В окупованому Криму вечір пам’яті відомої української вишивальниці Віри Роїк зібрав повний зал

Четвер, 05 жовтня 2017 16:52 Автор  Ніна Петриківська
Оцініть матеріал!
(3 голосів)
Фото з виставки «Кримський подвиг українки Віри Роїк» до 105-річчя від дня її народження, Сімферополь, 26 березня 2016 року Фото з виставки «Кримський подвиг українки Віри Роїк» до 105-річчя від дня її народження, Сімферополь, 26 березня 2016 року

У бібліотеці імені Івана Франка в окупованому Сімферополі відбувся вечір пам’яті на честь засновниці школи української народної вишивки в Криму Віри Роїк, повідомляє проект Радіо Свобода, сайт Крим.Реалії.

Зі сцени звучали спогади, вірші і пісні, а в залі не залишилося вільних місць, розповіла Крим.Реалії представниця центру Олена Попова.

Зустріч провели українською мовою, а деякі гості прийшли в національних вишиванках.

«Кілька разів лунала думка про те, що «у складний час потрібно об’єднуватися навколо мистецтва». Думаю, це підтримало присутніх», – сказала Олена Попова.

Віра Сергіївна залишила людям величезний творчий спадок, який становить більше ніж тисячу оригінальних робіт, понад триста з яких майстриня виконала за власними орнаментами. Їх зберігають у колекціях тридцяти шести музеїв України та світу.

Тарас Шевченко очима Віри Роїк

Roik VS Віра РоїкВіра Роїк народилася 25 квітня 1911 року в місті Лубни Полтавської області.

Батьки її були людьми освіченими, інтелігентними, мати Лідія Еразмівна — художник–графік, батько Сергій Онуфрійович Сосюрко працював на залізниці. Змалечку Віра захоплювалася і малюванням, і грою на фортепіано, і хореографією, та з роками все більше місця в її душі почало займати вишивання. Перший рушник дівчинка вишила для «дяді Володі», так вона називала письменника Володимира Короленка, який дружив iз батьками Віри. Після того вишитого рушника батьки подарували доньцi гарний український костюмчик, і їй закортіло самій вишити на ньому візерунки. Після закінчення гімназії Віра працювала в Лубенській артілі вишивальниць, де отримала поважний професійний вишкіл. Там же дівчина почала творчо переосмислювати народні візерунки, компонувати з традиційних елементів авторські роботи. Їх одразу ж почали вирізняти на виставках, у яких молода май­стриня брала участь. Нових творчих сил і наснаги надала їй відзнака всесоюзної виставки народної творчості у Москві 1936 року. З тих пір вишивання стало справою життя Віри Роїк.

У роки Другої світової війни, під час артобстрілу, Віра Роїк була контужена і два роки лежала прикутою до ліжка. Майже перестала діяти права рука, основна для вишивальниці. Їй знадобилося кілька літ для того, щоб навчити ліву руку вправно володіти голкою. Тривалий час, як згадувала Віра Сергіївна, «почерк був не мій», тож упродовж 15 рокiв вона відмовлялася експонувати власні роботи.

До Криму за порадою лікарів Віра Роїк переїхала на початку 1950–х. Тут вона справді почувалася краще. Влаштувалася на роботу методистом декоративно–ужиткового мистецтва у Будинку народної творчості, також організувала гуртки вишивання у середніх школах, відкривала курси художнього вишивання при Будинку вчителя і вишивала... Вишивки майстрині користуються успіхом. Її роботи починають експонуватися у найвідоміших музеях. Навіть у традиційні композиції Віра Сергіївна вносить щось своє, пережите. І це своє робило їх оригінальними й водночас справжніми здобутками народної творчості. Майстриня оволоділа 300 видами вишивальної техніки, серед яких перевагу надає рідним полтавським рушниковим швам. На її творчих полотнах розквітають фантастичні квіти і чарівні візерунки, червоні півники й сонце та святкові весільні мотиви. Віра Сергіївна вважала визначальним колір і малюнок. Що було на душі — таку нитку й брала. Вона працювала хрестиком, полтавською гладдю, рушниковими швами, найрізноманітнішими мережками.

Більше півстоліття Віра Сергіївна проживала в Криму і всі ці роки намагалася розвивати там українське декоративно–ужиткове мистецтво, як вона писала, «на прикладі моєї рідної Полтавщини, де міцні традиції народної творчості». У 1981 році вперше на полтавській землі, в Лубнах, відкрилася персональна виставка Віри Роїк під назвою «Український рушничок». Ця назва її виставки залишилася назавжди. Художниця любила Полтавщину і періодично відвідувала з виставками свої улюблені міста: Полтаву, Гадяч, Диканьку, Кобеляки, Лубни, де завжди зустрічала доброту, розуміння її творчості. У своїй книзі «Мелодії на полотні» Віра Роїк писала про своє відвідування малої Батьківщини: «Тут я заряджаюсь оптимізмом, знаходжу нові мотиви для моїх витворів, отримую нові враження від знайомства з художниками, письменниками, поетами, вишивальницями... Моє коріння звідси... Полтавська земля є невичерпним джерелом моєї творчості». А себе май­стриня називала «кримською полтавкою».

Віра Роїк організувала понад 140 персональних виставок своїх творів «Український рушничок» в усіх обласних центрах країни та у Росії, Німеччині, Болгарії, Польщі, Туреччині, також брала участь у 287 загальних художніх виставках в СРСР, Україні й за кордоном, у тому числі в Бельгії, Франції, Угорщині, Італії, Монголії, США, Хорватії. До останнiх днiв свого життя 99–рiчна майстриня продовжувала вишивати...

 

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається