць.

А 2014 року почав писати, як він сам признається, „для загалу”. Бо надійшов для нього час роздумів, світоглядних пошуків. Про це та інше ― в інтерв’ю з Богданом Дячишиним, яке й пропонуємо вашій увазі.

„Думка має випереджувальну дію…”

— Пане Богдане, сталося так, що ми з Вами розмовляємо нині, 27 листопада, коли Національній Академії Наук України виповнюється 99 років, а вже завтра ― почнеться 100-річчя НАН України. Прошу сказати, як Ви, як науковець технічного, так би мовити, спрямування, раптом стали гуманітарієм ― письменником, членом Української асоціації письменників, лауреатом кількох літературних і літературно-мистецьких премій?

— Я думаю, що в процесі нашої розмови це конкретніше з’ясується. А щодо славної дати ― 100-річчя НАНУ, яке вже завтра почнеться, хотів би сказати таке. Я дуже радий, що 100 років тому гетьман Скоропадський проявив себе як грамотна і далекоглядна людина. На півдні України йшла боротьба проти гетьманської влади, а сам гетьман знайшов можливість подбати про створення Академії наук, бо говорив, що він ― на майбутнє працює. Вважаю, що гетьман Павло Скоропадський — єдиний достойний державний муж того часу. Воєнна боротьба ― це одне, а ініціатива з приводу організації Академії наук ― зовсім інше. Словом, хвала українському гетьману!

— Пане Богдане! Чи маєте нині лад у душі?

— Я би не сказав, що маю. У мене постійні сумніви. Я ціле життя шукав правди й ідеалу. Ідеалу ― в людині, а правди ― взагалі. Бо ми живемо в такому світі!.. Маю такий характер: або починаю діяти, або в собі перевертаю. Це дало страшні болі в голові.

— І давно?

— Десь із тридцять років тому, якщо точніше ― з 1984 року. Коли мама померла, мене підірвало.

— Видатний прозаїк, поет і перекладач Андрій Содомора процитував цікаву думку Сенеки: „Не так важливо, в якому напрямку йдеш, важливо ― яким ти вийдеш”. То я тепер Вас питаю: „Яким Ви йдете?”

— Працюю. Працюю, щоб моя праця принесла користь людям. Не чекаю нагород. Як буде якась,― буде приємно. Не більше.

— Ви познайомилися з Андрієм Содоморою в 2006 році. То Ви під його впливом почали інтенсивно писати?

— Смерть дружини спонукала. Маю вільний час. І побачив, що щось треба робити. І ще були й інші спонуки.

— Чи Ви вже навчились, за Сенекою, „поспішати спочатку в себе”, а вже потім ― до когось?

— Моє кредо: будь чесним перед собою, себе не зрадь. Наголошую: перше ― перед собою. Тоді будеш чесним перед Богом і оточенням.

— Можете назвати кілька прізвищ письменників українських, які продовжують справу Івана Франка ― те, про що пише Андрій Содомора: „Іван Франко ― зразок, як можна погоджувати своє з суспільним”?

— Однозначно ― Андрій Содомора. Михайло Слабошпицький активно працює. Роман Федорів творив, незважаючи на комуністичну систему ― його твори читалися. Ліна Костенко ― це само собою. М. Слабошпицький подобається цілеспрямованістю, працездатністю. А головне ― те, як він усе реалізовує. Прикро, що в А. Содомори із 53 виданих книг ― 44 побачили світ у Львові. І в Києві його не знають.

— Віра чи розум ― що вагоміше для того, щоб люди любили одне одного?

— На перше місце має йти розум і діло. Маєте розуміти: в що входило і в кого. Думка має випереджувальну дію. Українське прислів’я ― немовби з Божого джерела.

— Куди звичайна людина частіше дивиться: у зоряне небо чи під ноги?

— Під ноги. Інколи ― й на зорі поглядає. Чим більше людей дивитимуться на зорі, тим більше зростатимуть духовно. Коли я на городі працював, ― боявся на зоряне небо дивитися.

— Чому?

— Яка то велич Божа ― зоряне небо! Як нам, людям, осягнути цю велич? Як зрозуміти?

— Чи наші політики колись будуть чинити за Володимиром Вернадським: „Треба мислити глобально, а діяти локально”?

— Ніколи. Хіба коли патріоти, інтелектуали і технократи прийдуть до влади.

— Чи світ знає, що його, за Миколою Амосовим, має змінювати наука?

— Світ знає, але ж він занадто довіряє нам усім. Якщо здійснюємо поступальні дії, то маємо прораховувати їх наслідки. Але ми, переважно, однобоко підходимо. Треба завжди прораховувати всі наслідки ― перед тим, як щось створювати. А ми ― віддаємо перевагу тимчасовим угодам. Словом, комерція бере гору.

— Чи погоджуєтеся з думкою академіка Віталія Дончика, який вважав свого часу (нещодавно відійшов у засвіти), що справжня наука також містить „великий і вічний фермент любові”?

— Так.

 

„Треба переконувати прикладом…”

— Доки українці писатимуть історію „кров’ю на своїй землі”, як про це з болем констатує Ліна Костенко?

— Поки не помудріємо. Головне: побороти в собі стереотипи.

— Чи простежується в Україні повноцінне життя нації?

— Поки що про це сказати не можемо. Відбувається якийсь хаос. Замість того, щоб думати, людина просто виживає.

— Як Ви живете ― тільки думками чи й почуттями?

— Маємо бути зрівноваженими. „Серцю не накажеш” ― є прислів’я. але щоб серце не диктувало, люди мають користуватися розумом.

— Чи Ви вже збагнули сутність нашого життя?

— Я вірю, що Творець створив людину для вічності.

— Чи й справді був колись такий час, коли, на думку Андрія Содомори, „в роздвоєнні ще не була людина”?

— Так, коли людина жила в гармонії з природою.

— Ви закликаєте читачів своїх книжок і себе також „не думати про тлінне”. А Вам особисто це вдається ― не думати про тлінне?

— Намагаюся.

— Як Ви думаєте, чому Тарасу Шевченкові не пощастило з пошуком „подружнього серденька”?

— Я так думаю: якби кохання було почуттям, то під час кохання не було би потреби говорити, що „будемо разом до смерті”. Шевченко не зустрів ту людину, йому Богом дану, яка б його настільки запалила. Бо кохання ― не тільки почуття, а щось вище. То ж він просто не зустрів Богом дану людину. Хоч у поезії його це простежується.

— Чи Вам вдалося з дружиною „набутися разом” (Ліна Костенко)?

— Так. Я вважаю, що вдалося, незважаючи на проблеми, які були в житті. Ми завжди були вкупі ― як єдине ціле. Ми доповнювали одне одного.

— Чи прислухається колись Росія до Берта Геллінгера, який констатував: „Якщо молодша історично сестра Росія постійно втручається у життя старшої України, це спричинює дисбаланс”? і чи Захід практично готовий попрацювати належно над усуненням цього дисбалансу?

— Захід до кінця не розуміє цієї загрози. Захід надто прагматичний, шукає тільки вигоду в своїх діях. А Росія ― це штучний конгломерат. І. Франко показав „неситого вовка”, а Т. Шевченко ― в „Катерині” москаля, який сидить на коні, і з коня не злазить. Тобто піде туди, куди його кінь понесе.

— То яке призначення людини в цьому світі?

— „Суть людського життя ― в доброчесності” (Аристотель).

— Якщо, на переконання Гете, справжній поет пахне землею, то чим пахне прозаїк?

— (Задумався). Прозаїк ближчий до буття. Бо поет витає на вищій струні.

— Як переконати молодь, що головне заняття людини будь-якого віку ― читати книги?

— Треба переконувати прикладом ― наприклад, про Ейнштейна. Чи Олег Кришталь, академік, переконував: читання привчає людину до роздумування. І дитину, і дорослого треба вчити ― і любити, і думати. Обидва питання надзвичайно важкі.

— Як Ви розумієте поняття „логіка буття”?

— Все, що мені корисне, повинно бути корисне і для інших. То ― Божі закони: щоб ми іншим не шкодили, та й навколишньому середовищу ― також.

— Чи вдається Вам, бодай інколи, охопити Всесвіт думкою ― так, як про це переконував нас і себе Паскаль?

― Це надзвичайно важко.

― Майдан ― це перший крок до пробудження в нашому зіпсутому просторі. А де подальші кроки? Хто винен у нереалізації Майданного натхнення?

― (Сміється). Українці звикли не доводити зроблене до кінця.

― Хто для Вас є ідеалом у літературі?

― Усе, що написав Андрій Содомора. Василь Стус, Ліна Костенко ― само по собі ідеали.

― Прийнято вважати, що література ― це результат роботи пам’яті, свідомості й підсвідомості. Як Ви вважаєте ― чого таки найбільше в літературі?

― Все разом.

― Міхаїл Саакашвілі ― справжній друг України?

― Важко сказати… Ми не все знаємо…

― Чи бували за кордоном?

― Так, у Польщі.

― Чи зустрічалися там із представниками української діаспори?

― Ні.

― Остап Вишня якось висловився: „Коли входиш у літературу, то чисть черевики”. Ви свої черевики почистили?

― Я про це не думав, бо я завжди в чистих черевиках приходжу.

― Перечитуючи Вашу книжку „Пережите-перечитане”, я думав: автор тієї книжки ― більше лев чи лис? Бо, як казав Макіавеллі, „не можеш бути левом ― будь лисом!”

„Глобалізація вириває нас із нашого кореня…”

― Людина повинна намагатися творити добро. А інколи ― не будь занадто справедливим: нащо мучити себе і ближніх. Мені легше прощати і забувати. Хоча на початках, коли я розчаровуюся в якійсь людині, я дуже переживаю. Знаєте: логіка математики спрямовує до логіки життя.

― Гельвецій казав: „Щастя ― це коли любиш свою роботу!” але суспільство чомусь, переважно, цьому не сприяє. Як змінити ситуацію?

― Я недавно прийшов до висновку: щастя ― це те, що не станеться те, що не мало би статися. Освіту ― просвіту, духовність треба прищеплювати в суспільстві.

― „Час ― найбільший парадокс. Ніхто не може сказати, що таке час”, ― пише Андрій Содомора. А Ви можете сказати, чи Ви вже дізналися, що таке ― Час?

― Він каже те, що в Ньому.

― У цей час, коли ми розмовляємо, чи є теперішній Дячишин? Який він, тобто Ви? Чи, за А. Содоморою, „теперішнє ― присутнє у своїй відсутності”?

― Я б сказав: так, Дячишин, себто я ― теперішній.

― Чи питали Ви когось, чи цікавились, які саме Ваші думки, висловлені у книжках, розбудили чийсь розум?

― Я маю багато відгуків. Товариш мій каже: виникло в мене більше думок, ніж було до того. З Кривого Рогу жінка написала: „А ця книжка змусила мене переосмислити все своє життя”.

― Котра книжка?

― „Пережите-перечитане”.

― Чи знаєте Ви себе?

― Намагаюся знати.

― „Людська пам’ять ― дивовижна річ, ― каже А. Содомора. ― Ніхто її не збагнув і не збагне”. А як нам цю думку передати молоді ― так, щоб вона збагнула те, що ― незбагненне?

― Треба постійно працювати, щоб мозок був гнучкий. Ми ж навіть у сні часто думаємо.

― Вам ніколи серце не підказувало, що саме його, серця Вашого життя ― це Ваше як людини життя?

― Мені лікар сказав: якби ти саме таким не був, то б не жив. То трохи недобре, бо ми себе нищимо.

― „Є боротьба за волю України. / Все інше ― то велике мискоборство”, ― справедливо сконстатувала Ліна Костенко. Скажіть, будь ласка, коли воно, це мискоборство, закінчиться?

― Ще не скоро. Я дотримуюся такого правила: все — від випадку і від нагоди. І від нашої щоденної важкої праці. Жодне соціальне пророцтво не збудеться і не збулось…

― Свідомих не люблять. Як Ви думаєте — чому?

— Свідомі люди не суперечать логіці буття. А більшість людей не схильні до цього — не керуються свідомістю. Рецептори у них приспані.

— Ще 1995 року Оксана Пахльовська мене переконувала, що „люди на світі — знедолене братство”. А Ви як вважаєте?

— Ще, здається, Епікур про це казав. Ми повинні все робити, щоб працювати на об’єднання, а не роз’єднання.

— „Упорядкований рукою Творця хаос — уже не хаос, а модель нового світпорядку”, — пише в післямові до названої книжки Григорій Чопик. То що — нас, читачів, можна привітати з витворенням моделі нового світового порядку?

— Всесвіт створений Творцем. А Творець — вічний Абсолют. І нам не дано зрозуміти прийдешнє. І це є та основа, яка здатна об’єднати людство: Бог — всюди і у всьому.

— У мене таке враження, що Ви давно взяли собі за девіз Франкове „працювать, працювать, працювати. В праці сконать”. Як це все починалося?

— Я працюю, може, на 5% чи 10% — від сили. Допікають, на жаль, хвороби.

— Як заохотити людину до самоосвіти? Ваші книжки для пересічного українця — таки аргумент?

— Аргумент, який веде до роздумів. Петро Сорока писав, що тільки 4% письменників читають книги.

— Хто з письменників і журналістів, на Вашу думку, міг би бути висунутий на присудження Шевченківської премії у 2018 році?

— Важко сказати.

— Чи Ви втомилися від думок, коли дійшли до свого 70-річчя?

— Не втомився. Мене болить те, що я маю знати.

— Можливо, й справді варто взяти на озброєння думку Мирослава Дочинця, що він як письменник „ліпший читач, ніж письменник”? Тобто, йдеться про те, що кожен письменник — передусім читач.

— Що стосується мене, то я ліпший читач. Але зараз трохи полегшено переглядаю деякі речі. Але признаюся: я вже не можу все читати.

— У якій книгарні буваєте в пошуках потрібних книг?

— Навіть боюся в книгарні заходити. І то би хотів, і то би хотів — але не в силі все прочитати. А я не тримаю в хаті книжок, яких не читав.

— Глобалізація — плюс чи мінус для України?

— Людство, в цілому, ще не готове до глобалізації. А Україна — тим більше. Бо ж ми, українці, ще не пожили окремою сім’єю. Ми ще не до кінця дослідили свій менталітет, не спробували його належно реалізувати. А глобалізація вириває нас із нашого кореня.

— Богдане, що я мав би Вас ще запитати, але цього не зробив?

— Наприклад, як довго ми ще будемо перебувати в такому бездуховному просторі й часі? А українці — зокрема!

— Богдане, нам треба передусім добре подумати про Україну. Як буде Україна в серці, то тоді будемо думати й за інших. А для цього інтелектуалам, патріотам і технократам, як Ви вже сказали вище, належить самовіддано працювати.

Замість післямови. „Дякую, Богдане, гречно за гарну книжку про Андрія Содомору. Прочитав її з цікавістю і, сподіваюся, з користю для себе. Раніше я знав Андрія Содомору лише як перекладача й теоретика перекладу. Ви показали масштаб його особистості в контексті „живого часу” й культурної атмосфери України. І в причетності до вічних етичних і філософських проблем.

Висновок для себе: вік живи — вік учись. Добра Вам і улюбленої праці”. І. Дзюба.

Спілкувався Богдан Залізняк,

керівник прес-центру наукової журналістики

ЗНЦ НАНУ і МОН України,

член НСПУ і НСЖУ,

м. Львів

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається