Забута творчість офіційного поета української іміґрації Матвія Костишина

Вівторок, 03 жовтня 2017 11:32 Автор  Ніна Петриківська
Оцініть матеріал!
(3 голосів)
Творчість українського поета Матвія Костишина маловідома і практично не досліджена. Творчість українського поета Матвія Костишина маловідома і практично не досліджена.

Щоб повернути в Україну ім’я українського поета з діаспори Матвія Костишина його онука Діана приїхала на малу батьківщину дідуся...

Діана Костишин розповіла про життя і творчість поета Матвія Костишина:

 

 

Творчість українського поета Матвія Костишина маловідома і практично не досліджена. Він народився 10 серпня 1888 р. в с. Дегова на Рогатинщині (Україна), помер 16 лютого 1976 р. в м. Линбрук (США). У Альманасі Українського Народного Союзу за 1936 р. про нього сказано: «… відкликується на всяку національну подію, на всяке національне свято. Це наче офіційний поет української іміґрації.»

Газета “Свобода” помістила на своїх шпальтах понад 200 віршів, написаних Матвієм Костишиним у різні роки, як відгомін на події в Україні і не тільки. Його звернення до читача неодноразово дукували діаспорні видання.

Він був першим поетом і одним із свідомих свого призначення громадських діячів, працюючи 43 роки секретарем 160 відділу Українського Народного Союзу. Перед Першою світовою війною виїхав з України спочатку до Канади, потім до Америки. Тут одружився з Теклею Станичою-Лисою, емігранткою з Галичини (село Дуліби, Львівщина). Разом виховували чотирьох дітей: Марію, Ольгу, Володимира і Богдана.

Ось таку скромну інформацію про поета можна зачерпнути із залишених у пресі згадок. Осмислити якими дорогами торовано творчість народного поета Матвія Костишина допоможуть три томи авторських рукописів, які зберігаються в Українському Національному Музеї в Чикаго.

Передача рукописів Діані Костишин в Українському Національному Музеї в Чикаго.

Передача рукописів Діані Костишин в Українському Національному Музеї в Чикаго.
 

Творчість українського поета Матвія КостишинаВідшукати їх, відкрити, перечитати і зробити крок до повернення в історію української літератури імені ще одного сина України, спонукав лист в електронній скриньці від онуки поета Діани Костишин з Індіанаполіса. На першу відповідь про віднайдені дідові твори, вона приїхала до музею. Згодом надійшов лист із містечка Шарлот, що у штаті Нью-Йорк від сина Богдана.

Пан Богдан Костишин у свої 86 років почував себе по-особливому щасливим від того, що пошуки батькових рукописів, які велися ним від 1976 року, увінчані успіхом. Родина мріє видати поезію Матвія Костишина окремою книжкою. Цікавим є і те, що лист від сина у справі передруку рукописів надійшов 10 серпня, у день 125-ліття від дня народження Матвія Костишина.

“Усе своє життя мій батько важко працював, він був столяром. Зранку до вечора за роботою, щоби нас усіх утримати, а вечорами писав поезію. З дитинства я слухав його вірші, легенди, усі вони були про Україну. І вечорами він записував своїм гарним почерком написані ним вірші у грубі зошити, і так рік за роком…”.

Насправді каліграфії і старанності поета Костишина можуть позаздрити найзнаменитіші. Своїм чистим внутішнім світом він вірив в поезію високу, переспівуючи вірші Тараса Шевченка і звертаючись до нього у вірші над “Могилою Тараса”, написаному у 1935 році:

Чи божки сучасні не так володіють,
Що голодом морять, тюрмою сліплять,
А раби про волю думати не сміють –
Над ними прибили червону печать.

Поет відчував спорідненість з Тарасом Шевченком у тому, що до обох доля не була аж надто прихильною: раннє сирітство, дитинство у наймах, молоді роки на чужині…і вічна любов до матері-України.

Шуми луже-друже, гуляй вітре в полі,
Хай хвилі гарцюють по бистрій воді;
Гей, бравий козаче, шукай щастя-долі,
Щоб марно не щезли літа молоді ( “Відвага поборе”, 1935 р.)

Творчість, уміщена у трьох великих зошитах включає народні переспіви на різні історичні події, громадянську та патріотичну лірику, сатиру та гумор. Є вірші-посвята дітям, дружині, відомим особам та Українському Народному Союзові.

Авторові вдалося у віршованій формі відтворити психологічний портрет українського емігранта. Тому віримо, що з появою збірки творів забутого поета, над його творчістю працюватимуть історики і літератори, відчитуючи у нехитрих римах життя у всіх його проявах. Ще у 1921 році, залишаючи Канаду, Матвій Костишин написав:

Прощай чужий краю, опікуне наш.
Зближається хвиля, покинути час.
Бо недоля гонить за щастям шукати,
на которому боці не хоче сказати.

Дирекція Українського Національного Музею в Чикаго з розумінням віднеслася до прохання родини провести роботу над впорядкуванням архіву поета з виданням першої збірки віршів, написаних від 1919 до 1976 року. Він вірив, що його ”Недоспівана пісня”(1961) буде почута Україною:

Думо, пісне безталанна, голубонько сизокрила,
Нишком блудиш по чужині, не згасає твоя сила.
Рвешся пташкою з вітрами до старенької хатини,
Поглянути, розпитати про доленьку України.

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається